Наша країна є однією із засновниць ООН, хоча отримати власне місце в Раді Безпеки організації не вдалося ані за СРСР, ані за часів незалежності. Справжню ціну такого місця, а точніше права вето, яке йде в комплекті, Україна змогла відчути в 2014-му і відчуває дотепер. Водночас агресор, що розв’язав проти нас війну, таке місце має і може скільки завгодно блокувати українські ініціативи чи просувати власні. Не набагато краща ситуація з ОБСЄ. У складі моніторингової місії на Донбасі переважають росіяни, які, користуючись своїми повноваженнями, цілком можуть працювати як подвійні агенти. Чи є підстави говорити про те, що ООН та ОБСЄ не потрібні Україні? Чи варті здобутки від членства в цих організаціях витрачених коштів і зусиль?
Не набагато краща ситуація з іншою установою — Парламентською асамблеєю Ради Європи. До 2014 року більшості українців про неї було невідомо. Начебто щось є, щось вирішують, але це далеко і не про нас. Із початком російської агресії ПАРЄ перетворилася на арену дипломатичних баталій. Було зроблено багато кроків назустріч Україні й проти РФ. Хоча виключення російської делегації можна вважати справжнім успіхом, деякі з них мали радше символічний і декларативний характер. Страсбург став ще одним джерелом об’єктивної інформації для Заходу про Крим, Донбас та країну загалом. Наприклад, у стінах цієї організації доповідали про результати розслідування волонтерської спільноти InformNapalm, яка надала докази участі кадрових російських військових в агресії проти України.
Читайте також: Необачність чи поблажливість?
Зрозуміло, що для Росії така ситуація була неприйнятною і Кремль доклав максимум зусиль до того, щоб її змінити. Знайшлися кишенькові європейські політики, які не проти відновити відносини з Москвою й допомогти просувати російський порядок денний у ПАРЄ. Так, Ульріх Ойме, депутат від німецької партії «Альтернатива для Німеччини», яка відома своїми симпатіями до Кремля, нещодавно наполягав на необхідності залучити представників самопроголошених «ДНР/ЛНР» до засідань Асамблеї. На його думку, це начебто має сприяти діалогу між офіційним Києвом і сепаратистами. Однак така мирна, на перший погляд, ініціатива може створити надзвичайно небезпечний прецедент для міжнародної практики, коли в роботі поважної та легітимної організації братимуть участь представники невизнаних територій. Російські голоси дедалі гучніше лунають у Страсбурзі. Делегацію повернули, хоча першопричини (анексія Криму та агресія на Донбасі) нікуди не поділися.
Для організації членські внески виявилися важливішими. Понад те, після повернення агресора до Асамблеї моніторинговий комітет днями похвалив Москву за виконання багатьох його рекомендацій, водночас із попереднього тексту резолюції зникли згадки про порушення прав людини на окупованих територіях. Своєю чергою, регламентний комітет ПАРЄ визнав, що російська делегація може працювати без санкцій за анексію Криму. Незважаючи на протести української делегації, віце-президентом Асамблеї з другої спроби обрали депутата Держдуми РФ Пєтра Толстого, який раніше дозволяв собі антисемітські висловлювання. Не в останню чергу пробудження Росії зумовлене й мовчанням України. Наша делегація намагається боротися, але ці спроби наразі доволі мляві. Особливо коли за зміни, що дозволять Росії працювати в ПАРЄ фактично без санкцій, голосує українська депутатка. Таку відверту антиукраїнську позицію зайняла представниця ОПЗЖ Юлія Льовочкіна. Хоча голова нашої делегації Ліза Ясько чомусь вважає результати своєї команди хорошими. «Всі молодці», — підкреслила вона.
Читайте також: Битва наративів
Можливо, така дивна поведінка офіційних представників країни змусила заговорити людей, далеких від політики. Так, український режисер і політв’язень Олег Сенцов після свого звільнення виступив у ПАРЄ з чіткою та однозначною промовою. Він назвав неприпустимим включення до складу російської делегації депутатів з окупованого Криму, нагадав, що агресія триває, а українські території лишаються окупованими. Водночас режисер зауважив, що, попри повернення російської делегації в Асамблею, Україна має використати цей майданчик для обговорення порушень прав людини на окупованих територіях. Схожу позицію має й інший бранець Кремля журналіст Станіслав Асєєв, якого нещодавно вдалося витягнути з «ДНР». Під час свого виступу в ПАРЄ він наголосив на потребі подальшого тиску на Москву, адже саме вона є відповідальною за злочини на Донбасі. На думку Асєєва, європейські депутати мають діяти, щоб урятувати хоча б одне життя. І робити це «заради майбутнього, якого Росія позбавила цілу частину України».
Можливо, саме заради таких голосів, як Сенцов та Асєєв, заради майбутнього Україна повинна продовжувати свою дипломатичну боротьбу в ПАРЄ. А там уже експеримент покаже, є в цієї валізи ручка чи немає.