Я бачу всі недоліки своєї картини. Я постійно переглядаю цей фільм, і там ще купа всього, чим я незадоволений (сміється). Думаю, я надто самокритичний, але радий, що людям він подобається.
Мія Вашіковська розчиняється у персонажі, але все ж робить його своїм. Її грі властива чесність. У Мії не залишається власного я, вона повністю занурюється у персонаж і додає ролі природних недоліків та істинних людських якостей. Я справді вважаю, що зараз їй немає рівних. Я знаю, небезпечно так казати, адже можна образити інших акторів, але мені й на думку не спадає ніхто інший в такому віці (21 рік. – Ред.), здатний упоратися з такими зрілими ролями. Я б із величезним задоволенням працював із нею ще. І вона дуже приємна людина.
Майкл Фассбендер (грає Рочестера. – Ред.) дуже детально втілює персонаж, думаю, для актора немає вищої похвали, ніж така, особливо зважаючи на те, що тривалий час неперевершеним у цьому амплуа був Орсон Уеллс, а потім з’явився Тімоті Далтон для прихильників серіалів. Мені здається, Майкл порівнює себе з Рочестером. Він є тією людиною, що шукає товариства. Не знаю, що такого сталося в житті Майкла, адже він наче врівноважений, але може спрямувати все це у роль і робить це дуже якісно.
Джуді Денч (грає місіс Файрфакс. – Ред.) цікава, тому що вона весь час одна в цьому великому будинку – Торнфільд-холі – і навіть не має, з ким поговорити. Відколи приїжджає Джейн, місіс Файрфакс не замовкає. Економка не така розумна, як Джейн, і Джуді зрозуміла всі нюанси свого персонажу і перенесла їх у роль. Ця героїня – старша, дещо наївна жінка, яка не підозрює, що часи змінилися, чого прагнуть і за що борються молоді жінки.
Джеймі Белл (грає Джона Ріверса. – Ред.) – дорослий актор, хоча мені здається, що багато хто досі асоціює його з Біллі Елліотом. Було цікаво спробувати його для цієї стрічки. Коли я читав про Джона Ріверса в романі, відчував, що насправді він доволі молодий, але намагається поводитися як старий. Він дуже пригнічений. У нього є дві сестри; їхній батько помер, і вони не отримали жодного спадку. Він опікується сестрами і діє як дорослий, але насправді не здатен ще так жити, тому придушує будь-які емоції та почуття. Він не сформувався ані емоційно, ані розумово. Мені здається, Джеймі взявся саме за цей пригнічений бік персонажа, зрозумів його і добре зобразив. З ним дуже весело працювати. Він чи не найкумедніший з усіх, кого я знаю. Не розумію, чому він не знімається активніше в комедіях.
Коли йдеш на таку картину, таку трагічну, яким було життя Джейн Ейр, віднаходиш у ній чимало того досвіду,який переживає кожен у пошуках партнера і кохання. Саме це робить її універсальною. Як на мене, вона така популярна в усьому світі, тому що зображує стриманий роман.
Кожна людина має прагнення і мрії, тому персонаж Джейн Ейр досі актуальний. В Америці нам втовкмачували впевненість у наших правах. І справжні труднощі в житті виникли, коли ми почали дорослішати і побачили, що все, що ми мали уявно, в житті здобути буде нелегко. Тоді охоплює розчарування, яке, мабуть, відчувала Джейн. Обмеження є, але вони приховані і ми не знаємо, в чому вони полягають. Але стане історія класикою чи ні, залежить від того, чи зможемо ми зіставити себе з нею. Те, як Шарлотта Бронте написала Джейн Ейр, робить роман актуальним донині. Та й було це всього років 160 тому, а це насправді не так давно. Світ надто змінився, але класова нерівність досі є, а економічна – тим більше. В Америці ми виховувалися з вірою в те, що можемо одного дня стати президентом, але насправді аж ніяк не кожен зможе дістатися таких висот у житті.
Мене надихають різні неймовірні кіномитціі, на щастя, ще коли я навчався кінематографу в університеті, мені показали роботи багатьох режисерів, що стали класиками, як от Біллі Вайлдера, Орсона Уеллса, а ще сучасне кіно. Деякі з перших стрічок Стівена Спілберга бездоганні. Наприклад, «Щелепи» або «Імперія сонця» – в них надзвичайні постановки. Терренс Малік і Мартін Скорсезе дивовижні. І, звичайно, японські режисери Акіра Куросава і Сьохей Імамура, в чиїх картинах блискуча операторська робота. Історія кінематографа дуже багата і, на мою думку, сучасне кіно в якомусь сенсі повертається до того багатства. На десятиліття в кіно запанувала картинка, а не зміст, але нинішня аудиторія дещо вибагливіша. Хоча люди й досі часом ведуться на спецефекти, але вже є нагода повернутися до класичного кінематографа, а він мене цікавить більше.
Біографічна нота:
Кері Фукунга закінчив Каліфорнійський університет Санта-Круз. Отримав кілька престижних грантів і здобув звання кандидата в магістри мистецтв за спеціальністю кінематографії в Нью-Йоркському університеті. Автор сценарію і режисер короткометражки Victoriapara Chinoта повнометражної картини SinNombre. Обидві картини здобули чимало міжнародних нагород і відзнак на фестивалях.