Від заходу сонця до нового світанку

У своїй новій книжці «The Frackers» («Фрекери») Ґре­­ґорі Цукерман написав про покійного Джорджа Мітчелла, піонера використання технології гідророзриву з метою видобутку нетрадиційних запасів нафти й газу, що «своїм впливом, зрештою, він може навіть дорівнятися до Генрі Форда й Александера Ґрегема Белла». Однак останнім часом гучніше залунали й голоси скептиків. У жовтні Петер Возер сказав, що як керівник Shell він чи не найбільше шкодує за $24 млрд, які його компанія інвестувала в поклади сланцевих нафти й газу в Північній Америці. Цього літа Shell списала велику части­­­ну своїх інвестицій і зменшила план виробництва. Водночас ком­­­панія BHP Billiton, яка 2011 року витратила близько $20 млрд, зробивши ставку на сланець, оголосила, що продасть з аукціону половину земель, придбаних у Техасі та Нью-Мексико.

Утім, не лише найбільші грав­­ці енергетичного ринку скептично оцінюють майбутнє слан­­цю. Кільканадцять керівників менших компаній, які спеціалізуються на нетрадиційних покладах нафти й газу, втратили цього року посади: їх звільнили дієві інвестори.

Ще одним штрихом, доданим до негативної картини, виявився звіт, що його оприлюднили в жовтні економісти Goldman Sachs. У ньому сказано, що навіть за теперішнього низького рівня цін на сланцевий газ він дасть лише «скромний імпульс» американській економіці загалом. Автори переконують, що сама енергетична галузь є досить невеликою її частиною і створює відносно мало робочих місць, а темпи інновацій у царині гідророзриву та здатність дешевої енергії спонукати інші сектори промисловості до більших інвестицій викликають сумніви.

Ніхто не сперечається з тим, що нова технологія вже кардинально змінила перспективи Америки як виробника вуглеводнів. Видобуток газу зріс на третину від останнього мінімуму (2005 року), а нафти – на 30% від дна циклу в 2008-му (див. «Дедалі більше газу»). Цього року Америка має обігнати Росію та Саудівську Аравію й стати світовим лідером видобутку нафти й газу. Кількість робочих місць в енергетичному секторі Сполучених Штатів майже подвоїлася проти 2005-го, а від кінця останньої рецесії за темпами їх примноження він випереджав будь-яку іншу вели­­ку галузь промисловості. Північна Дакота, де існує величез­­не нафтогазове родовище Баккен (на фото), тепер має найнижчий рівень безробіття в США – 3%.

Деяких песимістів хвилюють темпи, якими вичерпуються запаси у сланцевих родовищах. Девід Г’юз, геолог із Post Carbon Institute, близького до зелених аналітичного центру, каже, що по­­єднання низької ціни на сланцевий газ та великих витрат на забезпечення стабільного рівня видобутку змушує сумніватися в тому, що придатні до використання нетрадиційні резерви нафти й газу аж такі великі, як повідомляють.

Оптимісти відповідають, що спад цін не дивує і що технології та галузевий досвід їх ефективного застосування розвивають­­ся досить швидко й загалом компенсують ефект падіння цін. «Кожен етап фрекінгу суттєво змінюється», – каже Рік Ґрефтон, досвідчений експерт із наф­­ти й газу інвестиційної фірми Grafton Asset Management. Попри те, він визнає: поки ціни на блакитне паливо залишаються на історичному мінімумі, інвестиції у свердловини, з яких видобувають лише газ (на відміну від тих, що дають нафту чи суміш метану та важких вуглеводневих фракцій, як-от бутану й пропану), залишатимуться непривабливими.

Новий газ наповнює американський ринок від 2008 року, відтоді він на дві третини подешевшав: ціна стала меншою ніж $4 за 1 млн британських теплових одиниць (btu). «Середня ці­на, яка покриває всі витрати на життєвий цикл свердловини, – близько $6/btu», – каже Ґрефтон. Він очікує, що ще три-п’ять років, коли не довше, ціна триматиметься нижче цього рівня.

