— Через брак постачання сили оборони України вистрілюють лише п’яту частину снарядів, які вони могли б вистрілювати, заявив міністр оборони Олексій Резніков. Україна застосовувала в середньому 110 тисяч снарядів калібру 155 мм на місяць. Це лише чверть від кількості, яку використовує рф. Ми досі так сильно поступаємося росіянам у цьому компоненті?
— Різниця залишається великою. У росії військово-промисловий комплекс поставили на воєнні рейки приблизно на початку листопада минулого року. Близький соратник Путіна Сергій Чемезов, який з ним служив ще в Дрездені, повністю керує корпорацією «Ростех», це понад 800 різних підприємств. На початку цього року він заявив, що за деякими назвами виробництво збільшилося не просто в рази, а в 50 разів. Це стосується й снарядів. Хоч навесні західні видання писали, що обидві сторони почали менше використовувати боєприпасів — мовляв, росія вистрілює 10 тисяч боєприпасів на добу, а Україна — 3–5 тисяч. Але акцент був на тому, що ми використовуємо розумні боєприпаси. І саме завдяки постачанню високоточних снарядів хотіли досягти паритету. А вони, до речі, дуже дорогі. Один — від 60 до 100 тисяч доларів.
У грудні москва повідомила, що передала М’янмі літаки, бо бере звідти боєприпаси й інше озброєння. Росія шукає боєприпаси в усьому світі, зокрема в Африці, Північній Кореї, країнах Південно-Східної Азії. Китай постачає їй різноманітні речі — від дронів подвійного призначення до мікросхем. Про Іран і так усі знають. (100 мільйонів куль і 300 тисяч снарядів доставили до росії через Каспійське море двома вантажними суднами, які вийшли з іранського порту, повідомило Sky News у березні. У Повітряних силах заявили, що росія нині отримує від Ірану достатню кількість БПЛА для того, щоб атакувати ними щодня. — Ред.) Отже, до паритету треба йти, і це справа поки що не близька. Тим більше, що росія продовжує суттєво нарощувати виробництво дронів — практично запущено виробництво іранських дронів в Єлабузі та різко збільшено виробництво «Ланцетів», причому на верстатах з Японії та Південної Кореї. Це сигнал, що Україні варто удосконалити власні виробництва та зосередитися на кількох ефективних платформах.
— Що для цього робить Україна?
— На початку липня новий міністр із питань стратегічних галузей промисловості Олександр Камишін повідомив, що за червень 2023 року виробили боєприпасів більше, ніж за весь 2022 рік. Якщо розшифрувати ці слова, українська влада минулого року фактично не піклувалася тим, щоб започаткувати власне виробництво. Укроборонпром займався цим формально. Відставка директора Юрія Гусєва в червні була пов’язана і з провалом ракетної програми. Про це писало багато видань. Думаю, це близько до правди. Ну й реклама безпілотника з дальністю тисяча кілометрів не підтвердилася постачаннями (Укроборонпром заявив про успішне випробування українського дрона з дальністю 1000 км 20 червня цьогоріч. — Ред.). Влада й наше Міністерство оборони, як у лихоманці, шукали шляхи отримання допомоги або закупівлі в усьому світі. А своїм виробництвом почали займатися лише цього року. Так само Міністерство з питань стратегічних галузей промисловості перебувало в паралічі, поки ним керував Павло Рябікін. Помічаючи це, Міністерство цифрової трансформації почало працювати на випередження. Започаткувало «Армію дронів». (У липні 2022 року Мінцифри спільно з Міноборони, Генштабом ЗСУ, Держспецзв’язку в межах фандрейзингової платформи UNITED24 оголосили перший збір на «Армію дронів». Протягом року збори на безпілотники для України підтримували донори зі 100 країн. Вдалося забезпечити дронами понад 200 підрозділів. — Ред.) У квітні вже продемонстрували підводні дрони. Потім з’явився конкурс Drone Hackathon. І це дуже серйозно, бо там уже йшлося про постановку завдань для промисловості. Але Мінцифри працює з приватним сектором, тому ці проєкти не є капіталоємними. Тобто такі проєкти не можуть, наприклад, створювати ракети. Це мають робити на рівні державної доктрини. Хоча Камишін повідомив, що нині українська промисловість розробляє два ракетні комплекси. З кінця травня 2022 року запрацювала ракетна програма. Але й Укроборонпром перебуває не в простій ситуації: під час повітряних атак він втратив понад 40 підприємств. Але це може бути виправданням лише частково, бо ми знаємо, наприклад, що в 1944 році, коли масово бомбили Німеччину, їхня промисловість під землею виготовляла літаки.
— Що підштовхнуло керівництво держави до організації свого виробництва?
