Торік саме 30 листопада у мережі Youtube опублікували стрічку «Розгін Майдану. Абсолютно документальний фільм».
Назва цієї роботи повністю відображає зміст: це просто набір відео, знятих у центральній частині Києва в проміжок між 4-ою та 5-ою годинами ранку 30 листопада 2013-го. Відео різні – зняті професійними журналістами, які були присутні на місці, з телефонів свідків, з камер спостереження на будівлях. Звук оригінальний, жодного додаткового музичного супроводу немає. Автор – Юрій Гончарук – просто розклав фрагменти відповідно до часу, коли їх відзняли.
Викладена без коментарів та іншого зовнішнього втручання картина подій вражає не тільки своєю точністю. Часом здається, що в одній годині часу, наприкінці похмурої київської осені, минуле і майбутнє сплелися та переплуталися. «Вашому Януковичу тепер п**да», – лунає голос звідкись із-за кадру, коли в самому кадрі видно, що кількасот людей, які в ту ніч лишалися біля стели Майдану Незалежності, вже майже розігнали і ніякого серйозного опору не може бути.
А ось по зачищеній площі тягнуть фрагмент металевої огорожі, щоб згодом не допустити повернення людей на площу. Фрагменти вже стояли поруч і протестувальники лишали на них свої «повідомлення». В кадрі – залишки напису з листків А4: «СТАТУ ООН ЧИТА». Що саме закликали читати в статуті – вже незрозуміло. Зрозуміло, що навряд хтось із присутніх на площі силовиків та їхніх поплічників замислюється про небезпеку порушення статей ключового документу організації, що має на меті «підтримувати міжнародний мир та безпеку і з цією метою вживати ефективних колективних заходів для запобігання та усунення загрози миру й придушення актів агресії». Фрагмент огорожі – річ суто практична. Він має з’єднатися з іншими і не допустити подальшого «порушення громадського порядку».
Читайте також: «Мене поправить Майдан»
На іншому такому ж фрагменті оператор знімає крупним планом саморобний плакат. Тут намальований популярний в ті роки інтернет-персонаж – п’яний ватник – який погрожує: «Союз нерушимый или отключим газ».
А от чоловік звертається до міліціонерів (здається, це Внутрішні війська, які згодом стануть Нацгвардією). Вони вишикувалися на підходах до Майдану після розгону, вчиненого «Беркутом». Чоловік намагається звернутися до їхньої совісті: «Як ви будете дивитися в очі своїм дітям і жінкам, і матерям?». Він продовжує далі говорити, але останнє, що чутно: «Розумієте – це війна. Всьо».
На відео є багато чого, крім свідчення невиправданої жорстокості, до якої вдалися силовики під час операції з «розчищення місця для ялинки». Тієї ялинки давно немає і потому ми відзначили новий рік вже дев’ять разів. Але та історія ніби й досі триває. Тільки тепер Майдан розрісся, охопив всю Україну, а може і світ. Про реформу ООН заради кращої відповідності заявленій меті серйозно говорять на майданчику самої організації. Безпека відсутня не тільки на п’ятачку біля стели Незалежності в центрі Києва, але на всьому просторі від берегів Атлантики до проток у Південно-Китайському морі. П’яний ватник і далі погрожує відключити опалення – лише тепер за допомогою ракет, а не вентиля. А реальність війни не заперечать навіть ті, хто звинувачував Майдан за втрату «долара по вісім». Всьо.
Офіційною датою вшанування початку революції в Україні встановлено 21 листопада. Це має свій сенс, адже саме в той день відбулися перші акції. Є й символічне співпадіння початку одразу двох важливих подій української історії – Євромайдану та Помаранчевої революції у 2004-му. Мабуть, нічого поганого в тому немає, якщо мова про державний офіціоз. Однак ще тоді, вранці 30 листопада 2013-го, коли країна прокинулася і відчула перший шок від новин, стало зрозуміло – справжній надлом відбувся саме минулої ночі. Доти все було занадто фестивально і не надто схоже на справжню революцію.
Хтось може продовжити логічний ряд. Популярне кліше стверджує, що досі триває один довгий лютий 2022-го, але часові рамки можна розширити: досі триває ніч на 30 листопада 2013-го. Справжній ворог не змінюється і лишається тим самим. Адже якби Путін не «ламав» Януковича під час таємної зустрічі в Росії 9 листопада 2013-го, наполягаючи, щоб той відмовився від Асоціації України з ЄС, то може й взагалі б нічого не сталося.
Читайте також: Дух майданів на війні
Проте такий підхід має серйозну ваду. Він відкидає у тінь наше спільне зростання. Після ночі на 30 листопада був ранок, коли тисячі киян та українців зібралися на Михайлівській площі й одразу стали організовувати загони самооборони, озброюючись дерев’яними щитами й палицями. Після диктаторських законів у січні було Вогнехреща, коли революція продемонструвала справжні зуби. Після розстрілів протестувальників й анексії Криму були добробати й опір на Донбасі. Після вторгнення у лютому 2022-го були перемоги під Києвом, Сумами, Черніговом, Харковом і нещодавня – під Херсоном. Тому це не одна нескінченна ніч насильства, а поступальний шлях до остаточної перемоги. Кожен крок вперед важчий і кожен наступний епізод боротьби трагічніший за попередній, але результат неминучий.
Зростання нерівномірне. Хтось перетворився на справжнього воїна і заплатив або ще заплатить власним життям. Цей внесок ні з чим не порівняти. Хтось став частиною опору, далі виконуючи свою роботу сумлінно, попри пожежі, обстріли та постійний ризик. Хтось платить «десятиною», а хтось просто змінив своє ставлення до подій. Цього може видатися замало, але спільнота не складається з однакових людей і не всі зростають одночасно. До того ж, припускаються помилок.
Хай там як, найважливіше – це базове розуміння, чому не можна просто забувати навіть про найменш помітний синець від кийка на тілі людини. За рік у вільному доступі фільм «Розгін Майдану» подивилися менше 7 тисяч людей. Це мало. Перегляньте його, коли матимете нагоду.