Видатний американський економіст Кеннет Боулдінґ у своїй піонерській роботі 1966 року «Економіка майбутнього космічного корабля Земля» («Economics of the Coming Spaceship Earth») навів дві діаметрально протилежні ситуації: «ковбойська економіка» та «економіка космонавта на космічному кораблі». Господарська діяльність ковбоя в нескінченній прерії базується на прямому потоці ресурсів від джерела до звалища без потреби взагалі щось переробляти. Космонавт на космічному кораблі, навпаки, повинен мати матеріальні цикли й зворотні зв’язки, які повністю підпорядковані його потребам. Для ковбоя масштабом можна знехтувати, для космонавта ж він є всеохопним.
Застарілі уявлення
Історичний розвиток економічної науки привів до домінування в ХХ столітті так званої неокласичної економіки — підходу, що віддає перевагу простоті теоретичної побудови та ігнорує дані про реальний світ, які не узгоджуються з теорією. Прагнучи чистоти й краси її математичного апарату, вона нехтує реалістичністю і часто критикується як ідеологія «ринкового фундаменталізму».
Тож домінуюча наукова парадигма дотримується кількох сумнівних засадничих припущень.
1. Економіка розглядається як ізольована система, у якій абстрактна обмінна вартість здійснює кругообіг між фірмами та домашніми господарствами. Нехтується фізична основа економіки — природне довкілля, яке в кращому разі розглядається лише як один із факторів виробництва. Визначальна роль природного довкілля в постачанні ресурсів і наданні послуг для економіки, зокрема поглинанні відходів, значною мірою ігнорується.
2. Не існує жодних меж зростання, навіть фізичних. Розвиток технологій є «вічним двигуном», що дає змогу подолати будь-який дефіцит природних ресурсів. Нескінченне зростання розглядається не тільки як можливе, а й як найкраще рішення всіх проблем. Вважається логічним екстраполювати на майбутнє попередні тенденції до економічного зростання та збільшення чисельності населення на Землі.
3. Суспільство розглядається як механічна сукупність індивідуалістичних «людських атомів», що прагнуть досягти особистих інтересів і через дію ринкових сил створюють «спільне благо», — це знаменита «невидима рука» Адама Сміта. В економічний розгляд не включаються ні екологічні та фізичні обмеження, ні суб’єктивно-ціннісні стосунки між людьми та різними поколіннями, а також ціннісні стосунки зі світом природи попри всю їхню важливість у реальному людському житті.
Парадигма екологічної економіки
Неокласична економіка доречна вдалині від природних біофізичних обмежень Землі, так само як у фізиці механіка Ньютона доречна вдалині від швидкості світла й мікросвіту атомів.
В економіці, як і у фізиці, класичні теорії працюють погано в граничних умовах, за яких потрібні нові парадигми, такі як квантова механіка й теорія відносності Айнштайна у фізиці та екологічна економіка в економічній теорії. Отже, адекватність сучасному світові припущень неокласичної економіки вже викликає великі сумніви. Тож останніми десятиліттями розвивається альтернативна економічна парадигма під назвою «екологічна економіка». Як синтезуюча наука, вона об’єднує підходи й досягнення різних наукових шкіл та дисциплін і пропонує комплексніший погляд на економічну діяльність у контексті її взаємозв’язків із природним середовищем і людськими спільнотами.
«Екологічна економіка» синтезує економічні, екологічні та соціальні аспекти господарської діяльності людини (див. «Сімейне дерево екологічної економіки»).
В основі її наукової парадигми лежать такі засадничі принципи:
1. Економіка є відкритою підсистемою екосистеми Землі та функціонує в межах природних — фізичних і біологічних — обмежувальних факторів, або планетарних обмежень.
2. Зв’язок економіки та ентропії і концепція ентропійного ресурсопотоку.
Ентропія є мірою безладу в системі та зростає зі зменшенням упорядкованості. Тож між екосистемою та економічною підсистемою відбувається фізичний обмін у формі потоку від ресурсів (джерел низькоентропійної матерії-енергії) на вході до відходів (звалищ високоентропійної матерії-енергії) на виході.
Читайте також: Екологія: пріоритет, який ігнорують
На відміну від вічного кругообігу абстрактної обмінної вартості, що відповідає механістичним уявленням, ентропійний ресурсопотік є незворотним і якісним за своєю природою. Ентропія в економіці — це міра якісної різниці між корисними ресурсами на вході й непотрібними відходами на виході. Низькоентропійні джерела ресурсопотоку є двох видів: відновлювані (наприклад, пов’язані з перетворенням потоку сонячної енергії) та невідновлювані (пов’язані з використанням корисних копалин). Жодна економіка не може існувати без ентропійного ресурсопотоку, тоді як можна легко уявити собі економіку без будь‑якого кругообігу обмінної вартості, наприклад натуральне господарство селян, які самі себе забезпечують і нічим не обмінюються.
3. Концепція «масштабу» економіки в екосистемі.
