І сказав Господь: Що ти зробив? Голос крові брата твого взиває до Мене з землі.
Біблія. Книга Буття 4:10
Змова — це протилежність звичайному життю. Гра зсередини, холодна, впевнена, цілеспрямована, назавжди закрита від нас. Це ми, наївні та недосконалі, намагаємося знайти хоч якийсь зміст у щоденній метушні. Змовники ж володіють логікою та відвагою, що виходять за межі нашого розуміння. Усі змови — це та сама хвилююча історія людей, що знаходять спільність у мистецтві злочину.
Дон Делілло «Терези»
У кінотеатрах по всьому світу йде 3,5-годинний трилер Мартіна Скорсезе «Вбивці квіткової повні» з Леонардо Ді Капріо, Лілі Гладстоун, Робертом Де Ніро, Джессі Племонсом та Бренданом Фрейзером у головних ролях. Фільм знятий на основі однойменної документальної книги журналіста Девіда Ґренна, виданої 2017 року. Український переклад зробили 2018 року у видавництві «КМ-БУКС». Перевидання книжки в суперобкладинці за мотивами фільму вийшло 2023 року.
Для того щоб зрозуміти, що книжка «Вбивці квіткової повні» є серйозним дослідженням, а не вигаданим романом, варто почати її читати з останнього розділу «Нотатки до бібліографії», де автор зазначає, що його праця базується переважно на першоджерелах, документах, свідченнях, протоколах судових засідань, заявах, актах, приватному листуванні, рукописах, щоденниках, усних розповідях, звітах, доповідних записках, телеграмах, заповітах, передсмертних заявах, зізнаннях тощо. Усі ці матеріали Ґренн роками розшукував в архівах країни по всьому США. На основі цього матеріалу він написав історію Осейджського Терору — змови, яка мала на меті знищити багатих індіанців. За своїм змістом книжка поділена на три частини.
Хроніка перша «Жінка з відміткою» починається так: «У травні, коли койоти виють під незмінно велетенським місяцем, вищі рослини, як-от традесканція чи рудбекія, починають затіняти менші квіти, крадучи їхнє світло та вологу. Головки крихіток хиляться додолу, пелюстки облітають, і незабаром вони вже поховані у глибині. Тому індіанці племені осейдж називають травень часом Місяць-Вбивць-Квітів». Автор описує історію 33-річної Моллі Буркгарт, індіанки з племені осейдж, яка 24 травня 1921 року отримала звістку про загадкове вбивство своєї 34-річної сестри Анни, теж індіанки осейдж. До цього у віці 27 років раптово померла її інша сестра Мінні. Сім’я Моллі, її сестри та їхні батьки володіли чималими статками й жили на землі (на початку 1870-х індіанців племені осейдж переселили з їхніх земель у штаті Арканзас до скелястої та, на перший погляд, нікчемної, резервації на північному сході Оклахоми), де, як виявилося, було розташоване одне з найбільших родовищ нафти в Сполучених Штатах. Автор книжки детально описує історію нафтового клаптика землі 80 х 200 км, на який переселили осейджів з їхніх споконвічних земель у майже 40 млн га (від сучасного штату Міссурі до Канзасу та Оклахоми й далі на захід аж до Скелястих гір). Він також згадує, як представники уряду впроваджували політику асиміляції, перетворюючи осейджів на англомовних фермерів, що регулярно відвідують церкву. Про те, що «єдиний спосіб для осейджів вижити — це слідувати шляхом білих».
Читайте також: Від класичної війни до тероризму: «Терор з повітря» Петера Слотердайка
Щоб видобувати нафту на цій території, старателі мали перераховувати осейджам орендні виплати. Якщо початкові виплати становили кілька доларів, то зі збільшенням обсягів видобутку дивіденди зросли й досягли сотень і тисяч доларів. Індіанці казали: «Ці білі люди поводяться так, наче завтра цей світ зникне». Згодом сумарні виплати досягали мільйонів та мільйонів доларів. В одному лише 1923 році індіанці отримали понад 30 млн, що нині становить $400 млн. Червоношкірі осейджі вважалися найбагатшим народом світу з розрахунку на кількість населення. Це викликало заздрість серед білих. Вони були приголомшені багатством племені з їхніми котеджами із цегли та теракоти, люстрами, діамантовими перснями, шубами та автомобілями з особистим водієм. Плем’я просто сиділо на мішку з грішми. З кожною свердловиною (у наш час понад 10 тис. нафтових колодязів розкидані по резервації, усі нафтові родовища вже давно виснажені) індіанці багатшали, а це викликало запитання серед білих: що робити із цими осейджами? Білі американці виявляли неабияке непокоєння статками осейджів. Американський уряд, вважаючи, що багато осейджів не можуть самостійно розпоряджатися своїми грошима, дав завдання Бюро у справах індіанців визначити, хто може контролювати та затверджувати всі їхні витрати, аж до зубної пасти, яку вони купляли коштом трасту. До так званих некомпетентних осейджів приставили білих наглядачів.
