Суспільство

  ▪   Єгор Фірсов
  ▪   засновник Центру захисту екології та природних ресурсів

Екологія: пріоритет, який ігнорують

фото: уніан
Наступний рік обіцяє бути в Україні дуже насиченим: з інтервалом у півроку ми вибиратимемо спочатку президента, а потім і депутатів парламенту.

Виборча кампанія фактично вже почалася. Ми бачимо на вулицях намети і рекламу як окремих кандидатів, так і політичних сил. І обіцянок для людей вони не шкодують: хтось гарантує мир, хтось дешевий газ, хтось порушує тему релігії. Кандидати та експерти обговорюють на телеефірах найрізноманітніші теми — від продажу землі до легалізації автомобілів на єврономерах. Але є одна вкрай важлива тема, якої політики практично не торкаються і про яку не вважають за потрібне згадувати. Це питання охорони довкілля.


Інформаційний простір в Україні істотно викривлений. Є питання, яким приділяється неадекватно багато уваги. Значно більше, ніж вони на те заслуговують. Водночас чимало справді важливих питань витіснено на периферію. Чому так відбувається — це тема окремої розмови. Політика давно перетворилася в Україні на прибутковий бізнес, тому працівники «галузі» зацікавлені в надмірній політизації суспільства. Тоді як питання, що не викликають інтересу у великих бізнес-груп, зайвий раз намагаються не порушувати.


На жаль, наше суспільство поки що погоджується грати за цими правилами і не намагається нав’язати свій порядок денний. Тому проблеми екології майже не виносяться на обговорення. Політики обходять їх увагою, розуміючи, що виборець не дуже переймається станом довкілля. Такий стан справ нормальним не назвеш. Адже насправді екологічна ситуація визначає якість життя не менше, ніж високі зарплати та зручні закони. До того ж у кінцевому підсумку проблеми з екологією теж обертаються економічними проблемами, а підірване здоров’я — великими витратами. Здавалося б, вагомий аргумент, щоб почати цікавитися станом екології та працювати над її покращенням. Але поки що розуміння цього до українців не прийшло.

 

Читайте також: Екологічні небезпеки Донбасу


А працювати є над чим. Ставлення до екології в Україні одне з найгірших в Європі. Список проблем добре відомий. Біда в тому, що держава сьогодні не робить нічого, щоб їх вирішити.


Головні екологічні виклики у 2019 році залишаються тими, що й раніше. У загальнонаціональному масштабі це передусім переробка відходів та утилізація сміття. Крім того, є також дві великі локальні проблеми, з якими треба терміново щось робити: варварська вирубка лісу і вплив отруєних шахтних вод на довкілля в ОРДіЛО та прилеглих до них підконтрольних Україні районів Донбасу. З останнім найскладніше. Це питання Україні самотужки точно не вирішити. Від нашої влади тут залежить небагато. А ось із двома першими проблемами можемо й повинні впоратися самостійно. У цивілізованих країнах таке ставлення до природи неприпустиме.


Кілька років тому проблему сміття в Україні, здавалося, нарешті помітили. Виною тому стала знову ж таки політика: президент Порошенко вирішив вдарити по рейтингу свого опонента — мера Львова Андрія Садового й став цілеспрямовано роздувати скандал довкола переповненого звалища в Грибовичах, де трапився сміттєвий зсув і загинули люди.


Багато в чому претензії до Садового були справедливими. Ситуація, коли на звалищі сходять справжні лавини з відходів, які забирають людські життя, не може вважатися нормальною. Водночас, як швидко з’ясувалося, обговорювати львівське сміття стали не тому, що влада справді усвідомила масштаби лиха й захотіла вирішити проблему, а лише щоб завдати удару по «Самопомочі» та Андрію Садовому. Треба визнати, що задумка вдалася. Але після того, як Садовий випав із першої п’ятірки лідерів президентського рейтингу, про сміття згадувати перестали.
Зрозуміло, переповнений сміттєвий полігон — проблема не тільки Львова. По всій країні ситуація приблизно однакова. Переробляється лише до 4% усіх українських відходів (в країнах ЄС цей показник сягає 39%). Решта в найкращому разі спалюється (сміттєспалювальний завод працює в столиці), а в найгіршому вивозиться на звалища. У тих містах, де мери не сварилися з президентом, скандалів ніхто не роздмухував. Але відсутність шуму не означає, що проблеми немає.

