Радянсько-афганську війну, за офіційними даними, пройшло більше 160 тисяч українців. 60 з них вважаються зниклими без вісті. Більше 8000 отримали поранення. 4687 – повернулись додому інвалідами. 2378 загинули.
У день виведення військ з Афганістану, 15 лютого, живі нерідко вдягають військову форму. Цьогоріч виглядають у ній в центрі міста як ніколи природньо. Як ніколи актуальні й дорогі їм пісні. "Опять нести на родину героев, которым в двадцать лет могилы роют…", – згадує про "Чорний тюльпан" – літак Ан-12, що вивозив з території Афганістану тіла загиблих – міцний чоловік у тельняшці. Афганці сидять за столом у одному з наметів. У кількох метрах від нього зігрівають холодне лютневе повітря свічки, запалені в пам'ять про героїв сьогодення. Двадцять було Сергію Нігояну. "Но надо подняться, надо собраться. Если сломаться, то можно нарваться и тут. Горы стреляют, Стингер взлетает… Если сломаться, то парни второй раз умрут", – тихо співає ветеран.
"Солдат є солдат"
"Я просто афганець", – каже про себе Олег Базік, сивий чоловік з блакитними очима. Служив у ВЧ 2072. На лацкані піджаку – значок із сілуетами солдатів та роками війни. 1979-1989.
"Для афганців сьогодні святий день", – пояснює він. – "День двоякий. З одного боку – це скорбота за загиблими товаришами. З іншого – в цей день закінчились бойові дії… Ця війна все ж таки закінчилась!"
Олег Базік не знає, що квіти до меморіалу воїнам-афганцям вчора покладав президент, проти якого він сьогодні стоїть на Майдані. "Не знаю, що було вчора. Мене там не було. А сьогодні ми як завжди зібрались. Сьогодні наш день…"
Читайте також: Сотники Майдану. Портрет в інтер'єрі
Каже, з владою відносини у афганців завжди були складні – наприклад, пан Попов неабияк ускладнював процес проведенння афганцями концерту військових пісень. Афганець дуже шкодує, що у вчорашній Україні не приділялось жодної уваги військово-патріотичному вихованню молоді, долучитись до якого могли б і ветерани Афганістану. "Можливо, молодь розуміла б, що таке бойові дії. А не так, як Правий сектор – рванули і все…", – зітхає.
"А де у нас тут афганці?!", – пробивається до намету жіночка з пакетами. Привітати ветеранів сьогодні приходить чимало людей.
"Вже є люди, які поклали життя за Майдан. Честь їм та хвала. Вони засвідчили, що українці можуть покласти своє життя на вівтрар елементарної справедливості. Так і ми, афганці. Ми не стоїмо на стражі білих, червоних чи фіолетових. Просто є несправедливість у суспільстві", – пояснює пан Олег сутність сьогоднішнього протесту. Він киянин. Приходить на Майдан щодня.
Впевнений: афганці з усіх регіонів підтримують Майдан. "Кожен з пацанів, що пройшов Афган – пройшов якийсь Армагеддон. В нас свій завжди признає свого, неважливо, з Заходу чи він зі Сходу. І в нас є розуміння справедливості…"
Він пройшов війну, яку щойно назвав Армагеддоном. Бачив чимало смертей. І все одно не може до кінця повірити в те, що відбувається в Україні, в те, що бачить на власні очі сьогодні. Припускає, що козака в урядовому кварталі катували не українські правоохоронці, а міфічні росіяни, які, можливо, пройшли Чечню та мають "пунктик" на тому, що на боці чеченців воювали деякі українські націоналісти, ненавидять українців. "Я не вірю, що це наш "Беркут", – повторює пан Олег. – "Настільки цинічно…"
Читайте також: Андрій Дзиндзя: Мені соромно за країну
"Відстрілювали кореспондентів… Це настільки мерзенно виглядає. І цей Захарченко… Такого просто не буває! Солдат є солдат", – розгублено каже афганець. – "А медпункт – це взагалі святе! Медиків стріляти! Тварина, що стріляє у червоний хрест, не має права носити погони. Медиків ніколи не чіпають. Цього просто не може відбуватись…"
"Все можна"
Може, переконаний Дмитро Іванов, один з членів правління київської Спілки ветеранів Афганістану. Втім, може бути й гірше. На думку пана Дмитра, головне завдання афганців – не допустити війни. 19 січня, згадує, ветерани намагались встати між протестувальниками та "Беркутом" на Грушевського.
"Я добре розумію молодих хлопців, які ходять Майданом із ключками, у спортивних щитках, касках, хлопців, які закривають обличчя. Це хлопчача справа – грати у війну", – розмірковує пан Дмитро. -" Однак я дуже сподіваюсь, що ніхто з них не побачить що таке війна справжня. Все, що завгодно, можна обговорювати. Як завгодно можно протистояти одне одному у словесних баталіях. Аби не було війни…"
"Дуже сподіваюсь, що Хрещатик більше ніколи не побачить танків. Тим більше українських", – продовжує афганець. – "Зараз межу між протестом та війною можна дуже швидко перейти. Ми стоїмо тут для того, щоб ця межа не порушувалась. Це найголовніше…"
Перемогу Дмитро Іванов бачить не тільки у мирному небі та відставці Януковича. Його турбує відповідальність. Відповідальність за катування, за викрадення, за постріли "правоохоронців". "Цих пацанів потрібно знайти, довести їхню провину. І перед строєм зняти з них офіцерські, сержантські погони. Віддати під трибунал. А підрозділи, що допустили таке – розформувати. Вони ганьблять честь погонів, ганьблять присягу. Це моя особиста думка".
У лавах українського "Беркуту", зауважує він, є люди, що пройшли бойові дії. "Там служить чимало офіцерів, які служили в Афганістані, які були у Боснії та Герцеговині. Зараз вони продовжують служити у "Беркуті". Хоча, звісно, не всі…"
Афганець вірить – у лавах правоохоронців ще будуть люди, які у критичний момент "не стануть розмінювати свою совість на наказ".
Читайте також: …Очікують опади у вигляді запальних сумішей
"Будь-хто з них може наказ не виконати. І стати поза законом – але стати зі своїм народом. Можна не виконувати накази! А можна виконувати. Можна бити студентів. Можна стріляти у священиків. Можна цілити у журналістів. Можна і у дівчат з червоними хрестами цілити. Можна… Все можна… Це питання совісті кожного. Але, на щастя, ще й питання закону. Тому винних потрібно знайти, поставити перед строєм, зняти погони…"
Чи доживемо ми до цього моменту? "Дуже сподіваюсь", – каже афганець. – "Будемо тут стояти поки не доживемо!"