«Настав час обмежити надходження цих коштів і стерти з наших сердець сподівання на те, що осейджі колись стануть справжніми громадянами», — заявляв один урядовий інспектор. Осейджів оточили хижаки, така собі «зграя грифів», які шукали способи заволодіти майном індіанців. Це все призвело до Осейджського Терору, офіційний список смертей якого складав щонайменше 24 члени племені. У статті, яка вийшла в одній з національних газет, під назвою «Чорне прокляття» було написано, що «членів племені застрілювали на самотніх пасовиськах, зарізали у власних автомобілях, повільно вбивали за допомогою отрути, підривали під час сну у їхніх будинках». Так сталося, що найбагатший народ світу з розрахунку на душу населення став першим за кількістю померлих насильницькою смертю.
Девід Ґренн детально розповідає історію загадкових убивств (Анни Браун, Чарльза Вайтгорна) і багатьох інших заможних, доволі таки молодих індіанців племені осейдж. «Після того, як було знайдено нафту, плем’я опинилося в химерній реальності. У світі багатих білих людей не існувало жодних орієнтирів, що дозволили б їм залишитися на плаву». Нафта стала прокляттям, а не благословенням для індіанців. Потік «нафтових» грошей «перевершив усі золоті лихоманки Старого Заходу, разом узяті, і чутки про дивовижне багатство приваблювало негідників з усієї країни».
Автор також розповідає історію Вільяма Е. Гейла (якого в картині грає Де Ніро), рідного дядька Ернеста Бургарта (у фільмі — Ді Капріо), чоловіка Моллі, який був одним із потужних бізнесменів округу, а також вважався впливовим захисником закону та правопорядку. Ба більше, його вважали найбільшим благодійником Осейджського округу. Підписувався він «Преподобний Г. К. Гейл» і любив казати: «У житті я не мав кращих друзів, ніж осейджі». Але насправді це був вовк в овечій шкурі. Позірний стовп порядку та законослухняності, захисник Моллі Буркгарт усі роки брехав про вбивство Анни.
Читайте також: Між тілом і розумом. Бенджамін Мозер «Зонтаґ. Життя і творчість»
Хроніка друга «Збирач доказів» описує розслідування численних убивств проти осейджів, за яке береться очільник місцевого відділення Бюро розслідувань у Г’юстоні, спеціальний агент Том Вайт (у фільмі — Джессі Племеннс). Цей розділ також розкриває історію зародження ФБР (яке було засноване президентом Теодором Рузвельтом 1908 року), його наукових методів пошуку злочинців і становлення її боса Джона Едґара Гувера та безвісної долі агентів, які працювали над убивствами осейджів. Ані біографія Вайта (13 — «Син вішальника» про дитинство Вайта; 21 — «Теплиця» про кар’єру після розслідування вбивств осейджів), ані історія Гувера не подані у фільмі Скорсезе. Але повернімося до книжки. У цій частині так звані ковбої під прикриттям з групи Вайта починають розслідувати вбивства осейджів. Автор зазначає, що вбивства вражали різноманіттям способів. Тіла знаходили в різних частинах штату й навіть країни. Той, хто їх спланував, добре розбирався в методах убивств, прораховував виконання свого плану на роки вперед, не лише знищував справжні докази, а й підробляв їх.
