Сади «Міллесгорден» і «Мажорель» стали невербальними біографіями митців, які їх створили
1917 рік. Лютує Перша світова війна. Скульптор Карл Міллес, учень Оґюста Родена, у своєму маєтку під Стокгольмом розуміє, що його не задовольняє ніщо зі створеного досі. Разом із сином він починає трощити свої роботи, немовби розчищаючи шлях новому стилеві, котрий принесе йому та його будинку всесвітнє визнання. Того самого 1917-го французький художник Жак Мажорель, інвалід війни, вперше приїздить до Марокко – країни, завдяки якій увійде в історію як засновник одного з найгарніших садів Африки та світу.
Читайте також: Подорожуй у нові місця
ПІВНІЧНИЙ ОЛІМП. «МІЛЛЕСГОРДЕН»
Буває так: бачиш фото якогось місця – й розумієш, що ти просто зобов’язаний там побувати. Так сталося, коли в моїх руках опинилася дивовижна світлина: майже в небі, на тонких високих жердинах танцюють янголи з музичними інструментами. Підпис: «Міллесгорден», сад одного з найвидатніших скульпторів США. Стокгольм, Швеція».
«Міллесгорден» – це затишний парк під самісіньким небом. 1906 року молода пара, Карл та Ольга Міллеси, придбали шматок скелі на острові Лідінге неподалік столиці королівства. На камінні вони спорудили будинок і творчі майстерні. Десятки років подружжя проводило в Америці: Міллес був одним зі скульпторів, яких там найдужче шанували. Він «засіяв» своїми фігурами заокеанські Детройт, Нью-Йорк, Філадельфію і ще цілі десятки міст планети. Серед них – Фукуока, Токіо. І, звісно ж, Стокгольм. У різних краях, на різних континентах, мармурові, бронзові, гранітні герої та історії Міллеса зробилися точками естетичного тяжіння. Встановлені в затишних скверах та на ошатних площах, вони апелюють до язичницької або казкової природи кожної людини. Багато з цих точок естетики, а точніше 144, зосереджено на терасах і алейках «Міллесгордена». Митець разом із дружиною та учнями збирав навколо будинку в Лідінге копії всіх своїх творів. Зокрема, «поселив» тут і отих небожителів, що спонукали мене до подорожі. Оригінал янгола із сопілками є центральною фігурою фонтана Віри в містечку Фоллс-Черчі, Вірджинія. Інший – із флейтою – прикрашає Меморіал Вільяма Вокера в Канзас-Сіті, всесвітній столиці фонтанів. Той, що з горном, «мешкає» у Філадельфії.
Наприкінці 1930-х Карл та Ольга подарували сад шведському народові. На його території діють кафе та музеї; зокрема, доступними для відвідувачів є колекції грецьких та римських скульптур родини Міллесів. Теплої пори на терасах відбуваються музичні концерти й театральні вистави, на які сходяться сотні людей. Подорож до «Міллесгордена» влітку – це зустріч зі світом водограїв та скляних дзвонів, що розвішані по деревах. Тим, хто любить побути з мистецтвом на самоті, найкраще обрати холодний час, від листопада до березня, коли північні вітри дають третє дихання кам’яним та металевим тутешнім «мешканцям».
Поміж них майже немає робіт, створених до 1917-го. Тоді 41-річний скульптор, працюючи у своєму будинку, переживав те, що митці називають катарсисом. За його ж таки словами, одного дня Карл озирається довкола й розуміє, наскільки йому не до вподоби все зроблене доти. «Три дні ми із сином працювали над знищенням моїх скульптур», – розповідав Міллес. Як виявилося, той акт був жертвоприношеннями в чистому вигляді. З учня й у чомусь наслідувача Родена він перетворюється на унікального автора. Як кажуть в обрядових суспільствах, його офіру було прийнято.
Однією з незнищених, а, навпаки, завершених 1917 року скульптур були «Танцівниці» – еротична містерія ніжного танцю двох дівчат. Це перша з робіт Нового «Міллесгордена», початок саду. Саме чуттєвість та містичний досвід стають основою стилю майстра. Тож прогулянка садом – це подорож історією сакрального досвіду людства. Грецькі першобоги та жерці, індіанські чаклуни, герої нордичного епосу – усі тут, в одному місці, на одній скелі.
Читайте також: Гібралтарська скеля
ПІВДЕННИЙ ЕДЕМ. САД МАЖОРЕЛЯ
Якщо «Міллесгорден» став відомий завдяки своєму творцеві, то Жака Мажореля, навпаки, широка публіка почала вшановувати завдяки саду. Картини його впізнають хіба що експерти-мистецтвознавці та шанувальники живопису, тоді як садиба й садок стали найпопулярнішими художніми надбаннями. Вибудовуючи своє диво, він навіть «приватизував» колір: на честь синього, використаного в оздобленні маєтку, в сучасному дизайні введено окрему назву, Bleu Majorelle.
1917 року художник і донедавна боєць Першої світової Жак Мажорель приїздить до Марокко, шукаючи ідеальне місце для свого ослабленого здоров’я. Він обирає стародавню столицю Марракеш, починає проводити художні виставки в Касабланці. Зображує жінок, побут, настрої та ландшафти Французької Західної Африки й регіону Атласу. За кілька років викуповує ділянку землі, зводить там блакитний будинок, закладає садок. Упродовж десятиліть подорожуючи Африкою, Жак збирає в маєтку рослини й пташок з усього гарячого континенту. Сьогодні колекція пернатих є однією з центральних експозицій «Мажореля». Завдяки співу й щебету першим враженням, коли приходиш до цього обійстя з вулиць Марракеша, стає відчуття справжнього едемського саду. Всі охочі насолодитися красою міської оази навідуються до садиби від 1942 року: саме тоді хазяїн відкрив їм своє творіння. На фото цей сад бачили мільйони завдяки рекламним кампаніям Іва Сен-Лорана, фотосесії для яких відбувалися тут. І саме завдяки модельєрові ця спадщина Мажореля колись не зникла…
Художник помер на 62-му році життя. На той час Марокко здобуло незалежність від Франції, і поступово сад та колекції дійшли занепаду. 1980 року цю господу в майже знищеному стані викупили партнери й коханці Ів Сен-Лоран та П’єр Берже. Народжений в Алжирі, кутюр’є ловив свого «синього птаха натхнення» в колишніх французьких колоніях, тож і перетворив дім Мажореля на гніздечко для себе та друзів – зірок моди й поп-арту. Лише в 1990-ті частину саду вдруге зробили доступною для відвідувачів. Крім цього, на території обійстя відкрито два музеї – ботанічний та ісламського мистецтва. Ів Сен-Лоран похований у публічній частині садка.
Дістатися до «Мажореля» непросто. Перша проблема для наших співвітчизників – авіаційна. Рейси з Києва до Агадіра, курортного міста на березі Атлантики, туристичного осередку Марокко і його «воріт», для українців відкриті лише від середини травня до кінця серпня. У решту року дістатися до країн Магрибу (заходу арабської Африки) можна лише транзитом через Відень або Москву, що додає до вартості перельоту як мінімум €200–300. У «легкий» для бюджету українських мандрівників час треба миритися зі спекою. Якщо безпосередньо в Агадірі температура влітку не перевищує 32–33°С, то в Марракеші спека сягає за 45°. Тож якраз розкішні оази й парки стають прихистком для гостей. І головне серед таких місць у стародавній столиці – це сад Жака Мажореля.
Читайте також: М’ятний смак Магрибу