— За моїми спостереженнями, у лютому цього року прийшло осяяння. Влада побачила, що не все так просто з переданням нам озброєння, якого ми так хотіли. Як на мене, проблемна ситуація виникла під час візиту Зеленського до Вашингтона наприкінці минулого року. Тоді преса повідомляла, що нашому президенту пропонували компроміси, від яких він відмовився. Тоді Україна отримала досить стриману позицію партнерів. І це досі триває. Цим керує адміністрація Байдена, бо Вашингтон є лідером НАТО. Ми досі не отримали необхідних для наступу оперативно-тактичних ракет і літаків, хоча оперативно-тактичні ракети могли б мати ще до початку наступу Сил оборони України, а літаки отримати восени цього року. Тоді Зеленський, очевидно, і відчув, що треба запускати оборонну промисловість.
— І тоді в Укроборонпромі заявили, що Україна вперше за часи своєї незалежності розгорнула власне виробництво боєприпасів. Зокрема, мінометні міни 82 мм і 120 мм, артилерійські постріли 122 мм і 152 мм, а тепер і танкові снаряди 125 мм. Чи можна уявити обсяги й чи компенсують вони нестачу?
— Казати про обсяги важко, бо ця інформація утаємничена. Польща офіційно заявила, що в п’ять разів збільшує виробництво боєприпасів. Норвезька компанія Nammo, одна з найпотужніших у Європі, збільшила виробництво боєприпасів у десять разів. Чехи теж збільшили. США орендували, так би мовити, у Південної Кореї 500 тисяч боєприпасів, щоби передати Україні. Тобто ми маємо ситуацію, коли мобілізаційні можливості Заходу виявилися неготовими. Про це ще казав міністр оборони Великої Британії Бен Воллес у квітні минулого року.
Україна має щонайменше п’ять потужних підприємств, які можуть виробляти боєприпаси. Деякі з них досить потужно завантажені. Серед них не тільки державні, а й приватні. Днями я спілкувався з керівником підприємства «Українська бронетехніка». Він сказав, що вони завантажені — виготовляють боєприпаси. Поділився, що влада дуже серйозно налаштована на те, щоби підняти своє виробництво. Мовляв, до них навіть приїздив міністр із питань стратегічних галузей промисловості й три-чотири години особисто перевіряв потужності підприємства.
Читайте також: «Довготривалі наслідки для громадського здоров’я будуть ще 10–15 років після закінчення війни», — головний санлікар України Ігор Кузін
Але, звісно, обсяги нашого виробництва непорівнянні з тим, що отримуємо від західних партнерів. Це зрозуміло. Проте цим треба займатися, щоб зменшити залежність від інших країн. Також це розвиватиме військово-технічну співпрацю.
— Укроборонпром і «Польська збройна група» вже уклали угоду про спільне виробництво танкових снарядів калібру 125 мм. Яких можна чекати результатів?
— Це дуже важливо. Військове виробництво тепер може дати великий поштовх усій економіці. Наприклад, у виробництві боєприпасів важлива спецхімія, і це сприятиме розвитку хімічної галузі. Так само й щодо створення спільного виробництва з Туреччиною різних безпілотних систем. Україна постачає Туреччині різні сучасні авіаційні двигуни й розраховує бути експлуатантом такої техніки. І такі підстави є.
За Порошенка керівник Укроборонпрому Роман Романов обіцяв побудувати в Україні винищувачі. Навіщо таке казати? Це свідчить про некомпетентність або про хитрість і зневажливе ставлення до українського суспільства. Але якщо ми не можемо зробити українські винищувачі, то могли б із партнерами створити безпілотну авіацію майбутнього на основі найсучасніших інноваційних рішень. І це був би стрибок. Сподіваюся, ми отримаємо літаки F-16 до кінця року, але нам потрібні потужні оперативно-тактичні та оперативно-стратегічні розвідувально-ударні безпілотники. Армія майбутнього має оперувати зброєю майбутнього.
— Але в нас виробництво безпілотників досі не поставили на промислові рейки?
— Так. Днями люди, які працюють в аеророзвідці, зокрема Ігор Луценко, казали, що в нас досі нема ударного безпілотника, як російський «Ланцет», бо нема системи. Є Олег Болдирєв (керівник проєктів Укроборонпрому. — Ред.) — потужний фахівець. Він дуже хотів, щоб це набуло промислових масштабів. Як на мене, проблема була в тому, що Зеленський, як і Порошенко, зберіг Укроборонпром. Ця надбудова гальмувала розвиток підприємств. Завод «Антонов» увійшов в Укроборонпром у 2015 році. Відтоді він не зробив жодного літака і втратив багато проєктів. Натомість 33% віддавав на фінансування Укроборонпрому. Відриваючи гроші від виробництва літаків, забезпечував життя керівництва концерну. Так само й конструкторське бюро «Луч» — ті ж 33% замість виробництва ракет.
