Інтрига полягає в тому, чи виокремиться він у самостійну політичну фігуру, чи ж залишиться «людиною контракту» із приматом власних бізнес-інтересів, таким собі технічним кандидатом а-ля Тігіпко.
Очевидно, що майбутня президентська кампанія будуватиметься на двох наріжно-стратегічних осердях – зовнішньополітичному виборі (асоціація з ЄС чи Митний Союз) й економічних реформах. Отже, шліфування політичних іміджів, ймовірно, відбуватиметься переважно за цими векторами. І тут наче б сама доля подарувала пану Хорошковському майже ідеальний шанс технологічно «відбудуватися» – в ролі революційного ліберал-реформатора, який виступатиме проти політично-регіонального ретроградства уряду й парламенту. Плюс – зіграти послідовним і ледь не найрадикальнішим євроінтегратором – на тлі непродуктивної шпагатної розтяжки Президента Януковича поміж ЄС та Митним Союзом.
З таких позицій старт Хорошковського в самостійне політичне плавання сьогодні може виглядати особисто для нього, на перший взірець, вельми оманливим і достоту перспективним. Адже саме над цими компонентами Валерій Іванович, схоже, почав ретельно й послідовно працювати в реконструюванні власного політичного іміджу. Не виключається також, що політтехнологи «друзяки Кена» (опозиційно-кулуарне прізвисько Хорошковського – з легкої руки Ю. Тимошенко – як натяк на метросексуальність і яскраво-виражений fashion fascism) не оминуть нагоди використати підвищений попит суспільства на «третю силу», заангажувавши цю майже порожню нішу за екс-першим віце-прем’єром.
Антиазаров
Багато хто у відставці Хорошковського відчув опукле дежавю – таке вже було у 2004 році. Щоправда, тоді він само-катапультувався з трохи нижчої посади – міністра економіки і європейської інтеграції. Втім, мотивація була тотожною нинішній: незгода із політикою тодішнього першого віце-прем’єра Миколи Азарова, котрий, на думку Хорошковського, «встановив тотальний контроль над економічним блоком уряду». Вочевидь, це був демарш проти методів адміністративно-ручного кермування економікою, котрі, не секрет, є наріжною й практично-незмінною візитівкою Миколи Яновича.
Сам Хорошковський, як відомо, ще з початку 2000-х почав позиціонувати себе таким собі «неолібералом», позірно відстоюючи мінімальне й розумно-вмотивоване втручання держави в економіку, примат економічної свободи й саморегульованого бізнес-середовища, а також – противником лівих популістських доктрин та «непідйомних» як для бідної, слаборозвинутої держави соціальних гарантій. Прикметним є й те, що авторство терміну «азаровщина» часто приписують саме Хорошковському, тоді як насправді креатором цього крилатого означення стала Інна Богословська, тодішня соратниця Валерія Івановича по виборчо-технологічному проекту «Команда озимого покоління» й нинішній нардеп від Партії регіонів.
Сьогоденна ж відставка Хорошковського з уряду мотивується тією самою «азаровщиною», щоправда, тепер – у площині протидії прем’єра європейській інтеграції України. У цьому сенсі Микола Янович нещодавно окреслив свою позицію однозначно (а скоріше – двозначно й дихотомічно): мовляв, протиставлення ЄС і Митного Союзу є штучним і свідомо нагнітається певними політиками. Здається, підспудно прем’єр натякав передовсім на свого колишнього заступника по уряду. І, вочевидь, небезпідставно.
Як це не парадоксально, проте саме Хорошковський нині почав реалізовувати стрімкий PR-технологічний хід, завдяки якому намагається досягти й утримувати позиціонування найбільш радикального поборника євроінтеграції в українському політикумі. Про це свідчить, насамперед, масштабна кампанія в медіа – через залучення (в тому числі й у громадську раду телеканалу «Інтер») ряду активних представників громадянського суспільства (зокрема – Міжнародного фонду «Відродження»). Власноруч («програмна» євроінтеграційна стаття в тижневику «Дзеркало тижня») і через експертних речників пан Хорошковський намагається доволі сфокусовано артикулювати в суспільстві нагальну необхідність («тепер або ніколи») підписання Україною політичної угоди про асоціацію з ЄС. Прикметно, що підписання асоціації з ЄС позиціонується експертним «кластером» Хорошковського як таке, що повинно відбутися за першої-ліпшої нагоди, а отже – без «штучного» нагнітання «зайвих» передумов з боку Євросоюзу (йдеться, передовсім, про звільнення політичних в’язнів – Тимошенко й Луценка).
Тож природно, що, намагаючись зайняти нішу євроінтегратора, Хорошковський прагне позиціонування як ексклюзивної «третьої сили» праволіберального спектру. Ні з владою, ні з опозицією.
Олігарх-«інтернаціоналіст»
Втім, існують певні речі, де навіть адекватні й вдалі політтехнології можуть виявитися безсилими. Як на наш погляд, у випадку з Хорошковським – це його політично-бізнесовий «бекграунд» і… президент Янукович.
У першому випадку, питання полягає навіть не в тому, яким загадковим чином дісталися Хорошковському його нинішні медіа-активи (зокрема, інформагенція «Українські новини» та телеканал «Інтер») – у нас бо мало хто згадує і зважає на те, як людина заробила свій «перший мільйон». Вірогідно, що широкому загалові так само геть не є критично – важливою міра причетності пана Хорошковського до цькування телеканалу ТВІ і послідовного його вилучення із загальнонаціональної сітки мовлення. Власне, й те, що людина побувала далебі не на останніх посадах (від митниці й СБУ – до економіки й євроінтеграції) майже в усіх урядах Кучми, Ющенка та Януковича (до того ж — отримавши на плечі цивільного піджака зірки генерала армії) може, навпаки, сприйматися багатьма як чесноти досвіду, універсальної фаховості й політичності незаангажованості…
Питання полягає в іншому. А саме: чи здатний 26-й за останнім майновим рейтингом український олігарх – кревно пов’язаний, за даними з відкритих джерел, із російським бізнесом – перерости себе аж настільки, щоби поступитися своїми крезовими статками заради «примарної» євроінтеграції? Чи здатний він ефективно протидіяти, у руслі власної ліберальної, вільноринкової ідеології, своєму близькому соратникові (котрий постачає через «Газпром» в Україну чверть усього середньоазійського газу в розмірі 8 млрд. кубометрів) – у монополізації хімічної промисловості та облгазів? Чи може він, заради тих же таки європейських принципів, жорстко ламатиме тендерно-корупційні схеми а-ля бурові вежі від латвійських офшорів і з маржею у $150 млн на кожній? Найголовніше ж – чи здатен пан Хорошковський вже сьогодні пожертвувати власними бізнес-інтересами заради «контракту з українським народом» – сприяючи демонтажу олігархічно-феодальної моделі економіки, з надр якої він сам виріс і завдяки котрій нині процвітає?