Попри періодичні шоу з «наказами економіці зростати», які регулярно влаштовує нинішній президент чи інші представники української влади (які при цьому наголошують на «його дорученні»), насправді перспективи стають дедалі похмурішими. Самих лише ефектних декларацій замало, а реальних дій у напрямі зміни політики, що призвела українську економіку до нинішнього занепаду, так і не відбувається. Споглядально-споживацький підхід лиш змушує державні структури пасивно переглядати в бік зниження власні попередні прогнози щодо навіть далеко не повного відновлення до передпандемійних показників 2019-го.
Новопризначений віцепрем’єр та міністр економіки Олексій Любченко (який, за чутками, є одним із претендентів на посаду глави уряду) і далі запевняє країну та, ймовірно, самого Зеленського у виході економіки країни за підсумками року принаймні на 4% зростання. Ця цифра для влади майже ритуальна — саме таким був минулорічний спад. Хоча наразі вже очевидно, що досягти її не вдасться. Проте це вже не найгірше. Адже та модель, за якою відновлюється українська економіка останнім часом, із високою ймовірністю призведе до її нового обвалу уже наприкінці цього чи в крайньому разі в наступному році. Обвалу, який стане прямим наслідком ставки на її зростання як побічний продукт розвитку інших держав. Проте готуватися до нього і вживати превентивних заходів у владі не збираються.
Глибший спад, слабше відновлення
За оцінкою згаданого економічного віцепрем’єра, у І півріччі приріст української економіки становив близько 1%. Навіть якщо цей показник може бути ближчим до 1,5%, це усе одно надто мало, ураховуючи, що її зростанню сприяла низька база порівняння першого півріччя 2020 року. Адже саме на нього припав найглибший обвал, викликаний жорсткими карантинними обмеженнями навесні. Низька база порівняння забезпечила стрімке відновлення в більшості країн світу і Європи, однак не в Україні. Для того ж, щоб вийти на 4% річного зростання, приріст ВВП у другому півріччі мав би сягати рівнів, близьких до 7%. А підстав для цього жодних. База порівняння у ІІ півріччі буде значно вищою, а темп відновлення навіть у II кварталі 2021-го становив лише 5,4%, хоча торік у цей час він обвалився на 11,2% (див. «Знову відставання»).
Читайте також: Про український капіталізм
Економіка України, яка в минулому році втратила значно більше, аніж основні її торговельні партнери, цьогоріч відновлюється значно повільніше. Зокрема в сусідній Польщі вона вже вийшла на вищі показники, аніж були в докризовому 2019-му. Після спаду на 8,2% у II кварталі 2020 року у II кварталі 2021-го відбулося зростання на 10,9%. У Китаї після спаду торік на 6,8% у І та зростання у II кварталі «всього» на 3,2% у поточному році економіка зростала відповідно на 18,3% та 7,9%. В РФ після втрати 7,8% ВВП у II кварталі минулого року цьогоріч відновлення становило 10,1% відповідно. У США значно суттєвіше відновлення у 2021‑му вже так само привело до перевищення докризових показників 2019-го.
І в другому півріччі єдиний фактор, здатний потягнути українську економіку вгору, — це очікуваний рекордний урожай (із високою ймовірністю йдеться про 80 млн т зерна), що може бути зібраний за умови відсутності погодних катаклізмів восени. Однак його буде явно недостатньо, щоб самостійно пришвидшити економічне зростання до 7% з 1% у першому півріччі. Адже увесь сумарний внесок рослинництва у ВВП наразі зіставний із цією цифрою. А ще й доведеться компенсувати спад, що поглиблюється в іншій підгалузі того-таки агросектору — тваринництві (–5% за підсумками семи місяців).
Жодних причин для поліпшення динаміки в інших сферах економіки порівняно з першим півріччям також насправді немає. Понад те, чимало з них через вичерпання ефекту низької бази порівняння вже почали гальмувати і демонструють нездатність піднятися з минулорічного дна. Наприклад, улітку фактично зупинилося відновлення української обробної промисловості. У липні 2021 року випуск там був на 1,8% меншим, аніж торік. Хоча за підсумками першого півріччя було зафіксоване хоч і мляве, проте відновлення на 2,5%. Тобто галузь не лише не росте, щоб докластися до пришвидшення загального економічного зростання у другому півріччі, а й навпаки, підважує його. Порівняно з аналогічними періодами докризового 2019 року спад там поглибився від 6,3% за підсумками першого півріччя до 7% у липні. При цьому обвал зафіксовано не лише в харчовій, а у й легкій та хімічній галузях. Деревообробка досі не відновила докризових обсягів виробництва, а в машинобудуванні приріст близько 3% узагалі виглядає мізерним на тлі минулорічного обвалу у липні на 19,5%.
Читайте також: Розширені повноваження
Таким чином, на відміну від решти світу, де після завершення масштабних обмежень у зв’язку з пандемією відбулося стрімке відновлення виробництва до докризових показників або й їх перевищення, в Україні занепад навпаки, стає дедалі виразнішим із кожним місяцем (див. «Курчат восени рахують»).
