Історик Юозас Тумяліс пояснив наше взаєморозуміння спільним досвідом з табору соціалізму і сибірських таборів. Пам’ять, яку вороги прагнуть обрубати, сягає далі. Київ двісті років належав Литві, яка мала офіційну руську мову. Білий вершник Погоні з мечем є гербом з 1366 року. Караїми в Тракаї вірять, що бачили будівництво замку ХІV сторіччя. Жмудини вже стали литовцями, як литвини білорусами, русини українцями, а московити росіянами. Вільнюс (Вільна, Вільня) квітнув осередком білоруської, польської, єврейської культури. Литва, Польща і Білорусь вважають своїми повстанця Кастуся Калиновського і композитора ностальгічного полонезу та патріотичної мазурки Міхала Оґінського. Адам Міцкевич звав Литву вітчизною. Юзеф Пілсудський мав литовську вимову. Лікар родом з Польщі Йонас Басанавючюс жив у Болгарії й Празі, а в пруському Тильзиті видав перший щомісячник литовською мовою „Аушра” 1883-1886 років з епіграфом латиною „Homines historiarum ignorari sunt pueri” (не знаючи історії, люди є дітьми) і писав, що нація живе, доки має мову. Європейці завжди звертаються до витоків, аби зрозуміти сьогодення.
Від Жемайтії до Литви
Мисливці і рибалки-балти доби бронзи вже знали рільництво і конярство. Литва, жмудь, пруси, ятвяґи спілкувалися з латґалами, мазовшанами, дреґовичами, кривичами. Жерці складали жертви. Анали знали Литву зі смерті місіонера 1009 року. Князі-куніґаси мали угоду 1219 року з Галичиною і Волинню. При Сауле (Шяуляй) 1236 року жмудини вбили маґістра і 48 з 55 лицарів Лівонського Ордену. Повстали земґали і курші. Князь Товтвила одружив сестру з Данилом Галицьким і охрестився в Ризі. Міндовґ з Новоґрудку згуртував племена Аукшайте 1236-1263 років понад Німаном і Вілією (Нерис), направив послів до папи Інокентія ІV, охрестився і 1253 року став королем, дав Чорну Русь Роману Галицькому, з його братом одружив доньку, 1261 року знову впав у поганство, уклав союз з Олександром Невським, але не здобув Цесис, столицю Лівонії. Його православний син Войшелк за підримки Галичини й Волині мав Литву і Чорну Русь, а васалами Полоцьк і Вітебськ. Тройден та інші князі в Жемайтії дали відсіч хрестоносцям, які скорили прусів і латишів. Вітень 1295-1316 років підкорив Пінськ, Туров, Брест, Дорогичин. Його брат Ґедимін бив німців, які спорудили замки на Німані, уклав союз з Мазовією 1322 і королем Владиславом Локітком 1325 року. Олґерд (Алґирдас) розбив Орду і 1362 року посів Київ. За унією в Креві 1385 року, Ягайло (Йоґайла, Яґелло) Олґердович став королем Польщі, покатоличив Литву, розгромив 1410 року Тевтонський Орден при Ґрюнвалді (Жалґірис). Його кузен Вітовт (Вітаутас, Вітолд) вів Велике князівство Литовське, Жмудське і Руське 1392-1430 років до Чорного моря, гостив монархів Європи в Луцьку. Яґелони 1492-1526 років мали Польщу з васалами Прусією і Молдовою, Литву, Угорщину, Чехію і Моравію. Литва втратила Україну, коли в унії з Польщею в Любліні 1569 року утворила Річ Посполиту, що мала спільний Сейм, а окремі уряди, суд і військо. В її поділах 1772-1795 років Росія анексувала Литву. Шляхта брала участь у повстаннях 1830-1831 і 1863-1864 років. Русифікація 1864-1904 року забороняла друк латинкою, але книжки надходили з Мемелю (Клайпеда) і Тильзиту в пруській Малій Литві. У Вільнюсі виник Бунд, єврейська робітнича спілка Литви, Польщі й Росії. Йонас Басанавючюс зібрав Великий сейм 1905 року.
