Престиж та слава — ці два мотиватори людської дії – якщо не правлять світом, то спонукають політиків та їхнє оточення до різного плану маніпуляцій. Престиж надає легітимності сумнівній провокації, коли ж впізнаваність допомагає приспати пильність опонентів та критиків. “Ну не стане міжнародна структура світового значення ганьбити себе невідомо з ким!” – переконувала або себе, або співрозмовників Шанталь — на хвилиночку, викладач філософії в одному з престижних паризьких ліцеїв.
Мова йшла про неперебірливість, про занижену планку в ставленні до культурницьких ініціатив Російської Федерації. Попри санкції, безцеремонну аннексію Криму та неоголошену війну в Україні, Росія безперешкодно організує у Франції фестивалі та концерти, вернісажі та інші мистецькі акції. “Але ж культура та політика можуть і не перетинатися,” – боронила репутацію престижних паризьких сцен Шанталь. Що залишається робити, як не зберігати добру міну при поганій грі? Визнати ганебність поступок російським інтригам прикро, не визнати — то ніби заховатися під парасолькою формули “не спійманий — не крадій”. От тільки Росія, давно або ніколи, нічого позаполітичного не робить. Принаймні — на офіційному рівні.
Конкртетніше, йшлося про концерт “За мир”, зорганізований у стінах ЮНЕСКО таким собі Орекстром Великої Європи, – слід розуміти, Європи від Лісабону до Уралу, якщо не до Камчатки. Захід відбувся під патронатом посла Росії Александра Орлова, офіційного представника держави-порушниці міжнародного права. У почесних членах оргкомітету — близький до Саркозі депутат-республіканець Тьєррі Маріані, якому на три роки заборонено в”їзд на Україну, за поїздку до Криму без згоди Києва, але також — колишній голова Сенату Крістіан Понселе та також колишній голова групи дружби з Україною сенатор Патрік Желяр…
Читайте також: Депутати чи провокатори?
Цікава виходить дружба, як і боротьба на захист культурних цінностей. Музика Моцарта, Мендельсона, Чайковського у виконанні молоденьких росіян, українців (!), грузинів, казахів, французів, “з метою змусити зупинити гармати та відновити мир на Донбасі”. Невже так просто? І посол Орлов, і керівництво ЮНЕСКО, і решта очільників дипломатичних місій при цій структурі вірять, що проблема — саме у відсутності “спільних культурних ініціатив росіян та українців”? Заспіваймо, браття? Й замовкне зброя, зупиняться міномети та "Гради", схаменуться кремлівські вбивці, їхні виборці та західні промосковські лобісти і настане в світі щастя й злагода? Чи дійсно така вже безневинна декларована мета концерту?
Бо за красивими словами проглядається, якщо добре придивитися, зовсім інше. Група політиків, які давно та відкрито просувають інтереси Кремля у Франції, методично проштовхують, де тільки можуть, російську музику, літературу, спів, “в салаті” із здобутками інших європейських народів. “Росія — це також Європа, Росія — така ж, як ми, Росія — це ціла цивілізація та загадкова душа”, – нав”язується думка, що мусить, слід розуміти, підготувати грунт до масштабнішого проекту: відміни санкцій, баналізації війни в Україні, “повзучого” визнання, за фактом, захоплення Криму…
“ЮНЕСКО не займається політикою, – було сказано кореспонденту Тижня у прес-службі організації. – У червні відбувся музичний захід під патронатом посла України Олега Шамшура, у липні — під патронатом посла Росії. Ми надаємо можливість усім державам-членам ЮНЕСКО демонструвати набутки власної культури”. Ось так відверто — нападника та його жертву — на один рівень. В ім’я культури, братерства, миру, політкоректності, збалансованого підходу та рівних можливостей… Слів хороших вигадано багато. І Росія, з часів будівництва комунізму, вміє ними маніпулювати, як шахрай — наперстками. Світ, укотре, стежить за ручками, розуміє, що його дурять, але знову розбиває лоба об знайомі граблі.
Читайте також: Свобода дезінформації
Чому статусна міжнародна організація дозволяє країні-агресору здійснювати концерт під оманливою назвою “За мир”? Чому один з організаторів — Бенуа Оділь — двічі, в пошуках талантів, їздив до Москви й жодного разу — до Києва? Чому з Україною ніхто і не подумав консультуватися про доцільність подібних ініціатив, якщо “мир”, треба розуміти, менестрелі пропонують відновити на нашій території?
Одна з відповідей на всі ці питання — високий відсоток російського внеску до фінансування роботи ЮНЕСКО. Друга — що зал, за якихось 4000 євро, може винайняти якщо не будь зна хто, то багато хто. А вже під патронатом вельмиповажного та повноправного посла країни-члена, то можна не хвилюватися. Хтось намагається не бачити політики там, де її вміст — зашкалює. Хтось прикриває плюралізмом фактичний тихий саботаж санкцій, коли очевидні порушники міжнародного права опиняються в складі “почесних членів оргкомітету”. Всі ці відкриті та приховані поступки баналізують російську агресію та розмивають чітке поняття злочину у теплій водичці красивих слів. Престижні концертні зали міжнародних структур прикривають своєю репутацією брудні лоббістські оборудки на крові. Символи тьмяніють від застосування не за призначенням. Війна в Україні чим далі більше доводить, наскліьки вичерпала себе нинішня система стримувань та противаг у Європі.