 

Читайте також: Врятувати біорізноманіття


Україна посідає останнє місце серед європейських країн з управління відходами. У 2017 році в нас утворилося 9,91 млн т сміття, з них 9,25 млн т захоронено на звалищах, що становить 93,3% загальної кількості відходів. У нашій державі 29 938 населених пунктів, і лише у 822 запроваджено роздільне збирання сміття, а це тільки 3%.


Найсумніше, що від такої варварської безгосподарності потерпає не тільки екологія, а й бюджет. Сміття — цінна сировина. На його переробці можна заробляти. Наприклад, органічні, харчові відходи переробляти на біогаз, що за правильної організації процесу дасть змогу заощадити чимало коштів і наблизити країну до енергетичної незалежності. Нерозумно тринькати гроші на дороге імпортне блакитне паливо, коли хоча б частину його можна замінити біогазом власного виробництва. Зрештою, як паливо можна використовувати й саме сміття, як це роблять у Швеції.


За даними шведської асоціації з управління відходами Avfall Sverigeу, там утилізується 99% побутових відходів, що є найвищим показником у світі. При цьому близько 48% спалюється для отримання електроенергії. За рік шведи спалюють близько 2 млн т сміття. Причому цей процес пішов у них так вдало, що в якийсь момент туди навіть стали ввозити відходи з інших країн ЄС. У 2015 році Швеція імпортувала понад 1,3 млн т чужого сміття.


Наскільки корисно було б організувати такий процес в Україні, думаю, пояснювати не треба. Звичайно ж, до імпорту чужих відходів нам ще дуже далеко, але вирішити проблему власних переповнених смітників можна було б. Досвід Швеції доводить, що шкоду від викидів під час спалювання сміття можна мінімізувати. Зате позитивний ефект для екології від знищення такого його обсягу очевидний. І на паливі для ТЕС можна було б заощадити.

 

Читайте також: Вирішення екопроблем у регіонах: усе в руках громад?


Ще одне питання, на яке більше не можна заплющувати очі, — вирубка лісу. На жаль, сьогодні ми рухаємося шляхом Гаїті — гнітюче бідної країни третього світу, де внаслідок безконтрольного вирубування зникли майже всі ліси. Сьогодні цю проблему прийнято пов’язувати зі скасуванням мораторію на вивезенням лісу-кругляку. Однак і мораторій істотно не поліпшив ситуації. Адже в наскрізь корумпованій країні хай там які закони ухвалюй — вони все одно не працюють. Гроші та зв’язки дають змогу ігнорувати будь-яку, навіть сувору, норму. Вирубка лісу, на відміну від сміттєвих покладів, є наслідком не так поганого управління та безгосподарності, як корупції та злочинів. Взяти хоча б великі площі лісу, знищені на Волині в результаті незаконного видобутку бурштину. Жоден мораторій не завадив цьому злочину. Отже, вихід із ситуації тільки один: міняти корумпованих чиновників і створювати ефективні громадські об’єднання для боротьби з браконьєрськими вирубками.


Що стосується третьої великої проблеми, пов’язаної з екологією Донбасу, що стала актуальною останніми роками у зв’язку з відомими всім подіями, то тут усе без змін. І поки триває конфлікт, а регіон перебуває під контролем Росії, позитивних зрушень годі й чекати. Вода зі зруйнованих та затоплених шахт і далі потрапляє в ґрунтові води. Вміст шкідливих солей і домішок із часом збільшується — це фіксують дослідження міжнародних організацій. Згідно з останнім звітом ОБСЄ бойовики припинили водовідлив у 37 шахтах. Але втрутитися й зупинити ті деструктивні процеси Україна, на жаль, не може, навіть якби дуже хотіла.


Єдиний спосіб вплинути на ситуацію, як я вже писав вище, — тиснути на Російську Федерацію за допомогою міжнародних інстанцій, щоб змусити Москву займатися відкачуванням шахтних вод. Але поки що така тактика не дала плодів.


Утім, інших екологічних проблем у нас теж вистачає. Тому слід зосередитися передусім на тих напрямах, які ми можемо змінити вже сьогодні власними зусиллями. А для цього в суспільстві має з’явитися відповідний запит. Саме в тому, щоб сформувати такий запит і переконати громадян, що екологія справді важлива, я і вбачаю своє особисте завдання на 2019 рік.

 

Стаття з випуску Світ у 2019