Друга розповідь історикині Тетяни Осташко з циклу «Україна В’ячеслава Липинського», записана для проєкту Тижня Skovoroda auditorium.
В’ячеславу Липинському були близькі ідеали хлопоманів. Однак на відміну від Володимира Антоновича, який у своїй сповіді робить заяву про розрив із польською шляхтою через те, що вона має історичну провину перед українським народом, В’ячеслав Липинський не пориває зі своєю верствою.
У 1909 р. вчений видав у Кракові свою першу історико-публіцистичну працю «Szlachta na Ukrainie» («Шляхта в Україні. Її участь у житті українського народу на тлі його історії»). Він прагнув відродити традиції української шляхти і зберегти особливості її соціальної і культурної сутності, які В. Липинський вважав надзвичайно цінними для українського руху. З цією ж метою у 1909 р. був скликаний З’їзд українців польської культури, видавався двотижневик «Przegląd Krajowy» («Національний огляд»).
Наукова праця В. Липинського складала єдине ціле з його суспільно-політичною діяльністю, його прагненням продемонструвати державницькій потенціал шляхетської верстви. На відміну від істориків народницької школи історіографії, для якої головним героєм історії був народ, вчений бажав у своїх дослідженнях продемонструвати, що українська історія творилася особистостями, кожна з яких вирізнялася здібностями і творчим потенціалом, жертовністю заради батьківщини.