Вони мають преференції щодо ринків збуту та природно-сировинних ресурсів Землі, а також контрольний пакет у вирішенні геополітичних суперечок, що передбачає мілітарну потугу. Але це водночас і великий тягар відповідальності за підтримання міжнародної стабільності: треба витрачатися на армію, на миротворчі місії, на придушення терористичних режимів, що нехтують міжнародним правом.
Нині виникла ситуація, коли супердержавам хочется залишатися у світовому статусі, проте водночас ухилятися від тягаря, від відповідальності, як це роблять маленькі провінційні країни, які дбають лише про матеріальний добробут свого населення, абстрагуючись від міжнародних справ.
Читайте також: Донбаська армія Росії
Сполучені Штати вийшли із Сирії, віддавши своїх союзників на поталу Москві, Тегерану та Анкарі. Президент Дональд Трамп сказав: «Нехай хтось інший воює за цей пісок». Однак тепер статус США значно понижено, девальвовано. Країни Близького Сходу шукатимуть надійніших і стабільніших союзників, відповідно ці нові союзники матимуть у регіоні найбільший вплив та економічні можливості. А Штати наразяться на певні труднощі в міжнародній торгівлі, у бізнесі на теренах Азії й Африки. Зусилля конкурентів США в геополітиці йдуть паралельно з економічною експансією та мілітарним просуванням. Китай уже сформував потужні позиції в Чорній Африці, де з’являється дедалі більше його військових баз. Росія остаточно вирішила на свою користь питання про військово-морську базу на узбережжі Сирії, зміцнює позиції й присутність у Єгипті, країнах Чорної Африки, у нафтовій Лівії. Тепер, маніпулюючи штучними воєнними конфліктами в цій зоні, вона зможе впливати на світові ціни на газ і нафту.
Іран намагається витиснути США з узбережжя Перської затоки, з Ємену та інших регіонів, де Тегеран планує створити шиїтську релігійно-геополітичну смугу.
Якщо хтось на Капітолійському пагорбі думає, що невпливова держава, яка залишає нахабнішим конкурентам зони своїх колишніх пріоритетів, зможе, як і раніше, ефективно просувати у світі свої інтереси, то це помилка. Відмова від лідерства з його зобов’язаннями неминуче призведе до стагнації, а не до форсованого розвитку, як декому здається.
РФ, що набагато поступається Америці економічно, військово та політично, лише завдяки активності, зухвалості й нахабству переграє її в багатьох країнах світу, намагаючись в ідеалі ізолювати Штати в Західній півкулі. Проте й там є Куба, є Венесуела, є Нікарагуа, де Росія зможе створювати США проблеми.
Інколи можна почути, що завдяки трампономіці (економіка за рецептами Дональда Трампа, як колись рейганоміка за рецептами Рональда Рейґана) Америка економічно піднялася і зростає. Можливо, але тільки в національних межах. Проте США є дуже важливою частиною світової економіки, а тут поки що важко констатувати успіхи Трампа, якщо не рахувати вельми складні переговори про припинення торговельної війни з Китаєм.
Читайте також: Про тиранію
А Європа, Європейський Союз уникають відповідальності за все, що відбувається за їхніми межами, навіть у найближчій зоні, у сусідів. Намагання пристосовуватися до будь-яких авторитарних режимів, забуваючи свою риторику про європейські цінності, стає характерною рисою сучасної європейської цивілізації. Усе це призводить до певної самоізоляції від світу, до капсуляції Європи, яку, проте, вщент розбивають час від часу хвилі мігрантів з Азії й Африки.
Навряд чи геополітично ізольованій Європі, що замкнулася у своєму маленькому бутті, вдасться відсторонитися від глобальних процесів і зберегти нинішній рівень матеріального достатку населення. Мінімізація участі у світових справах не дасть змоги відсидітися, забути про біди людства й спокійно їсти свій шоколад під ковдрою. Як казав один християнський апостол, той, хто хоче врятувати свою душу, втратить її…
У сучасному глобалізованому світі не вдасться створити свій спокійний, затишний хутір, геть захищений від струсів, турбулентності та неспокою. Зрозуміло, що певна частина істеблішменту США втомилася від світової місії своєї країни, але якщо США не бажають бути міжнародним поліцейським, то цю роль охоче візьме на себе Росія чи Китай із відповідними наслідками для решти світу, зокрема й для США. Бо за всіх претензій до Сполучених Штатів, вони залишаються демократичним суспільством, що визначає стилістику їхньої світової політики. Світова політика Росії та Китаю обіцяє щось зовсім інше.