Німці 1915 року окупували Віленську і Ковенську губернії, ввели примусову працю і реквізиції, вирубали ліси. Публіцист Антанас Сметона та інші діячі домагалися прав Литві. Рейхстаґ у липні 1917 року обіцяв автономію Серединній Європі. Комітет допомоги жертвам війни гуртував партії. Вільнюська конференція 214 з запрошених 264 делегатів з усіх округів від соціал-демократів до ксьондзів у вересні обрала Тарибу (Раду) з 20 осіб відновити державу на етнічних теренах, аби потім демократично обрані Установчі Збори визначили устрій. В грудні з проекту вилучено військовий, транспортний, валютний і митний союз з Німеччиною. Текст затверджено 8 січня. За збігом, цього дня Чотирнадцять пунктів Вудро Вілсона дали доктрину самовизначення. Тариба на чолі з Басанавічюсом 16 лютого 1918 року ухвалила Декларацію незалежності (в цьому будинку нині музей.) Німці заборонили публікацію і дозволяли лише дорадчі установи. Тариба в липні припускала німця-короля-німця, а після Світової війни в листопаді підпорядкувала край. Комуністи в Двинську (Дауґавпілс у Латвії) створили свій уряд Литви. Червона Армія в січні 1919 року розігнала ради і привнесла революційні комітети. Півроку існувала Литовсько-Білоруська радянська республіка. Добровольці влітку вигнали Червону Армію. Каунас тимчасово став столицею. Литва 12 липня 1920 року уклала мир з Радянською Росією в Москві. Генерал Желіґовський зі згоди Пілсудського здобув Вільнюс, і Серединну Литву 1922 року забрала Польща. В Каунасі Конституція заснувала парламент. Етнічні меншини мали автономію, а євреї й білоруси свої міністерства. Таутининки (націоналісти) Сметони 1926 року вчинили авторитарний переворот. Литва, Естонія і Латвія 1934 року заснували Балтійську Антанту.
Між молотом і кувадлом
На вимогу Німеччини 22 березня 1939 року Литва віддала Клайпеду, яку мала з 1923-го. Вермахт 1 вересня вдерся до Польщі. Червона Армія прейшла кордон 17 вересня і 18-го посіла Вільнюс. В Бресті відбувся радянсько-німецький парад. Сталін 25-го сказав послу Фридрихові фон Шуленбурґу, що дасть схід Польщі за Литву і розв’яже проблему Прибалтики. Договір 28 вересня про дружбу і кордони таємним протоколом додав Литву до радянської сфери. Граф Шуленбурґ 3 жовтня порадив голові уряду СРСР Молотову не міняти її кордон до інкорпорації Радянським Союзом. „Договір про передачу Литовській республіці міста Вільна і Віленської області та про взаємодопомогу між Радянським Союзом і Литвою” 10 жовтня на 15 років дозволив дислокувати 20 тисяч червоноармійців. Литовська армія 27 жовтня посіла Вільнюс. Торгівельні угоди з Німеччиною обіцяли їй 70% експорту. Конференція Балтійської Антанти в Ризі наголосила в березні 1940 року нейтралітет, незалежність і безпеку. Литовці вели негласні контакти в Берліні. Молотов 28 травня заявив про викрадення двох червоноармійців у Вільнюсі й відкинув пропозицію Литви про слідство. Ультиматуми 14 червня вимагали впустити більше військ до Балтії та створити дружні уряди. Президент Сметона хотів відвести армію в Прусію і емігрував, бо уряд 15-го скорився Москві. Командувач привітав Червону Армію (і викладав в СРСР). Міністр закордонних справ Вінцас Креве-Міцкевічюс почув 30 червня від Молотова, що малі нації зникнуть і з Фінляндією увійдуть в Радянський Союз, який опанує Європу. У виборах 14-15 липня взяли участь 95,51% громадян; і 99,19% голосували за єдиний список Спілки трудового народу. Сейм проголосив Радянську республіку, яку 3 серпня включено до СРСР. Забрано зброю і єдиний військовий корабель За таємним протоколом Молотова з Шуленбурґом 10 січня 1941 року, Німеччина одержувала 31,5 мільйонів рейхсмарок (7,5 мільйонів доларів) за відмову від претензій. Кількадесят тисяч виселено з прикордоння. В червні 17,5 тисяч депортовано. З нападом Німеччини 22 червня спалахнули заколоти, в Каунасі виник тимчасовий уряд. Нацисти заарештували його членів і включили країну в Рейхскомісаріат Остланд. Литва мала понад 200 тисяч євреїв; і Голокост винищив 95% їх чисельності.
