Про ситуацію в країні Тиждень розпитав місцевих опозиційних політологів — Луїса Альберто і Хосе Альберто Лопеса Рафасчіері.
У.Т.:Чергові президентські вибори у Венесуелі заплановано на 2012 рік. У країні співвідношення чавесістів та античавесістів стабільно залишається на рівні 60% до 40%. Вибори можуть змінити що-небудь?
Співвідношення чавесістів і античавесістів відрізняється від показників 60-40. За результатами останніх виборів уряд підтримали 48% виборців, тоді як опозиція одержала 52% народної підтримки. Наступні президентські вибори, очевидно, є можливістю для політичних змін. Якби вибори в Венесуелі були вільними від залякування, голосування за опозицію збільшилося б радикально.
У.Т.: Боліваріанська революція знову висунула на порядок денний терміни «імперіалізм» і «соціалізм», витягнувши їх із тих місць, де ці «демонізуючі чудовиська» приречені були згаданими лише Фіделем Кастро і компанією…
Боліваріанська революція запозичила терміни «імперіалізм» і «соціалізм» з радянської школи пропаганди. Ці поняття не являють собою нічого для венесуельського народу. Реальними проблемами для нашого населення є злочини, інфляція і житло. Але Уго Чавес використовує риторику «антиімперіалізму» для того, щоб заглушити відсутність вирішення цих реальних проблем і аби виправдати встановлення авторитарної політичної системи в нашій країні.
У.Т.: Але міжнародне положення чавесістської Венесуели зовсім не є таким, яке мала Куба в шістдесяті роки минулого століття, маючи підтримку Радянського Союзу?
Міжнародна обстановка дійсно відрізняється від тієї, що була в часи Радянського Союзу. Але це зовсім не означає, що лівий популізм помер в Латинській Америці. Брати Кастро є найбільш успішними диктаторами в регіоні, і ви можете бачити таких лідерів, як Ево Моралес, Даніель Ортега і Рафаель Корреа(президент Еквадору – прим. Ред), які намагаються наслідувати політичному проекту чавесістів. Ці типи політичних діячів в нашому регіоні настільки ж поширені, як пінгвіни в Антарктиді. Крім того, Китай, Росія та інші держави є великими союзниками соціалізму ХХІ століття.
У.Т.: Боліваріанська революція у Венесуелі продовжує залишатися надією для бідних країн Латинської Америки?
Ми розглядаємо цю проблему в нашій книзі «Велика рецесія і ліві» (La Gran Recesión y la Izquierda), яка нещодавно вийшла друком. 12 років тому було правдою, що Чавес видавався «порятунком» для багатьох людей, особливо тих, котрі належали до бідних соціальних прошарків. Проте Чавес сьогодні вже не мрія, і не сподівання. Його проект – це історія політичних невдач. Цей президент не здатен покращити якість життя венесуельців.
З 1999 року наші вулиці стали більш небезпечними, показники нашої інфляції найгірші на континенті і наші політичні свободи зменшуються. Чи може подавати надії уряд, коли його політика призводить рік за роком до рівня інфляції у 25%? Якщо хтось думає, що відповідь буде позитивною і звучатиме «так», то в такому разі Веймарська республіка була надією для бідних країн.
У.Т.: Чавес відчуває, що він поступово втрачає підтримку венесуельського народу. Він здатен утримати свою владу ще протягом тривалого часу?
Чавес краще за нас знає, що він втрачає підтримку. З цієї причини він ініціював житлову програму доступного житла, котра називається «Mision Vivienda» («Місія Житло»), чекаючи на те, що цією новою обіцянкою він поверне собі популярність в бідних верствах населення. Важко сказати, скільки часу він буде здатен утримувати контроль над країною, однак явно одне – він і далі втрачатиме голоси і позиції в парламенті, в штатах і муніципалітетах. Тому, навіть якщо він виграє президентські вибори наступного року, то його партія все рівно зазнає великих утрат на виборах губернаторів і мерів, котрі також відбуватимуться в 2012 році.
У.Т.: Чи може об'єднана опозиція припинити комуністичний експеримент у Венесуелі?
В останні роки опозиція отримала твердий ґрунт під ногами. Політичні партії з античавесівського табору на даний час мають контроль за найбільш стратегічними посадами губернаторів і значною частиною Національних зборів, які були монополізовані режимом в минулому. З 2006 року лідери опозиційних організацій зрозуміли важливість формування єдиного блоку, і з цієї дати ці демократичні сили почали урівноважувати політичний розподіл влади в Венесуелі. Тим часом, правляча партія постійно втрачає довіру виборців. І не можна вважати ілюзією те припущення, що уряд (і його комуністичний проект) може бути переможеним на наступних президентських виборах.
У.Т.: Хвороба Чавеса вплине на баланс політичних сил у Венесуелі?
На це питання є полемічна відповідь. Чи дійсно Чавес хворий на рак? Чи можемо ми довіряти офіційній версії? Чи в дійсності це є виборчим цирком? Принаймні з цього часу, на відміну від інших аналітиків, ми притримуємось обережної позиції стосовно усіх цих таємниць. Спочатку венесуельський уряд оголошує про дискомфортні відчуття в коліні президента. Потім пелена дезінформації покриває політичну сцену. Коли один із найвищих представників правлячої партії заявляє, що «Чавес не хворий», а потім ця заява заміняється словами «Чавес має тазовий абсцес, нічого серйозного». Через декілька днів після цього Чавес виступив по телебаченню і зізнається, що видужує від раку. Це створює туманне уявлення, яке не дозволяє довіряти жодній висунутій версії уряду. Крім того, побачите, що президент виступає з довгими промовами, робить вправи і використовує своє «чарівне воскресіння», як виборчий інструмент.
У.Т.: Що може бути у Венесуелі після Уго Чавеса?
Інституціональна частина венесуельської держави була серйозно ослаблена протягом цих 12 років соціалізму XXI століття. Це один із основних пріоритетів, які розглядатимуться новим урядом в процесі відновлення фундаменту і прав цивілізованої нації: поваги до приватної власності та свободи слова, поділу владних повноважень, політичного плюралізму, ринкової економіки… В підсумку авторитарну структуру чавесістів буде замінено демократичною моделлю, втіленою в нашій Конституції.
Біографічна нота
Брати-близнюки Луїс Альберто і Хосе Альберто Лопес Рафасчіері – політологи, блогери на Morochos.net, проживають в столиці Венесуели Каракасі. У різний час посідали важливі пости у венесуельських держструктурах та приватних компаніях. Опублікували численні статті в різних виданнях: понад 500 іспанською мовою, і понад 200 англійською — з питань, що стосуються політики, економіки, енергетики і релігії. Дописують до таких видань, як El Nuevo Herald, El Universal, El Mensajero de Oriente, PetroleoYV та Analitica.com. Нещодавно вийшла друком їхня нова книга – La Gran Recesión y la Izquierda ("Велика рецесія і ліві")