Події довкола телеканалу ТВі відволікли суспільну увагу від не менш буремних подій всередині найбільшої опозиційної фракції. Конфлікт між старою біло-сердечною гвардією та «зайдами» з «Фронту змін» майже сягнув свого піку. Вибух може статися одразу після затяжних травневих свят, після поновлення пленарної роботи парламенту.
Довший час сміття з опозиційної хати постійно виносив лише Анатолій Гриценко. Сутички між Олександрм Бригинцем та В’ячеславом Кириленком, чи між Миколою Катеринчуком та Володимиром Бондаренком, що теж потрапляли в публічний простір, мали характер суто локальний, зумовлений особистими амбіціями окремих вищезгаданих депутатів. Але протягом усього часу роботи нинішнього парламенту градус напруги всередині «Батьківщини» повільно, але впевнено зростав. Чи не головна причина – персона керівника фракції, Арсенія Яценюка, який так і не зміг здобути авторитет серед старих біло-сердечних партійців.
Пересічні (а інколи й не дуже пересічні) депутати фракції у приватних розмовах з Тиждень.ua неодноразово нарікали на вкрай непрозорий та кулуарний характер ухвалення рішень. Типова скарга звучить так: «Арсеній піде з Олегом і Віталієм(Тягнибоком і Кличком – Ред.) радитись, вони щось там вирішать, а потім це рішення доноситься нам. І це добре, якщо доноситься». Справді – інколи самі депутати «Батьківщини» намагаються з’ясувати подробиці ухвалених їхніх керівництвом рішень у парламентських журналістів.
Читайте також: "Батьківщина" звикла до ролі елітної опозиції
Це – головна причина, проте є й інші: образа на те, що чималеньку частину фракції з опозиційною діяльністю, окрім інвестованих в кампанію мільйонів, ніщо не пов’язує; зверхність Яценюка у ставленні до багатьох своїх колег по фракції – останні отримали в кулуарах образливе прізвисько «колгоспники»; відсутність жодних реальних намірів звільняти з-за ґрат Юлію Тимошенко – попри все, у фракції залишається не так мало нардепів, котрі щиро вболівають за звільнення своєї лідерки; зрештою, банальне несприйняття «чужинців» з партії Яценюка, котрі витіснили на другі ролі досвідчених партійців – у їх же рідній політсилі.
Зрештою, наприкінці минулого тижня Яценюку було кинуто публічний виклик. Ряд керівників місцевих парторганізацій «Батьківщини» поставили вимогу виключити з лав фракції Андрія Павелка, Леоніда Сергієнка, Віталія Данілова, Сергія Фаєрмарка, Дениса Дзендзерського – і Миколу Мартиненка. За винятком останнього, ці прізвища мало що говорять пересічному виборцю – типові бізнесмени чи політичні пристосуванці, котрі отримали прохідні місця в списку винятково в обмін на фінансування виборчої кампанії, усі пройшли за квотою «Фронту змін». «Природжені тушки», – назвав їх ще на передвиборчому з’їзді досвідчений партієць «Батьківщини», котрий отримав місце в нетрях другої сотні списку. Дійсно, вищезгадані нардепи не дотримались партійної дисципліни під час кількох останніх принципових голосувань, зокрема й за відставку уряду.
Інша справа – Микола Мартиненко, який за відставку Азарова, втім, теж не голосував. Тандем Яценюк-Мартиненко в кулуарах Ради дехто порівнює з тандемом Тимошенко-Турчинов (ще за часів перебування ЮВТ на волі). Аналогія має право на життя, з поправкою на те, що у «фронтовому» союзі значно більше прагматизму і розрахунку, аніж у «біло-сердечному». Мартиненка співрозмовники Тиждень.ua називають «тримачем каси» Об’єднаної опозиції – що апріорі забезпечує йому найвищі місця у внутрішньофракційній ієрархії. Окрім суто фінансового фактору, грають ролі і тісні контакти та хороші зв’язки Мартиненка у владному середовищі, на додачу – неабиякий особистісний вплив на очільника фракції «Батьківщина». Тому йти проти Мартиненка – означає йти проти Яценюка.
Читайте також: Справа Одарченка як конфлікт всередині опозиції
Ідеологом «повстання» став керівник київської міської «Батьківщини» Юрій Одарченко, котрий має чи не найбільше підстав точити зуб персонально на Мартиненка.
За час, що минув з розгляду в суді «справи Одарченка», Тиждень.ua отримав чимало підтверджень своєї версії подій – за спробою позбавити столичного бютівця депутатського мандату, схоже, справді стояв саме його колега по фракції Мартиненко. Фігурували й суми з п’ятьма нулями, начебто сплачені за те, що абсурдний позов донеччанина Горбатого проти Одарченка суд взагалі взяв до розгляду; говорили про те, що Мартиненко, котрий вже бачив себе наступником Одарченка в кріслі керівника київської «Батьківщини», почав оптово-роздрібний продаж місць в списку на майбутніх виборах до Київради (знову ж таки, за суми з п’ятьма нулями); казали, що ціною збереження Одарченком мандату мала б стати його добровільна відставка з партійної посади – начебто, з цією метою в позові фігурувала неіснуюча три роки фірма: Одарченко віддає крісло, а апеляційний суд на цілком законних підставах зберігає йому мандат і так далі. Однак жодних матеріальних доказів цього в розпорядженні Тиждень.ua немає, але це й не головне.