Детектив Вайт, досліджуючи рух нафтових грошей з осейджського мінерального трасту, і почав відкривати шари корупції серед білих наглядачів та розпорядників, які використовували систему для ошукання тих людей, яких вони мали захищати. Доведено, що до 1925 року наглядачі вкрали з рахунків осейджів щонайменше $8 млн. Ким же були ці наглядачі? Білими, здебільше поважними громадянами: бізнесменами, ранчеро, юристами, політиками, пасторами. У схемі брали участь також правоохоронці, прокурори, судді. Усе це пізніше назвали оргією хабарництва та експлуатації. Жорстокість, яку описує Девід Ґренн, була поза межами розуміння. Осейджі знали, що їх ошукують, але на стороні білих були закон і вся система. Якщо колись червоношкірі знімали скальпи з голів блідолицих, то тепер блідолиці знімали скальпи з душ індіанців. Як пише автор, «усе менше осейджів пам’ятали древні молитви». У записах перших християнських місіонерів осейджів називали найщасливішим народом на землі. Ці люди знали, що таке справжня свобода, тому що не володіли нічим і ніщо не володіло ними. Осейджський народ «став на шляху» економічного розвитку Європи, і те життя, яке він знав і провадив колись, назавжди пішло в минуле. Осейджі опинилися на межі двох світів. Один з них намагався стерти їх повністю.
Поза межами розуміння були не тільки фінансові махінації білих, а й убивства ними осейджів. На допиті одного вбивцю запитали про те, що він робив після свого кривавого злочину, і той відповів: «Поїхав додому вечеряти». Ба більше, поза межами розуміння були й судові процеси над убивцями, під час яких ніхто не був упевнений, що білий присяжний здатен засудити іншого білого за вбивство американського індіанця. Питання, яке мали розв’язати присяжні, було таким: чи вбивство білим чоловіком осейджа справді є вбивством, чи лише жорстоким поводженням із твариною? Далі присяжні були готові покарати білого за вбивство, але не повісити на шибениці. Звідси виникла думка, яка вийшла за межі резервації та штату: неспроможність громадян добитися справедливості в судах своєї країни — головна ознака того, що цю країну чекає крах. Це було пов’язано і з тим, що шерифи розслідували цю справу — без результатів. Генеральний прокурор розслідував — без результатів. Лише представники міністерства юстиції досягли торжества правосуддя.
Читайте також: «Жахливе», але таки щастя (Алоїз Принц «На порозі щастя. Біографія Франца Кафки»)
Хроніка третя й завершальна, «Репортер». У цьому розділі автор описує власне розслідування масових убивств осейджів за їхні паї в нафтовому трасті, яким він займався протягом багатьох років і результатом якого стала його книжка про фінансові мотиви убивств. Гейл відбув 25 років ув’язнення й помер у будинку пристарілих в Аризоні. Буркгарт був засуджений до довічного ув’язнення, але також звільнений достроково. Після свого звільнення він пограбував осейджське помешкання й повернувся до в’язниці.
План Гейла, «короля осейджських пагорбів», щодо привласнення активів осейджів був таким зухвалим, таким ницим, що в нього навіть не вірили детективи. Як можна підозрювати того, хто на похоронах ніс труну людини, убивство якої він замовив? Як той, хто роздає подарунки, одяг, позичає гроші, дарує хлопчикам поні, може бути холоднокровним убивцею? Здавалося, що це найкраща людина у світі, у яку легко було закохатися. Ззовні джентльмен, який замовив убивство майже всієї родини Моллі, а також численних свідків та співучасників.
«Вся ця історія є найзагадковішою серією вбивств в історії злочинів. Історія Любові, Ненависті, та Жадоби Золота заснована на реальних подіях, що стали відомі із вражаючого зізнання Буркгарта». Вважається, що під час Осейджського Терору відбулося набагато більше вбивств, ніж про це звикли говорити. Убивства осейджів не були результатом одноосібної змови авторства Гейла. Було багато інших передчасних смертей, як до, так і після Осейджського терору. Протягом 16 років, з 1907 по 1923 рік, померло 605 осейджів, у середньому 38 осіб на рік. Їхній рівень смертності був більш ніж у півтора раза вищим за національний.
Девід Ґренн занурює читача в сьогодення внуків осейджів, що свого часу пережили терор, який би я прирівняв до геноциду. Це розповідь про те, як сучасні індіанці збирають власне минуле й теперішнє в глибинах свого єства, щоб зустріти майбутнє. «Осейджський Терор продовжує чинити руйнівну дію на покоління». Деякі сучасні індіанці живуть з усвідомленням того, що їхній білий дідусь намагався вбити їхніх батька чи матір. Як сказав один осейдж: «Хто повірив би, що заради твоїх грошей з тобою готові одружитися, а потім убити всю твою сім’ю?». Банальність зла в історії Осейджського Терору вражає.