— Тобто Міністерство оборони має безпосередньо робити замовлення в підприємств?
— Так. У нас є головний відповідальний за армію — Залужний. А головного відповідального за оборонну промисловість в уряді не було. Уруському (міністр із питань стратегічних галузей промисловості України із 16 липня 2020-го до 3 листопада 2021-го. — Ред.) не дали працювати. Камишін начебто отримав карт-бланш. У Міноборони два місяці тому ще створили структуру, яка відстежуватиме українські оборонні технології та займатиметься швидким просуванням їх у війська. Як мені відомо, уже є позитивні результати. Вони стосуються безпілотників, наземних роботизованих систем і радіоелектронної боротьби, що дуже важливо. Але оцінювати ще зарано. Треба подивитися, із чим Міноборони завершить рік. Також у міністерстві створили Агенцію оборонних закупівель. Це шлях до монополізації імпорту, але й до оптимізації. Проте найбільший контракт під час цієї війни був на закупівлю польських артилерійських установок «Краб» на 640 мільйонів доларів. Його Міноборони уклало напряму — домовленість між урядовими структурами. Фахівці кажуть, що майже щодня Україну намагаються надурити приватні гравці на ринку — підняти ціну на продукцію або не поставити техніку, не виконавши умов контракту.
— Військові інколи кажуть, що отримують неякісну техніку з-за кордону.
— Так, от якраз Агенція отримала неякісну, як не дивно, з Італії — найнята компанія вчасно не впоралася із ремонтом артилерійської техніки. І про це ми дізналися навіть не від наших фахівців, а від західних журналістів.
Читайте також: «Ми ніколи не будемо добиватися покарання», — речник делегації МКЧХ в Україні Олександр Власенко
У нас є три шляхи отримати зброю. Найбільший — допомога. Потім — імпорт. На цей рік назвали суму 360 мільярдів гривень на ці потреби. Але військові кажуть, що це буде набагато менша сума, бо йдеться про обслуговування контрактів, які вже укладено. Як із польськими «крабами». Думаю, щодо нових контрактів буде половина цієї суми. Третій шлях — українські технології. Вони заходять завдяки не тільки бюджету, а й волонтерам і різним фондам. Наприклад, одне підприємство, яке виробляє безпілотники, завантажене повністю, але 50% — держзамовлення, решта — від волонтерів. Так, усе суспільство бере участь у війні. Це відповідає доктрині, затвердженій 2021 року — ця Стратегія воєнної безпеки вперше в нашій історії передбачала такий всеосяжний принцип нашої оборони, адже війни виграють не армії, а народи.
— Яке ще озброєння потрібне Україні?
— Для успішного наступу потрібні політичні рішення — оперативно-тактичні ракети ATACMS для HIMARS. Українським артилеристам навіть не треба буде навчатися, бо вони вже користуються HIMARS. Днями був аналіз, що для нашої армії залишається проблемою базування російських гелікоптерів у Бердянську: обстрілюють наші підрозділи та сприяють російській обороні. Було б добре уразити їх ракетами ATACMS. Але нема поки що політичного рішення адміністрації Байдена, бо вона ще не наважилася підтримати наше бажання деокупації Криму. Тому нема й рішення про F-16. Ракети від Великої Британії та Франції ми можемо використовувати дуже обмежено, бо в нас мало носіїв Су-24. Думаю, що після рішення Вашингтона про ATACMS Берлін швидко б ухвалив таке ж стосовно крилатих ракет TAURUS. Що ж до імпорту, то найбільше нині закуповуємо боєприпаси для артилерії. На другому й третьому місці — різноманітні системи протиповітряної оборони, а також бронетехніка. Ну й українські дрони роблять свою справу, зокрема й надводні, хоч кажуть, що Севастопольську бухту оточили вже трьома чи п’ятьма поясами оборони.
Було б слушно отримати від партнерів безпілотні катери, щоб атакувати кораблі й інфраструктуру. Ще б нам дуже допомогли берегові ракетні комплекси. Якби нам це все дали, можна було б уявити, наскільки потужніше українська армія звільняла б території. Генерал Каволі, командувач сил НАТО в Європі, навесні заявив, що Україна має 98% озброєння, необхідного для наступу. Нічого такого. У нас є лише 15% засобів розмінування з того, що хотіли отримати. Українці зі сільськогосподарської техніки нашвидкуруч роблять котки для розмінування. Отже, дуже важливо збільшити увагу до свого промислового комплексу. У нас кількість виробників невпинно зростає. До повномасштабного вторгнення ми мали шість постачальників безпілотників, тепер — більш ніж 40. У нас було три підприємства, які розробляли наземні дрони, тепер — понад 25. Українці все роблять для перемоги. Влада має перегрупуватися.