Атака на Мартиненка (і, відповідно, Яценюка) була мотивована насамперед не особистою помстою, а намаганням партфункціонерів «Батьківщини» зберегти свої структури від наступу «фронтовиків». Активна фаза захоплення Яценюком-Мартиненком місцевих організацій «Батьківщини» (повзуче захоплення триває вже давно) може початися досить скоро. За інформацією Тиждень.ua, вже 18 травня, на фінальній акції «Вставай, Україно!» вони отримають біло-сердечні партквитки.
Це, окрім всього іншого, означатиме, що політичний проект «Фронт змін» остаточно припинить своє існування. Нещодавня зовнішня активізація «фронтовиків», у формі появи на акціях опозиції впродовж останніх місяців чималих групок прапороносців з салатовими знаменами, була, очевидно, лише грою м’язів перед соратниками та демонстрацією запасного аеродрому.
Окремі співрозмовники Тиждень.ua взагалі висували конспірологічну версію. Начебто Яценюк вирішив кінцево закривати «Фронт змін» та заходити в «Батьківщину» після того, як отримав гарантії, що Юлія Тимошенко залишиться за ґратами принаймі до наступних президентських виборів. Очевидно, якщо це станеться раніше, то саме Юлія Володимирівна стане безумовним реальним лідером «Батьківщини», навіть якщо не матиме права балотуватись, а, побачивши, що наробили її партнери по опозиції за час її ув’язнення – зовсім не обов’язково підтримає на виборах саме Арсенія Петровича.
В будь-якому разі, ідею Тимошенко про об’єднання опозиційних сил Яценюк зміг вдало використати у власних інтересах. Якщо екс-прем’єр виступає за злиття всіх опозиціонерів в єдину монолітну силу, котра б протидіяла чинній владі, то Яценюк в такий спосіб намагається підім’яти під себе біло-сердечну партструктуру і, відповідно, стати безальтернативним кандидатом від «Батьківщини» на президентських виборах.
Протидіяти цьому якраз і намагаються Одарченко і Ко з їхньою вимогою виключити Мартиненка та інших «фронтовиків» із фракції «Батьківщини». Зрозуміло, що після цього останній не зможе претендувати на партквиток однойменної партії, тим більше, на якісь посади в ній. Але шанси на успіх у колі «повстанців» оцінюють досить реалістично і визнають, що за вигнання аж шістьох «тушок» у найкращому випадку проголосує хіба що третина фракції. Ймовірно, на засідання фракції 14 травня, коли розглядатиметься це питання, підозрювані у зраді прийдуть або з медичними довідками про різке погіршення здоров’я якраз під час голосування за недовіру уряду, або з аналогічними відмазками. Приміром, згаданий вище Сергій Фаєрмарк уже заявив, що в цей час займався виборами до однієї з сільрад Одеської області.
Так чи інакше, майбутнє фракції «Батьківщина» виглядає у темних тонах. Наближення президентських виборів та зачистки партійної структури, новоприбулими від незгодних, прискорять процес її розвалу. Вибори в Києві, ймовірність проведення яких цим літом, за інформацією Тиждень.ua, більша від 50%, теж не сприятимуть єдності – постане питання вибору єдиного кандидата на посаду мера (а якщо будуть вибори і в Київраду, що не так ймовірно, то і списку кандидатів).
Читайте також: Опозиція втрачає ініціативу
Тому вже після літніх канікул «Батьківщину» чекає розкол. До того часу, з подачі окремих амбіційних позафракційних депутатів, мають бути внесені зміни до Регламенту ВР, за якими мінімальна чисельність депутатської фракції складатиме 15-20 нардепів (а не 32, як зараз). Головним бенефіціаром буде втомлена від норовливості комуністів Партія регіонів, котрій значно легше буде домовлятися про голосування з цілими угрупованнями латентно провладних нардепів, аніж кожним окремим носієм мандату.
Тут влада вб’є двох зайців, бо така норма працюватиме ще й на розкол «Батьківщини» як фракції. Незгодні з домінацією Яценюка члени «Батьківщини» зможуть створити окреме об’єднання. Про появу фракції «За Юлю» з числа депутатів, що орієнтуються безпосередньо на Тимошенко, говорять ледь не з першого дня роботи парламенту. Про появу «фракції Петра Порошенка» почали говорити ще раніше. Про лідерські амбіції мільярдера Ігоря Єремєєва пишуть багато ЗМІ і т.д.
Звісно, формального розколу фракції ОО та появи на її місці кількох нових об’єднань може й не статися – якщо керівництво фракції змінить свою стратегію і поведінку в парламенті та поза ним. Якщо ж ні – розкол може бути й неформальним. Не варто забувати, що фракція НУНС в минулому скликанні проіснувала формально єдиною усі п’ять років. Але наприкінці каденції угруповань та кланів в ній було чи не більше, ніж самих депутатів.