20 липня в широкий прокат вийде документальна стрічка Романа Любого «Залізні метелики», яку до того успішно представили на фестивалях «Санденс» і «Берлінале». Це фільм про збиття малайзійського «Боїнга» рейсу MH17 дев’ять років тому. Однак «Залізні метелики», зроблені під егідою неформального кінооб’єднання «Вавилон’13», — не тільки про це, адже режисеру важило не стільки дати документальну хронологію, скільки з різнорідних фрагментів зібрати мозаїку тієї трагедії, яка сталася на небі й землі.
Документалістика завжди була більш політичним і навіть ідеологічним явищем, аніж ігрові фільми. З 2014 року українське неігрове кіно коли свідомо, коли мимоволі ставало контрнаративом до того наративу, який транслює потужний пропагандистський апарат ворога, не шкодуючи ресурсів, використовуючи будь-яку подію на свою користь, а коли таких бракує — вигадуючи абсолютно божевільні сюжети, які легітимізує державне телебачення. Так і збиття малайзійського «Боїнга» стало однією з тих подій, що збурили цілий вихор версій. Поки весь світ хотів дізнатися правду, Росії треба було замітати сліди, вкидаючи тисячі підробок і кривотлумачень. Саме цей світ кривих дзеркал й аналізує режисер Роман Любий, роздаючи ролі всім учасниками подій: безпосереднім винуватцям, радісним свідкам, невтішним родичам загиблих. Україна ж у цій ситуації нібито винесена за дужки, стаючи одним із голосів, який приєднується до міжнародного суду.
Читайте також: До побачення, метелику: український фільм про травми війни і два світи
Окрема сюжетна лінія — відеоцитати з російських новин, які за короткий строк можуть ту саму подію пояснити по-різному залежно від зміни «лінії партії». У «Залізних метеликах» за кільканадцять хвилин показано всю ту телеверемію, яка супроводжувала збиття літака, коли залучили всі ресурси: від дешевих акторів до багатотисячної інсценізації. І все з однією метою: заплутати глядача й переконати, що винні всі, крім тих, хто дійсно винен.
«Залізні метелики» прекрасно працюють у парі з «Клондайком» — українським художнім фільмом Марини Горбач на цю ж тему. По суті, це такий собі різностильовий диптих. У кіно Горбач дія відбувається в селі поруч із місцем падіння літака, і все показано з погляду селян. Через потрапляння бомби в хаті головних героїв відвалюється стіна, і це умовне руйнування «четвертої стіни» між акторами й глядачами органічно переходить у фільм Романа Любого, де теж є реальні очевидці та навіть схожі ракурси. І коли реальні люди (хоч уже і в «ДНР») у «Залізних метеликах» радіють збиттю, щиро переконані, що в ньому сиділи ворожі вояки злої київської хунти, то хочеться вірити, що це вигадка й продовження «Клондайка», адже не можуть же одні українці радіти смерті інших. Утім, як показала дійсність, можуть. Завдяки тим рокам антиукраїнської пропаганди, яка царювала на Донбасі.
Читайте також: Бог грає Памфіром, а Памфір грає на контрабасі
Роман Любий вводить у кіно й деякі сюрреалістичні сцени, а також фізичний театр, коли ополченці танцюють зі свідками чи коли «військові» рухами передають свій стан і наміри. А ще в «Залізних метеликах» багато музики Антона Байбакова та є щемка сцена з грою на піаніно перед порожніми стільцями, яких, зрозуміло, 298, як і жертв цієї трагедії.
По суті, цей фільм є реконструкцією подій, напівдокументальним спогадом про те, що розтягнулося в часі аж до 2022 року. І найцікавіше — як це конструювання проводили в Росії та Європі. У Росії цим займалося телебачення, а в Європі — суд. Промовиста відмінність, як на мене. РФ вибудувала цілу «пізанську вежу» фейків і різнокаліберних спростувань: від експерименту концерну «Алмаз Антей» і Міноборони з конструюванням літака до запевнень ворожки, що то все Україна винна. Залучили всі ресурси, аж до остаточних висновків, що відео з «Буком» — це підробка ЄС, бо лінії перспективи на тих кадрах не сходяться в одній точці. У Європі ж Роман Любий вибирає за оповідача Роббі Улерса, який втратив у катастрофі кузину та її хлопця, а за кілька місяців після їхньої загибелі вирішив сам поїхати на місце падіння. Зроблені ним фото й розповідь про подорож — це той уламок особистого болю, який у фільмі здебільшого показано відсторонено та сухо, як об’єктивний факт, як минулий злочин і неминуча кара. Утім, покарання в цій історії тільки попереду, адже вона ще не завершилася.
Читайте також: До роковин трагедії рейсу MH17: стрічка «Залізні метелики» вийде в український прокат
Прояснення минулого важливе для майбутнього, яке теж показано в стрічці Романа Любого на прикладі нашестя людей і зброї з літерою Z (так подібної до якогось неправильного метелика) й евакуації з Ірпеня біля одного із символів цієї війни — розваленого мосту. Усе це ланки залізного ланцюга свідчень про зло, яке Росія поширює у світі.
Назва стрічки натякає не на те, що літак — це теж у чомусь залізний метелик, а на уламки у вигляді двотавра, що розлітаються після вибуху ракети зенітно-ракетного комплексу «Бук» (якою і збили «Боїнг»), лишаючи на місці ураження дірки у вигляді двокрилої комахи. Парадоксальне колажне поєднання високого (мистецтва) і земного (документальних кадрів), далекого і близького — це якраз те, що складає основу фільму Романа Любого, який уже став черговим переконливим доказом на суді проти Росії, суді небесному й земному.
Інтерв’ю з Романом Любим: