Життя — вмістилище болю, одначе прожити життя — це шляхетно, а без часу життя немає. Інші із цим не погоджуються. Вони воліють мати сповнену задоволення вічність, навіть якщо ця вічність — нерухома й застигла, наче метелик, поміщений під скло.
Алан Лайтмен
Час неможливо визначити абсолютно.
Альберт Айнштайн
Загальний історичний контекст книжки «Сни Айнштайна» — це період життя фізика Альберта Айнштайна до 1906 року. Якщо більш точно, то в центрі книжки — 1905 рік. Такий собі annus mirabilis — рік чудес. Упродовж березня — вересня майбутній Коперник XX століття напише кілька статей. Їх опублікують у провідному фізичному журналі Annalen der Physik, вони призведуть до перевороту в науці. Але поки що Айнштайн залишається невідомою постаттю. Він живе в Берні. Щоранку йде пішки у Швейцарське патентне бюро, де працює технічним радником. Його робота полягає в розгляді поданих у бюро патентних заявок. Тоді бюро займалося цілим потоком різних ідей, які стосувалися синхронізації годинників за допомогою електричних сигналів. Під ці ідеї видали два десятки патентів.
Вісім годин у бюро, ще година приватних уроків, ще й наукова робота. Як писав один з його біографів, тоді для Айнштайна «дні витікали без веселощів, без смутку». Геніальний розум «мерзнув» у якомусь патентному бюро в Берні й чекав того дня, коли зможе вважати себе «не зрозумілим для інших». Лише 15 січня 1906 року він нарешті здобуде докторський ступінь у Цюрихському університеті за дисертацію «Нове визначення розмірів молекул». Але то буде пізніше, а поки що він перебуває в стані меланхолії. У ці дні Айнштайн ще проживає безтурботні моменти під час зібрання свого дискусійного клубу, який із приятелями Морісом Совіном (філософом з Бернського університету), Конрадом Габіхтом (математиком із Цюрихської політехніки) та Мікеле Бесо (інженером із Цюрихської політехніки) жартома назвали «Академія Олімпія». Бесо був талановитим інженером, з яким Айнштайн подружився ще в Цюрихській політехніці та якого згодом запросив на роботу в бюро.
Читайте також: Між тілом і розумом. Бенджамін Мозер «Зонтаґ. Життя і творчість»
У великій бернській пивній, а точніше в Café Bollwerk, вони проводять свої зустрічі, «перекроюють» світ, міркують про революцію, яку здійснять праці Айнштайна. Друзі будують грандіозні плани, випивають за славетне майбутнє. Вони вірять у перелом у фізиці. Революція відносності набирає обертів у мозку людини, яка була так довго зачинена в маленькому швейцарському містечку. Айнштайн і Бесо разом ходять на службу, і якось Айнштайн розповідає другу про свою теорію, яка так довго не давала йому спокою. Пізніше великий фізик скаже, як зазначає біограф Волтер Айзексон у своїй книжці «Ейнштейн. Життя і всесвіт генія», що робота в патентному бюро навчила молодого фізика бачити фізичні наслідки теоретичних концепцій.
У доволі таки невеликій книжці «Сни Айнштана» Алан Лайтмен, який і сам є доктором теоретичної фізики, автором багатьох друкованих досліджень у цій галузі, викладачем в Гарвардському університеті та в Массачусетському технологічному інституті, у вигаданій формі розповідає про сни Айнштайна про час. «Сни Айнштайна» стали міжнародним бестселером і були перекладені понад 30 мовами світу. (Вигадані) сни, про які йдеться в книжці, були пов’язані з дослідженнями Айнштайна у сфері теорії часу. Айнштайн написав одну статтю про фотони й іншу про броунівський рух і тепер працює над проєктом з дослідження електрики та магнетизму, який потребує «перегляду нашого уявлення про час». Айнштайн хоче пізнати природу часу, щоб ближче підібратися до Творця (у книжці — ближче «до Старого»). Але його товариш Бесо зазначає, що не все так просто. «По-перше, можливо, Старий не зацікавлений у зближенні зі своїми творіннями, розумними чи ні. По-друге, не очевидно, що знання — це близькість. А по-третє, цей проєкт щодо вивчення часу може виявитися надто складним для двадцятишестирічного».
Книжка «Сни Айнштана» розділена на багато невеличких розділів, які датовані по порядку тим чи іншим днем 1905 року (по кілька сторінок на кожний). Виходить такий собі щоденник снів генія, де кожен розділ присвячений тому чи іншому питанню часу.
Десь удалині баштовий годинник вибиває вісім ударів. Молодий службовець патентного бюро Альберт Айнштайн підіймає голову від столу, встає, потягується, підходить до вікна. Рукопис теорії часу готовий. Айнштайн спустошений… Мікеле Бесо вірить, що його друг досягне успіху своєю теорією часу, й очікує, що одного дня він пояснить її йому першому.
Згідно з теорією відносності Айнштайна, час тече з різною швидкістю в різних ділянках космосу й ця швидкість залежить від гравітаційних полів. Однак в усіх теоріях, що описують гравітацію, також присутнє викривлення часу. «Чи є час абсолютним?» — запитує Айнштайн себе. Абсолютного часу не існує. Час є відносним до системи відліку. Альберт намагається змінити уявлення про світ, знайти закон, який керує рухом планет, що в майбутньому призведе до формулювання закону гравітації (загальної теорії відносності), в основу якої буде покладена думка про те, що у Всесвіті нема нічого абсолютного.
Читайте також: Осейджський Терор: «Вбивці квіткової повні» Девіда Ґренна
Завдання Айнштайна — повністю переглянути розуміння всього Всесвіту, а також простору та часу, що й було зроблено в загальній теорії відносності. Що ближче ми до джерела гравітації, до якогось великого об’єкта, нехай то Сонце або Земля, то повільніше тече наш час. Є таке спостереження: якщо порівнювати годинники двох спостерігачів, один з яких перебуває біля підніжжя Ейфелевої вежі, а іншій — на її верхівці, то виявиться, що годинник унизу йде трохи повільніше, оскільки він ближче до центру Землі. Для людини біля підніжжя вежі за один рік мине на 1 мкс (мікросекунду) менше часу, ніж для людини на верхівці. Це ефект уповільнення часу, який хоч і малопомітний, але дуже важливий. Теорія відносності також дає нам розуміння гравітації, бо будь-яке тіло своєю масою викривляє геометрію простору-часу навколо. Викривлення прямих ліній у просторі й часі призводить до відхилення траєкторій руху навколишніх об’єктів, а також до зміни швидкості плину часу для них.
Інший відомий фізик Стівен Гокінг писав, що вчені не відразу прийняли теорію Айнштайна, бо вона далеко відходила від науково визнаних ідей того часу та відкриттів Макса Планка. У статті 1905 року «До електродинаміки рухомих тіл» Айнштайн представив те, що стало відомим як спеціальна теорія відносності. Стаття була більше схожа на літературне есе, ніж на наукову роботу. Повністю теоретична, вона не містила ніяких приміток чи бібліографії. Айнштайн написав 9 тис. слів за п’ять тижнів, але цей текст учені вважають не менш вичерпним і революційним, ніж «Математичні принципи натуральної історії» (1687) сера Ісаака Ньютона. Зрештою, Айнштайна призначили професором теоретичної фізики Цюрихського університету, а через три роки він повернувся до Федеральної політехнічної школи як викладач. Далі були інші престижні академічні посади, Нобелівська премія тощо. Спеціальна теорія відносності Айнштайна змінила поняття часу та маси, загальна теорія відносності змінила уявлення про простір. Через багато років хтось запитав Айнштайна, як би він відреагував, якби теорія відносності була спростована, на що великий фізик відповів: «Тоді я б поспівчував Господу Богу. Теорія правильна».