Маленький гордий народ
У січні 1945 року повернено суверенітет СРСР (і Клайпеду). „Рух боротьби за свободу Литви” централізовано 1949 року. „Лісові брати” втратили 3070, а самі вбили 615 службвців держебезпеки, кілька тисяч активістів і бійців винищувальних загонів. Масовий опір придушено 1953-го, сутички траплялися до 1957 року. Режим репресував 130 тисяч „ворогів народу”, до 300 тисяч депортував у Сибір. Колективізація ліквідувала хутори. На відміну від інших республік, титульна національність становить 83,45%, решту становлять поляки, росіяни, менше білоруси і українці. На 79% литовці є католиками, але в музеї скульптури в Каунасі видно народну інтерпретацію віри. Тоталітаризм нищив, а люди вперто ставили хрести в пам’ять переслідувань. В демократизації 1987 року виникли дискусійні осередки, спілки охорони природи і пам’яток, з 1988 року фонд культури, а кількасот комуністів і безпартійних інтелектуалів заснували Саюдис (Рух за Перебудову, згодом Литовський рух), що мав Сейм і Тарибу, 180 тисяч членів, пресу литовською і російською мовами, національні барви, герби Погоню і Стовпи Гедиміна. Каунас був радикальніше. Вітаутас Ландсберґіс та інші ватажки взаємодіяли з такими реформаторами компартії, як Алґирдас Бразаускас, а 16 лютого 1989 року висунули мету відокремлення від СРСР.
На виборах народних депутатів СРСР у березні Саюдис здобув 36 з 42 мандатів Литви. Викрито таємні протоколи 1939 року. Закон Литви 18 травня визначив, що в ній чинні лише акти, ухвалені чи ратифіковані власною Верховною Радою. В лютому визнано нечинним вступ до СРСР. На виборах Саюдис здобув 101 зі 141 місця у Верховній Раді Литви, яка 11 березня 1990 року ухвалила Акт відновлення незалежності (124 „за”, 6 відсутні). Третій з’їзд народних депутатів СРСР оголосив це нечинним за суперечність Конституції СРСР і доручив вжити заходи проти зазіхань на майно, фінанси і економіку. Президент Горбачов вимагав скасувати акт. Верховна Рада пропонувала переговори і 22 березня звернулася „До народів, урядів і людей доброї волі” на захист від застосування сили „проти Литовської Республіки та її громадян іншою державою”. Радянські солдати посіли осередки Компартії та Саюдису, відтяли постачання енергії. В січні 1991 року спецпідрозділи і десантна дивізія окупували низку установ. Радянські мітингувальники вигадали свій Комітет порятунку. На заклик голови Верховної Ради Ландсберґіса до неї йшли тисячі людей. Вночі 13 січня бронетехніка атакувала телецентр; вбито 15 і поранено до 600 беззбройних громадян. Громадськість обурилась, і процес став незворотнім.
В лютому Ісландія, а в серпні Росія і світ визнали Литву. У вересні вона вступила в ООН, невдовзі до Світової організації торгівлі. Референдум в Україні 1 грудня поховав СРСР. Міністр оборони Литви Аудрюс Буткявічус приїхав до Москви на переговори і повірив у перемогу, коли маршал Язов спитав, не знаючи його на обличчя, де тут швендяє фашист Буткявічюс. Росія Договором з Литвою визнала згубний радянський вплив на її суверенітет, щодо Естонії та Латвії нема цієї оцінки. Сейм у листопаді 1992 року заснував Збройні сили. За військовою доктриною, бригада „Залізні вовки” готувала тотальний опір у разі вторгнення. Блокада російських гарнізонів поквапила Москву вивести їх 31 серпня 1993 року. Поява партій і чвари зменшили питому вагу Саюдису. Референдум 1 травня 2004 року схвалив вступ в Європейський Союз 2003 року. Литва налічує 3 329 039 людей: півмільйонна столиця, чотири міста більш як по сто тисяч і 10 повітів. Країна лісів і боліт не має копалин, крім торфу. Внутрішній валовий продукт склав 54,627 мільярди доларів, 16,481 на душу (в Україні 1839 мільярди гривень, на душу 39 550 гривень); лит прив’язано до євро, інфляція 1,2%. Антикризова допомога Євросоюзу дає понад 30% надходжень до бюджету. Литва пишається успіхами в баскетболі, має безліч газет і журналів литовською і мовами меншин, кількадесят радіостаній і приватних (два державні) телеканалів. Понад половини родин користає з Інтернету. В Європейському університеті у Вільнюсі вчаться білоруси. Литва 29 березня 2004 року вступила до НАТО. Гарантія безпеки обмежила видатки на оборону до 1,2% ВВП. Скасовано військову повинність. Фахові армія, авіація і флот налічують 12 тисяч. Як і довоєнні полки, нинішні батальйони носять імена давніх князів-захисників, а добровольчі підрозділи названо за партизанськими округами. Данія, Норвегія, Швеція дали військові кораблі. В червні 2008 року Сейм законом заборонив свастику, серп і молот, п’ятикутну червону зірку, і всі символи Третього Рейху, СРСР і Литовської РСР. На вежі Ґедиміна у Вільнюсі майорить жовто-зелено-червоний прапор.