Як наслідок – газорозвідувальна діяльність в Америці дедалі більше залежить від цін на нафту та важкі вуглеводні. Якщо вони достатньо високі, енергетичні компанії видобуватимуть їх, а газ стане тоді побічним продуктом. У Північній Дакоті немає інфраструктури для доставлення більшої частини цього газу на ринок за прийнятною ціною, тому його спалюють, створюючи потужне світло, яке видно вночі з Космосу. Грубо кажучи, фрекінг нафти й важких вуглеводнів прибутковий, коли ціна на першу на американських біржах вища ніж $80 за барель, як це переважно й було в останні чотири роки. Поки енергетичні компанії вважають, що така ситуація збережеться, вони робитимуть багато нових свердловин і відповідно видобуватимуть багато газу, а також нафти й важких вуглеводнів.
Консенсус ринку полягає в тому, що проблеми Shell, BHP Billiton та деяких інших великих компаній є переважно наслідком накладання кількох обставин: пізнього приходу в цей сегмент, купівлі землі під свердловини за високу ціну, а також того факту, що деякі ділянки виявилися менш продуктивними, ніж очікувалося. Компаніям, які зробили кращий, більш вчасний вибір, і далі ведеться добре. До моменту, коли Twitter розмістив свої акції на біржі цього місяця, найбільш очікуваним цього року було первинне розміщення цінних паперів компанії Antero Resources, чиї свердловини в Аппалачах мають, згідно з очікуваннями, наростити видобуток на 76% 2014 року й на 47% 2015-го.

Є загроза, що щось – як-от несподіване падіння цін на нафту – відверне інвесторів від фрекінгових компаній. Багато з них мають організаційну форму товариств з обмеженою відповідальністю чи подібну структуру, що дає їм змогу користатися з податкових пільг, але в обмін на це вони повинні щороку віддавати весь прибуток інвесторам. Це значить, що фірми, які потребують величезних інвестицій, мають щоразу залучати їх зно­­ву, через що вони стають украй вразливими до настроїв інвесторів. Але ті поки що не відвертаються.

Прогнози відродження

Що стосується впливу фрекінгу на американську економіку загалом, то більшість оптимістичних прогнозів відштовхуються від того, що ціни на газ залишатимуться на історичному мінімумі. «Я не бачу іншого сценарію, окрім широкої заборони на свердління, коли ціни піднялися б вище позначки $6», – каже Скотт Найквіст, один з авторів звіту Глобального інституту McKinsey, у якому обґрунтовано, що нетрадиційні нафта й газ мають дати потужний поштовх американському бізнесу.

Автори звіту вважають, що до 2020-го завдяки сланцевим нафті й газу річний ВВП Америки зросте на $380–690 млрд, або два – чотири відсоткові пункти, й буде створено 1,7 млн постійних робочих місць. У «Новому енергетичному майбутньому Америки» – так назва­­ла свій нещодавно оприлюднений аналітичний звіт дослідна організація IHS – йдеться про промислове відродження, міститься прогноз зростання ВВП на $533 млрд і створення бли­­зько 3,9 млн робочих місць до 2025 року.

І Глобальний інститут McKin­­sey, і IHS стверджують, що спершу бурхлива діяльність спостерігатиметься в самому енергетичному секторі: не ли­­ше робитимуть нові свердловини й прокладатимуть нові газо- і нафтогони, а й збудують нові дороги та порти, виконуватимуть іншу роботу, пов’я­зану з видобутком і транспортуванням палива. Виробництво електроенергії теж зазнає змін: зокре­­ма, замість вугільних електростанцій будують газоелектростанції, які мен­­ше забруднюють довкілля. Цей процес посприяв зменшенню парникових викидів у США на 10% у 2010–2012 роках. За оцінкою IHS, 2020-го в Сполучених Шта­­тах газоелектростанції генеруватимуть 33% електроенергії порівняно з лише 21% у 2008-му.

