За менш ніж два роки з часу обрання президентом Петра Порошенка в Україні змінилося вже кілька генеральних прокурорів. Відразу після інавгурації Петра Олексійовича, 19 червня 2014 року постмайданного прокурора Олега Махніцького замінив Віталій Ярема, тодішній Перший віце-прем'єр-міністр України, протримався в кріслі аж до 10 лютого 2015 і був змінений своїм заступником Віктором Шокіним. Шокін виявився більш фартовим і просидів в прокурорському кріслі більше року аж до 3 квітня 2016. Нині на його місце, в унікальний спосіб, зійшов Юрій Луценко, нова надія Генеральної прокуратури і, без перебільшень, всіх правоохоронних органів. Він не має юридичної освіти, але саме його персона була єдиною, яка, на думку президента, могла стати гідним продовженням реформаторських починань попередників.
Всіх цих людей, не зважаючи на різний вік, політичні та естетичні вподобання і звісно біографії, багато що поєднує. Зокрема президент Петро Олексійович, який, як подейкують, перебуває із ними в кумівських зв’язках. Хто кого хрестив не суть важливо, адже головне, що усім цим людям президент безумовно довіряв, бо тим кому він не довіряє зазвичай не ввіряє такі важливі посади. Він рекомендував їх парламенту, завіряючи, що тільки вони можуть вирішити всі нагальні проблеми і внести свіжий кисень в затхлі стіни постсовєцького карального відомства. Не залишаючись в боргу кандидати на посаду генпрокурора безумовно запевняли президента, а також парламент і весь український народ, що робитимуть усе що в їх силах аби виправдати цю високу довіру і виконати ввірені їм завдання.
Нині, після численних скандалів, пов’язаних з попередніми генпрокурорами, викидів на них компроматів, висунення численних звинувачень стосовно них та їхніх друзів, і врешті після сходження на прокурорський трон свіжого очільника, Тиждень.ua вирішив зазирнути в аннали історії і ще раз процитувати найцікавіші моменти з програмних обіцянок цих людей. Намагатимемось уникнути зайвих коментарів, бо хто має добру пам'ять той обов’язково зробить правильні висновки, а у кого пам’яті немає то він і так щаслива людина і не потребує глибокого занурення в сумні речі.
Читайте також: Соцмережі бурхливо відреагували на призначення Луценка генпрокурором
(Цитовано зі скороченнями за парламентськими стенограмами).
Отже 19 червня 2014 року. Київ. Парламент. На посаду 12-тогоГенерального прокурора України пропонується Віталій Ярема. Головуючий: Шановні колеги, є бажання голосувати без обговорення? (Шум у залі) Давайте все ж таки Віталію Яремі дамо слово. (Шум у залі) Голосуємо? Знаємо Віталія Григоровича? Підтримуємо? Голосуємо? Голосуємо.
11:39:45 За-329. Рішення прийнято. Привітаємо! (Оплески)
Віталій Григорович, коротко, два слова.
«Шановний пане Президенте, шановний Голово Верховної Ради, шановні депутати! Хочу висловити вам слова подяки і сказати, що я прикладу максимум зусиль для того, щоб в Україні був спокій, мир, щоб верховенство права завжди панувало на території нашої країни. Прикладу всі свої зусилля, всі свої можливості для того, щоб захистити людей від злочинних посягань. І хочу висловити повагу до виконуючого обов'язки прокурора,… Махніцького, Олега Ігоревича, … , який протягом складного часу для нашої держави виконував обов'язки і спрямовував прокуратуру для боротьби зі злочинністю. Ще раз щиро дякую!» (Оплески)
Як бачимо 12-ий генпрокурор був не багатослівний, хоча в кількох реченнях, встиг наобіцяти чимало. Його чудесні слова сповнені глибокої турботи про народ та країну.
Наступник пана Яреми 13-й Генеральний прокурор України Віктор Шокін відчуваючи важливість моменту і температуру залу перед голосуванням за свою кандидатуру був вже більш красномовним. Він зізнався що повністю усвідомлює, яку бере на себе відповідальність «зараз в цей надважкий час», подякував депутатам, які знайшли час з ним напередодні поспілкуватись і запевнив, що в разі його призначення приділить особливу увагу виконанню визначених ними пріоритетів.