Під «масштабом» економіки мається на увазі її фізичний масштаб, або відносний розмір людської присутності в екосистемі. Оскільки зі зростанням економіки розмір планети залишається незмінним, то з часом масштаб економіки відносно екосистеми неминуче збільшується.
Як зазначає Кеннет Боулдінґ, економіка людства на планеті вже наближається до економіки «космічного корабля». Відбувається перехід від «порожнього» до «наповненого» світу, що породжує питання: наскільки великою економіка може бути, щоб не зруйнувати екосистему, яка її утримує? І яким є екологічно сталий масштаб економіки?
4. Концепція «природного капіталу» як економічної категорії.
Природний капітал — це фонд, який продукує потік природних ресурсів і послуг. Під ним слід розуміти поклади нафти, ліс, що регенерує потік деревини, популяцію риби в океані, що регенерує потік виловленої риби та прісноводний басейн, що забезпечує водопостачання. Природний капітал також надає людям безліч послуг, які забезпечують їхню господарську діяльність, таких як поглинання відходів, самоочищення повітря й водойм, фотосинтез і регенерація кисню, підтримка природної родючості ґрунтів, рекреаційні послуги тощо.
Читайте також: Врятувати біорізноманіття
Сучасний світ переходить від ери, у якій обмежувальним фактором був капітал, створений людиною, до ери, у якій обмежувальним фактором стає природний капітал, що залишився. Вилов риби нині обмежується її чисельністю, яка залишилася в океанах, а не кількістю риболовецьких суден. Виробництво деревини обмежується наявними лісами, а не лісопильнями. Обсяг споживання нафти й вугілля обмежується спроможністю атмосфери поглинати викиди вуглекислого газу при їхньому спалюванні. Нарешті, сільськогосподарське виробництво обмежується деградацією ґрунтів та виснаженням водних басейнів для зрошення, а не дефіцитом хімікатів, тракторів і комбайнів.
Однак економічна логіка залишається незмінною і за нової схеми дефіциту у світі. Нині потрібно інвестувати в поповнення відновлюваного природного капіталу та в зменшення обсягу невідновлюваного ресурсопотоку.
5. Парадигма «коеволюційного розвитку» людей і природи.
Відбувається коеволюція людських систем, таких як цінності, знання, технології і матеріальна культура, та природних систем із їхнім постійним взаємним впливом й адаптацією. Парадигма коеволюції має два важливі наслідки в контексті ідеї сталого розвитку людства.
По-перше, коеволюція не обов’язково означає прогрес, що забезпечить людям, як кінцевій ланці еволюції, довічне виживання. Тривале домінування та успіх людей не є гарантією вічного виживання, про що свідчить приклад вимерлих динозаврів.
По-друге, коеволюційна суть взаємин людей із природою залишає неминучий мінімум непередбачуваності, оскільки як природні системи, так і людська цивілізація є складними динамічними системами.
Тож критично важливими є здатність людства до адаптації та провадження далекоглядної політики для збереження різних можливостей у майбутньому перед обличчям невизначеності.
Нова ціль
У межах екологічної економіки є вже три, а не дві, незалежні політекономічні цілі. Це ефективне розміщення, справедливий розподіл та екологічно сталий масштаб, що потребують трьох різних інструментів економічної політики.
Читайте також: Екологія як фактор економічної війни
1. Ефективне розміщення ресурсів у межах економіки — це мікроекономічна проблема, яку вирішує ринок (знаменита «невидима рука» Адама Сміта).
2. Справедливий розподіл економічного продукту здійснюється завдяки політиці перерозподілу доходів і соціальних програм.
3. Екологічно сталий масштаб забезпечується через його регуляторне визначення національною державою або міжнародною спільнотою.
Гарним прикладом реалізації політичних цілей масштабу, розподілу та розміщення і відносин між ними є видача й торгівля дозвільними ліцензіями (квотами) на забруднення. Як це працює? По-перше, слід задати екологічно сталий масштаб, створивши законодавчо обмежений обсяг прав на забруднення (квотування). По-друге, здійснити первинний, суспільно справедливий розподіл квот на забруднення між різними суб’єктами. І, нарешті, забезпечити ефективне розміщення квот на забруднення через ринкову торгівлю ними. Саме так, наприклад, була побудована сучасна система торгівлі квотами на викиди СО2 в Європейському Союзі.
Інший приклад — це політика екотрудової податкової реформи, яка є ключовою у вирішенні проблем створення робочих місць і захисту довкілля. Ця реформа базується на розумінні того, що чинні податкові системи незбалансовані, відповідно енергетичні та природні ресурси надто дешеві (що заохочує до неефективності та відходів), а вартість робочої сили через її надмірне оподаткування надто висока. Таким чином, виникають перешкоди для найму нових працівників або офіційної оплати їхньої праці.
Очевидним результатом цього є надмірне використання природних ресурсів і недостатнє створення робочих місць, а також тіньовий найм працівників. Тож ідея реформи в тому, щоби більше оподатковувати «погане» (споживання ресурсів і забруднення) та менше — «добре» (робочі місця і доходи), що може стати основою стратегії підвищення конкурентоспроможності економіки в умовах глобалізації.