У наступні кілька років переваги фрекінгу стануть очевиднішими в інших галузях промисловості, особливо таких як хімічна, де компанії споживають багато енергії і використовують сировину, отриману з вуглеводнів. Європейська промисловість платить приблизно втричі, а японська вчетверо більше за споживання блакитного палива, ніж американська. Звіт, що його недавно опублікував аналітичний центр Міжнародної енергетичної агенції, підтримуваний багатьма країнами-споживача­­ми енергії, прогнозує, що 2015-го ро­­ку собівартість продукції енергомістких американських компаній буде на 5–25% нижча, ніж у їхніх конкурентів із розвинених країн.

Від 2011 року було оголошено про будівництво 128 нових енергомістких промислових заводів загальною вартістю $114 млрд лише вздовж узбережжя Мексиканської затоки. Багато з них працюватимуть у нафтохімічній галузі. Methanex недавно почав поширювати оголошення про вакансії на метаноловому заводі, що його компанія розібрала й перевезла з Чилі до Луїзіани. Ще один буде введено в експлуатацію 2016-го. У жовтні норвезький виробник добрив Yara повідомив, що об’єд­­нає зусилля з німецьким концерном BASF, щоб збудувати аміачний завод «світового масш­­табу» в районі Мексиканської затоки.

Алюмінієва галузь та чорна металургія теж виграють від дешевого газу. Компанії, які працюють у цьому секторі, зокрема US Steel, Alcoa та ArcelorMittal, оголосили про будівництво або ж розширення 19 заводів. Корпорація Nucor знову будує підприємство в Луїзіані на місці, звідки близько 10 років тому, коли ціни на газ в Америці зростали, вона вивезла свій завод на Тринідад. Виробники такої продукції, як цемент та автомобільні шини, теж споживають багато енергії і мають виграти від здешевлення блакитного палива.

Стиснутий чи зріджений газ можна також використовувати як пальне для транспортних засобів. Американські компанії, що мають великий парк комерційних автомобілів (як-от FedEx та AT&T), намагаються зменши­­ти витрати завдяки переходу на газ. General Motors, Ford і Chrysler випустили пікапи, здат­­ні працювати й на бензині, й на газі.

Дедалі більша пропозиція дешевого сланцевого газу спричинилася до зливи інвестицій у перенацілення газотранспортних терміналів з імпорту на експорт. Ендрю Ліверіс, керівник хімічного гіганта Dow, та деякі інші гравці непокояться, що, ко­ли Америка експортуватиме забагато газу, зростуть внутрішні ціни й зникне конкурентна перевага. Однак нові експортні термінали вводитимуть в експлуатацію повільно, надто якщо уряд і далі зволікатиме з наданням експортних ліцензій. І навіть якщо всі нині заплановані сховища відкриють (а тоді США стануть найбільшим у світі експортером газу), ціни на блакит­­не паливо в Америці все одно залишатимуться дещо нижчи­­ми, ніж на світовому ринку; можливо, до $6/btu, кажу­­­­ть у Глобальному інституті McKinsey.

Отже, США мають покращи­­ти своє торговельне сальдо й вод­­ночас зберегти переваги своїх вітчизняних виробників перед закордонними конкурентами.

Оптимістичні погляди

Дебати довкола впливу на ринок праці зводяться, по суті, до суперечки: склянка напівпорожня чи напівповна? Goldman Sachs припускає у своєму скептичному звіті, що в найкращому разі довготерміновий спад на ринку пра­­ці в енергомісткій про­­мисловості досягнув найнижчої точки. Однак це вже привід для радості. Набагато оптимістичніший прогноз IHS (а таких є ціла низка) каже, що нетрадиційні джерела енергії створять нові місця для працівників та ще й підтримають 400 тис. наявних у переробній промисловості 2015-го, а ще через 10 років цей показник зросте до 500 тис. місць, або 4,2% від зайнятих у галузі.

Збільшення купівельної спро­­можності цих нових робітників та зменшення витрат на енергію компаній і домогосподарств має дати значний поштовх економіці. Goldman Sachs знову ж таки обережно оперує числами: загальний ефект від сланцевої енергії додасть лише «кілька десятих відсоткового пункта» до щорічного темпу зростання, каже головний економіст компанії Ян Гатціус. Такий показник бачиться дуже скромним, але за 10 чи більше років приведе до чогось знач­ного. Може, не до революції, але напевне до істотного сприятливого повороту в перспективах Америки.

© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com