6 квітня в український прокат вийшов дебютний фільм Максима Наконечного «Бачення метелика», світова прем’єра якого відбулася в травні 2022 року на Каннському кінофестивалі. Режисер також є і сценаристом, і в цьому йому допомагала досвідчена Ірина Цілик («Земля блакитна, ніби апельсин»), а серед акторок є ще одна наша уславлена сценаристка, режисерка і драматургиня Наталія Ворожбит.
Сюжет стрічки — це повернення аеророзвідниці Лілії Василенко з полону, де вона пробула два місяці. Удома її чекають чоловік Тоха, матір і нові й старі проблеми. Головна із яких — вагітність. І найскладніше із нею тому, що це сталося після зґвалтування в полоні. Така ситуація, в якій опиняється головна героїня, а все наступне — її розв’язання.
Початок «Бачення метелика» — відео з дрона, який збивають, а далі йде ніби документальний фільм з реальними військовими і волонтерами (обмін полонених відзняли під Слов’янськом), до якого потім ще додається журналістська зйомка і стрім якогось каналу. І тільки потім у машині, яка везе Лілю і її родину, нас лишають із реальністю сам на сам, як її сприймає безкрила головна героїня (шрами на її спині невипадково нагадують на те, що там могли бути крила). Важливим аспектом фільму є заявлене у назві бачення, адже Ліля на фронті мала позивний «Метелик», а тому час від часу просто земне, людське бачення подій перемикається на небесне, нібито з дрона. Втім, Ліля візуалізує це «небесне око» як великого метелика, який її переслідує у снах-мареннях. Така спроба показати одночасну двовимірність світу наголошує на тому, що на будь-який вчинок можна подивитися по-різному: зблизька, по-людськи, занадто переймаючись, і здалека, дещо безсторонньо, як на нас дивиться природа.
Читайте також: Література на історичних позвах з кіно
Зрозуміло, що людина вже надто далеко відійшла від природи, свідченням чого є війни, які людство веде з давніх давен, тоді як у фільмі показані лише події 2014 року. Багато що в стрічці наголошує на протиприродності людини, однак і метелик же не може завагітніти, тому образ Лілі є таким собі синтезом цих двох бачень, намаганням поєднати «дольне і горне».
Найпроблемніше на її ситуацію реагує Тоха, який не знаходить собі місця в мирному житті, а тому записується в національний патруль і від надміру енергії йде на погром ромського табору, під час якого гине людина. Через це він опиняється в суді, але саме вагітність Лілі стає для нього порятунком, і його єдиного відпускають з-під варти. Найважливіший діалог між ними стається у машині (повторюваний інтер’єр в фільмі) якраз після цього звільнення. Тоха обурюється тим, що їй «шкода циган і сепарських дітей», а вона йому дорікає тим, що для нього «стало нормальним убивати беззбройних цивільних». А її остання фраза зовсім інакше сприймається зараз, після понад року повномасштабного вторгнення: «Ти ж не на війні».
Втім, нині це твердження вже бачиться не таким переконливим аргументом, як до 24 лютого. Та й Тоха, який після АТО (добровольчий батальйон «Бахмут») привозить додому цілу торбу зброї, цілком резонно, як для нас теперішніх, зауважує: «Третій майдан мирним не буде». Однак це вже викривлений погляд на минуле з невеселого майбутнього, і те, що стається з Тохою — теж один із символів «втраченого покоління», із яким незалежна Україна вперше стикнулася після 2014-го, але тоді це були лише квіточки.
Читайте також: Від «Енеїди» до «Мавки»: злети і падіння української незалежної мультиплікації
Те, що «Метелик» після всіх перепитій знову повертається в аеророзвідку — теж доволі знакове рішення, бо ми таки постійно на війні, тільки фронти не в усіх однакові. У фільмі є і візія зруйнованого ракетами Києва біля НСК «Олімпійський», чи то застереження, чи то пророцтво, відзняте ще в 2020 році і навесні 2021-го. Фронт у стрічці — це те, що лишається за кадром, ми бачимо лише наслідки, але уява домальовує всі жахливі деталі. Спогади Лілі про її ув’язнення і катування, показані фрагментарно, і зрештою сюрреалістично — це її травматичне минуле, дофантазоване і сприйняте очима Іншого, крилатої істоти, яка може тільки споглядати, але не втручатися чи рятувати (важливо, що найбільше намагалися витягнути «Метелика» з полону саме військова з позивним «Сорока»).
Перехід до згадок героїні про прийдешнє чи сновидне (часто нерозрізнюване) подано як вади камери, що вперше показано на прикладі дрона: зображення пікселізується, розпадається і перемикається на інший вимір, темний, страхітливий, нелюдський.
Читайте також: Ольга Токарчук: «Мені здається, що це остання настільки анахронічна війна в історії»
«Бачення метелика» — це історія про травму і посттравматичний розлад, який дуже непросто адекватно подолати. І видається, що вихід героїні — не найкращий, бо війна рано чи пізно завершиться і не лишається жодної певності, що Ліля зможе потім облаштуватися в мирному житті. Але це буде потім, а поки метелик летить і героїня теж, натхненна тим, що має місію, покликання і мету. І тому це в якомусь сенсі ще одна історія про те, що роботою намагаються заглушити всі свої травми і проблеми, забуваючи, що метелик, зрештою, колись приземлиться і буде змушений болісно стикнутися з невійськовою дійсністю, як Ліля, яку водій маршрутки не хоче везти по її посвідченню учасника бойових дій.
Отже, «Бачення метелика» — це один із варіантів відповіді на питання, як пережити травматичний досвід. Відповідь незадовільна, бо реалістична, і трагічна, бо життєва. На компроміс автори фільму лише натякають, адже задовільні відповіді — це те, що буде після війни та після нашої перемоги, як на землі, так і в небі.