Навіть гірничо-металургійний комплекс (ГМК), який і далі демонструє нарощування виробництва завдяки зростанню попиту і цін у світі, викликаному політикою стимулювання власних економік іншими державами, є насправді колосом на глиняних ногах. А його обвал після здування нинішніх бульбашок на сировинних ринках дошкульно вдарить по Україні. Та й «шалені успіхи» ГМК насправді досягнуті виключно завдяки стрімкому зростанню цін, тоді як обсяги виробництва досі не вийшли навіть на докризові показники.
Наприклад, попри приріст металургійного виробництва у поточному році на 7,1% за перше півріччя та 8,4% у липні, воно залишається відповідно на 7,9% та 2,5% меншим, аніж у той самий час у 2019-му. Тож насправді все ще йдеться про далеко не повне відновлення за безпрецедентно сприятливих умов на зовнішніх ринках. Реальний приріст обсягів порівняно із 2019-м продемонстрував, та й то лише останнім часом, хіба видобуток залізної руди (–1% за перше півріччя та +6,7% у липні), дедалі більші обсяги якої йдуть на експорт для використання металургами інших держав.
Бульбашки
Стрімке зростання українського експорту останнім часом робить економіку надзвичайно вразливою, адже відбувалося переважно, а то й виключно за рахунок зростання цін на сировину та тимчасово сприятливої кон’юнктури на чорні метали.
Наприклад, зростання виручки від експорту руди за перші 7 місяців 2021 року в понад два рази порівняно з тим же періодом минулого — з $2,2 до $4,7 млрд — відбулося на тлі зменшення фізичних обсягів її експорту за цей же час на 3,6% (з 27 до 26,1 млн т). На 44,7% більша валютна виручка від продажу чавуну та на 33,8% — сталевих напівфабрикатів супроводжувалася збільшенням обсягів продажів за кордон першого лише на 1% та навіть на тлі зменшення других на 3,3%. Збільшення на 29% доходів від вивозу лісоматеріалів було досягнуто за рахунок зростання лише на 5,5% їх фізичного експорту. Аналогічна ситуація й щодо кукурудзи, де збільшення валютної виручки на 8,3% супроводжувалося зменшенням продажів у тоннах майже на 30%. І цей перелік можна продовжувати.
Причому з часом фактор зростання цін на сировинну продукцію стає дедалі більш значущим. Наприклад, у липні зростання доходів від експорту сталевих напівфабрикатів на 71% супроводжувалося зменшенням обсягу їх продажів на 20%, по чавуну у 2,3 раза більше валюти було отримано під час збільшення вивозу в тоннах всього на 3%, а зростання валютної виручки від лісоматеріалів на 63% відбулося на тлі зниження їх поставок на 8%. І так далі.
А це свідчить, що хоча стрімке зростання цін на сировину на світових ринках і забезпечило тимчасовий приплив валюти в Україну і пов’язане з цим зміцнення курсу гривні, зі зрозумілих причин воно не може бути надійним і довгостроковим фундаментом для економіки. Зміна кон’юнктури на відповідну продукцію здатна призвести до стрімкого здування надутої зараз бульбашки з відповідними болісними наслідками для української економіки та валютно-фінансової стабільності.
Натомість експорт української продукції машинобудування, незважаючи на значне зростання цін із початку року, приніс лише на 22% більше виручки, аніж за аналогічний період торік, і в липні цей темп загальмував до 11%. Серед готових промислових виробів чи не найкращі показники — причому, що важливо, і в обсягах виручки, і фізичних обсягах, — продемонстрували насамперед українські меблі. Приріст поставок, наприклад, меблів для сидіння із початку року становив 41% у валюті та 32% за фізичним обсягами. Проте з часом ситуація для галузі дедалі погіршується. Уже в липні приріст виручки порівняно з минулорічними показниками становив усього 13,8%, однак для цього довелося вивезти їх на 27,7% більше.
Читайте також: Двері в нову реальність
Зіставне зростання фізичних обсягів та виручки демонструють і більшість інших видів готової продукції, зокрема машинобудування. Однак проблема в тому, що, на відміну від сировинних товарів та металургійних напівфабрикатів, там усе ще йдеться про недостатні обсяги для порятунку української економіки від обвалу у разі падіння цін і зниження попиту на сировинних ринках.
Хисткий фундамент
Прогнози НБУ продовжують виходити з того, що «глобальна економіка й надалі зростатиме завдяки пожвавленню світової торгівлі та заходам стимулювання в умовах поширення вакцинації та зняття карантинних обмежень». А економіка України і далі зростатиме завдяки сприятливій зовнішній кон’юнктурі, але саме споживання українськими домогосподарствами «залишиться головним драйвером зростання ВВП внаслідок збільшення доходів населення та поліпшення споживчих настроїв». Не заперечуючи при цьому, що «високий внутрішній попит значною мірою задовольнятиметься зростанням імпорту». Насправді ж покладання на внутрішнє споживання імпортної продукції можливе лише доти, доки у громадян для цього буде необхідний ресурс у валютному еквіваленті. А він швидко вичерпається, коли ситуація на сировинних ринках зміниться і почнеться обвал цін.
І ставка на розвиток української економіки як побічний результат розвитку інших держав уже готує неприємні новини. Темпи промислового зростання Китаю швидко сповільнюються. У липні суттєво нижчими за прогнозні показники виявилися не лише обсяги промислового виробництва (+6,4 проти 7,8%) чи інвестицій в основний капітал (+10,3 проти 11,3%), а й зростання роздрібних продажів (8,5% проти 11,5%). Водночас дедалі більше уваги біржових гравців фокусується на тому, коли Федеральна резервна система США почне згортати свою політику підтримки економіки. А це лише питання часу і упереджувального реагування на такі зміни ринків. Однак у будь-якому разі воно означатиме початок процесу здування нинішніх бульбашок на сировинних ринках.
Вичерпання українського сировинного експорту на один із ключових для нього ринків уже зараз очевидне на прикладі Китаю. З початку року український експорт туди зріс на 36%, а імпорт звідти — лише на 27,4%. Дефіцит двосторонньої торгівлі порівняно з аналогічним періодом торік справді зменшився з $670 до $540 млн. Це створило у владі ілюзію вигідності та перспективності ставки на нарощування торговельно-економічної співпраці з КНР. Почалися політичні реверанси, дипломатичні прогинання під час голосувань у міжнародних організаціях, укладання кабальних угод про фінансування Китаєм розвитку інфраструктури в Україні тощо.
Однак зростання нашого експорту в КНР було викликане виключно стрімким зростанням попиту і цін на сировину. А також появою тимчасових ніш на китайському ринку через ефект від заходів стимулювання економіки для подолання наслідків пандемії. І за нинішньої структури воно вже фактично повністю вичерпало свій потенціал, досягши піків на рівні $840–860 млн ще у березні-квітні (що було приблизно на 60% більше, аніж рік тому). Однак уже з травня обсяги поставок стрімко зменшувалися і в липні просіли до $687 млн, що було уже лише на 3,3% більше, аніж у липні торік.
Читайте також: Die Welt: Щеплення для інвестиційного портфеля
Тобто потенціал нарощування продажів сировини на китайський ринок вичерпано з огляду як на зменшення ефекту від зростання світових цін на неї, так і на гальмування економіки Піднебесної, а отже, й попиту. Водночас експорт нашої готової продукції на китайський ринок залишається мізерним, а на вироби машинобудування з початку року припало взагалі близько 0,5% від його загального обсягу.
Проте імпорт китайської продукції в Україну навпаки, стрімко зростає і в липні був більшим, аніж того самого місяця 2020-го, уже на 39,1%, сягнувши $962 млн. Тож двостороння торгівля з КНР не лише повернулася до великого дефіциту для України, а й за нинішньої сировинної структури нашого експорту не дає жодних підстав розраховувати на нарощування наших поставок. Чого не скажеш про поставки готових китайських промислових товарів до України.
Протилежна тенденція поки що спостерігається в наших поставках до ЄС. Місячні обсяги продажів вітчизняних товарів туди зросли із $2–2,1 млрд у лютому-квітні до $2,3–2,4 млрд у червні-липні поточного року. Причому це відбувалося на тлі стагнації поставок товарів з ЄС до України (обсяги залишаються в вузькому коридорі між $2,65 млрд у березні та $2,38 млрд у квітні і $2,44 та $2,51 млрд у червні-липні). Проте й тут зростання, особливо останнім часом, відбувається переважно за рахунок руди (у липні у 3,8 раза, за 7 місяців з початку року — у 2,8 раза більше аніж торік) та чорних металів (у липні у чотири рази, з початку року — у два рази). Натомість продажі на європейський ринок української продукції машинобудування втрачають динаміку (з початку року +37%, а в липні — уже лише +17%), хоч він і залишається основним ринком збуту для наших виробників.
Аналітики міжнародних фінансових установ уже почали агресивно знижувати прогнози щодо відновлення української економіки. У Morgan Stanley, наприклад, нещодавно знизили оцінку відразу з 4,5% до 3,4%. Хоча й ця цифра з огляду на вищевикладені аргументи видається надміру оптимістичною. Проте в української влади на тлі всього воліють заперечувати неприємну реальність, щоб уникнути необхідності зміни політики та виходу із критичної ситуації, в яку дедалі більше заглиблюється вітчизняна економіка. Наприклад, в інфляційному звіті НБУ за липень ідеться про те, що «у ІІ кварталі 2021 року економіка зростала високими темпами» навіть попри те, що прогноз того-таки НБУ щодо зростання у ІІ кварталі становив спочатку 8,7%, потім був знижений до 7,5%, а фактично Держстат нещодавно зафіксував лише 5,4% — менш ніж половину минулорічного обвалу на 11,2% у цьому самому кварталі.
А це свідчить, що у владних коридорах і надалі переконані, що «усе йде за планом», тому нічого змінювати не потрібно. А отже, відсутні наміри адекватно реагувати на справжні причини проблем і коригувати економічну політику. Мабуть чиновники вважають, що потім буде простіше шукати пояснення, чому українська економіка, не відновившись після попереднього спаду, провалиться в новий.