«Одним з пріоритетних напрямків своєї роботи на самому початку я бачу закінчення та направлення до суду усіх кримінальних проваджень щодо злочинів, вчинених під час Революції гідності, а також щодо високопосадовців, причетних до злочинної діяльності режиму Януковича, повернення всіх коштів, котрі в держави були вкрадені. І я хочу особливо підкреслити, що це стосується усіх високопосадовців того злочинного режиму. Хочу зазначити, що у своїй роботі при вирішенні усіх питань, які відносяться до компетенції Генерального прокурора, буду співпрацювати з усіма фракціями Верховної Ради. Це стосується і впровадження нового Закону "Про прокуратуру", виконання Закону про очищення влади, відкритості та доступу депутатів та громадськості до вирішення кадрових питань в органах прокуратури. Я вважаю, що важливі питання кадрові вирішення без вас, без участі громадськості неможливо. Впевнений, що за вашої підтримки ми разом зможемо зробити реальні кроки в подоланні корупції в державі, зміцнення законності та верховенства права.»
Читайте також: Давід Сакварелідзе: «Обіцяного карт-бланшу від Порошенка не було»
Шокіну, як і його попереднику тема миру також виявилась не чужою і на завершення він запевнив усіх присутніх «у … щирому бажанні вжити всіх визначених законом заходів, спрямованих на утвердження миру в країні, збереження територіальної цілісності держави, подолання проявів сепаратизму та тероризму, забезпечення демократії, прав та свобод людини та громадянина. Слава Україні!» Зал вибухнув оплесками, відповів. Героям слава! І почав задавати запитання хоча всі чудово розуміли що якими б не були відповіді це нічого не змінить ані в планах президента ані в долі пана Шокіна. А тому після слів «я, безумовно, зроблю все можливе, щоб усі високопосадовці, котрі винні в любих кримінальних злочинах, були покарані. І так воно й буде» гріх було не проголосувати за таку щиру, чесну і головне цілеспрямовану людину, тому парламент розщедрився аж на 318 голосів. Окрім провладних фракцій, підтримали Шокіна і Опозиційний блок – 32, і Воля народу – 19, і Економічний розвиток – 18, і навіть 31 позафракційний. Підтримали і не прогадали, бо більше року могли спати спокійно і не журитися, що пан генпрокурор раптом вирішить почати дотримуватись всього того, чого з переляку наобіцяв.
Ну і нарешті 12 травня 2016. На премію «очільник Генпрокуратури» номінується Юрій Віталійович Луценко, колишній двічі міністр МВС, в’язень режиму Януковича, багаторазовий нардеп, голова фракції БПП в парламенті і просто хороша, весела людина. Юрій Віталійович поза конкуренцією і прийнятий під нього спеціальний закон найкраще тому підтвердження. А що йому з цього приводу було так соромно, що він чималу частину своєї промови присвятив виправданням з цього приводу, навіть вселяє надію, що деякі з його обіцянок мають шанс на реалізацію. Є все-таки ще щось в цій людині. «Мені дуже неприємно, що через мене було внесено поправку в діючий Закон про прокуратуру. Я, безумовно, вважаю, що це не зовсім правильна практика, і ніколи б на це пішов, якби зміг знайти людину, в яку повірив би Президент, парламент і суспільство, що він може зламати нинішню неефективну, а часто злочинну систему, і має більше бажання це зробити ніж я.»
Далі пан Юрій говорив про алюмінієву кружку, з якої пив 2,5 роки чай в 157 камері Лук'янівського СІЗО, а потім – в Менській виправній колонії, «як нагадування про те, що беспредел і політичні замовлення є неможливими в новій Україні», торкнувся питань освіти, яку здобував на різних посадах, а також лавах «на лаві підозрюваного» та «на лаві засудженого, і зазначив, що погодився на пропозицію Петра Порошенка «бо усвідомлюю, що без реалізації гасла «Закон один для всіх», без справедливості для кожного, незалежно від його політичних уподобань або місця знаходження, партійної чи іншої приналежності у нової України немає шансів.»
«Я, лідер фракції БПП, найбільшої фракція нового українського парламенту, гостро відчуваю, що ми мусимо змінити не тільки закони, а і їх виконання, нагляд за ними, змінити всю атмосферу ставлення до закону і до людини. І саме тому я погодився піти на цю посаду. В умовах смертельно вражених корупцією органів слідства, прокурорів, судів, я розумію, що буде це зробити дуже важко, якщо говорити чесно, майже неможливо. Я це розумію. Але ця робота якраз для мене.»
Читайте також: Луценко анонсував свої перші кроки на посаді генпрокурора
Далі були рефлексії на тему Майдану і революції, за ними рефлексії на тему війни, на тему віри, енергії і маси, ну і загалом багато інших цінних думок. Юрій Віталійович вправний оратор тут йому рівних немає. Потім він дещо привідкрив карти і мимоволі занурився в романтичні фантазії, але це було навіть дуже доречі. «Я йду в Генпрокуратуру, щоб завдяки прийнятому вами новому закону завести нових людей з юридичною освітою, які ніколи там не працювали. Я вірю, що тільки так можна змінити «генеральний могильник» на справжнього адвоката держави та людей. Розраховую знайти, власне, в самій Генпрокуратурі чесних професіоналів, які збереглися там при всіх владах в цій країні. Я дуже розраховую на цих чесних слідчих в особливо важливих справах, прокурорах, інших працівників, бо всі хочуть жити в новій країні. … Я вірю, що вони там все ще є і ми зможемо їм, разом з новими людьми, об'єднати в команду, яка служитиме закону і людям, а не Мамоні. Саме з ними, я сподіваюсь, активізувати справи проти високопосадових осіб, які, на жаль, останнім часом не радують нас своєю появою в судах. Я також збираюся відновити слідство про проданих і закритих справах з минулого, і сучасної влади України.»
Варта окремої уваги ремарка Юрія Віталійовича про помсту. Він запевнив що ні на кого не тримає зла і не має списку в голові кого повинен посадити, після того як він обчитався священних текстів буддизму «зрозумів, що люди, які вкрали у мене 2,5 роки можливості жити, працювати, любити, не отримають ні одної секунди мого життя на волі для помсти. Цього не буде.»
Два принципи які обіцяв сповідувати в роботі новий генпрокурор виглядають так: «Той, хто вчинив злочин, має відповісти, і мені байдуже колір його партійного білета, його безпартійність, місце народження, прізвище, національність, релігія – закон один для всіх. Але не менш важливо, колеги, в роботі Генпрокуратури не тільки каральна функція. Дуже важливо відстоювати права громадян від свавілля влади: поліції, прокурорів, суддів, чиновників. Тому, я вважаю, що треба припинити практику перетворення правоохоронних органів в політичні проекти і бізнес-холдинги олігархів. Треба припинити практику використання оперативно-розшукових справ і слідчих дій як бізнес-підтримку відповідних олігархічних структур. Даю вам слово, що ніхто, крім процесуального, вірніше, крім конкретного керівника, не буде знаходитися на нарадах у прокуратурі: ні депутат, ні бізнесмен, ні партійний керівник.»
На завершення Юрій Віталійович попросив «колективної підтримки», зізнався що «помилявся в своєму житті, з острахом пообіцяв помилятися й надалі, але відразу ж втішив себе і присутніх оптимістичним «Помиляється кожен, той, хто працює. Головне – не повторювати помилок.» Одним словом «Я йду туди, щоби Генпрокуратура стала інструментом суспільства задля справедливості і нормального життя.»
Вже після свого обрання Юрій Луценко очевидно усвідомивши в що вляпався щиро зізнався «я ніколи ще не хвилювався так, як зараз, хоча ніби пройшов в житті багато різних доріг. Я цілком усвідомлюю яка відповідальність лягає на мене не тільки з точки зору чесної, професійної роботи, результативності, але й з точки зору як відновити довіру людей до своєї рідної держави.
Я прекрасно розумію, що іду на це завдання і зараз не буду говорити багато голосних слів, скажу лише одне. І тим, хто за мене голосував, дякую, я тим, хто не голосував і буде конструктивно критикувати, дякую. Але я зроблю все від мене залежне, щоби справитися бодай з більшою частиною тих очікувань. Я дуже хочу, дійсно, дуже хочу, щоб у нас всіх вдалося відновити законність і справедливість, і повагу до держави. Українці надто довго жили в Україні не в своїй державі. Українці надто довго отримували бали на протистоянні з цією не своєю державою. Нам всім належить спробувати створити справжню українську державу для усіх українців, хто тут мешкає. Аби всі ті, хто зараз все ще є частиною зазомбованого "русского мира", зрозуміли – можна жити інакше, краще, чесніше, справедливіше. Я зроблю все для цього. Слава Україні!»
«Героям слава!» (Гучні овації). Завіса падає. Антракт.