Та головне — світова пошесть розширила горизонти до неймовірних масштабів. Карантин. Країна на паузі. Дистанція не менш як півтора метра. Більш ніж по двоє не збиратися й не пересуватися. Усі по хатах. Перебувати поза домом без документів, що посвідчують особу, заборонено. На вулицях залишаються лише поліцейські або ті, кому можна чи дуже треба. Регулярні й нерегулярні перевезення пасажирів усіма видами транспорту скасовано. Проведення будь-яких масових заходів заборонено. Штраф за порушення правил карантину від 17 до 34 тисяч гривень. А якщо порушення гіпотетично може спричинити поширення захворювання, то 51 тисяча гривень. Або арешт до шести місяців. Чи позбавлення волі до трьох років. Відповідно, протести унеможливлюються. Можна робити будь-що. З усією країною, яка лежить біля твоїх ніг і з жахом думає, чим це все для неї закінчиться.
Унікальний карт-бланш. Про такий подарунок попередники Володимира Зеленського могли лише мріяти. А якщо взяти до уваги, що таке в його житті не вперше, то виходить, що він узагалі, як свого часу полюбляли казати соратники Медведчука, фартовий. Ці неймовірні 73%, унікальне взяття парламенту монобільшістю. Йому просто неймовірно щастить попри будь-який здоровий глузд і на заздрість усім недоброзичливцям. Хоч би що робив, хоч би як ганьбилися його «слуги» — це мало впливає на популярність самого Володимира Олександровича. Рейтинги, звісно, просідають, але повільніше, ніж у попередників. І спрагла до розваг публіка тане на очах. Як засвідчило дослідження Інституту масової інформації, кількість переглядів фірмових президентських «відосиків» зменшилася в чотири рази, порівняно з тим часом, коли Зеленський був у зеніті політичної слави. Звернення чинного глави держави мають скромнішу аудиторію, ніж серіального героя, що зробив крок у реальну велику політику.
Читайте також: Бойові вовки і легковаговики
Карантин допоміг Зеленському уникнути відповіді на багато незручних питань і дав нагоду зробити те, що за звичайних обставин йому було би не до снаги. Утім, він не скористався з цієї нагоди. Ні щоб навести революційний лад у медицині, ні щоб змусити державний механізм працювати ефективніше, ні навіть щоб розчавити конкурентів та узурпувати владу. Не зумів чи не захотів? Радше виявився непридатним. Адже коли після двомісячного карантинного марафону за участі самого президента виявляється, що країні банально бракує лабораторій для тестування громадян, що частина закуплених на гроші зі спецфонду тестів не придатні до використання, що спецрейси з Китаю, які пафосно зустрічав глава держави, везли не лише засоби захисту від COVID-19, а й комерційні вантажі для деяких великих бізнесменів, стає зрозуміло, що діяльність глави держави є лише медійною.
Зеленський ковзає по верхніх шарах атмосфери. Йому добре вдається комунікувати з публікою через монологи й відеозвернення, він добре працює на картинку, але цього замало, щоб керувати країною в час випробувань. Та й узагалі керувати. Ця важка й системна робота потребує постійної концентрації на деталях, у які йому досі не вдалося вникнути. Тільки-но виникають кризові моменти, що потребують особистого втручання лідера або принаймні його пояснень чи контролю, він зникає або залягає на дно. Поводиться так самісінько, як і господар Кремля. Але останнього завжди підстраховує вишколена армія вірних чиновників. Натомість у Зеленського такого щастя немає. Тому його некомпетентністю користаються всі, хто тільки може. А скільки самого Володимира Олександровича залишилося при владі й на що він реально впливає — загадка. Історія з призначенням Міхеїла Саакашвілі то начебто віце-прем’єром, то врешті главою дивного органу Виконавчого комітету реформ, саме про це. Єдине, що зрозуміло: пріоритетною для себе Зеленський визначив тему припинення війни. Він її педалює й намагається в будь-який спосіб актуалізувати. Це вже схоже на параною й балансування на межі здачі національних інтересів. Особливо коли йдеться про ретельне розкручування ідеї можливого проведення восени місцевих виборів на окупованих територіях і кроки, що мали б цьому посприяти (підняття статусу української делегації на переговорах у Мінську). Але й тут нелегко відрізнити, де діє сам президент, а де йому план дій нашептали на вушко ворожі агенти.
Усе інше, хоч як прикро, віддано на поталу любим друзям. І не факт, що це навіть не найгірший варіант у нинішній ситуації. Адже хоча би більш-менш зрозуміло, хто чим заправляє сьогодні в країні (кола інтересів фінансово-промислових груп давно відомі), чому відбуваються певні процеси (скажімо, зупиняються енергоблоки на АЕС) і кому це вигідно. Звісно, завдяки цьому зростає небезпека посилення внутрішньовидової боротьби в середовищі самих олігархів, яка за відсутності сильного арбітра може перерости у відкрите протистояння. Очевидно, що взяття під контроль реваншистськими силами таких структур, як ДБР чи прокуратури, загрожує активізацією переслідування політичних опонентів і зведенням рахунків.
Урешті, ніхто й не позбавляв президента його повноважень, він їх сам щедро делегував замість мудро ними скористатися. Усе це, звісно, зробило його лише слабшим і позбавило можливості впливати на ситуацію. Бумеранг самовпевненості й хамства, запущений торік, починає повертатися. Президентська партія розвалюється, бо вінегрет, який туди намішано, кисне та бродить. Президент уже не може впливати на «слуг» погрозами чи ультиматумами, як це було раніше, а змушений чемно просити про послугу. Опозиція міцнішає й береться диктувати свої умови, що їй, до слова, вдається. Міжнародні кредитори відмовляються давати великі гроші, бо не довіряють Зеленському, адже усвідомлюють, що він мало на що впливає.
Читайте також: Звернення учасників Революції Гідності проти реваншу
Спроба відмотати ситуацію назад і відновити лояльність МВФ шляхом прийняття так званого «антиколомойського» закону про банки, на чому наполягав фонд і яким довго маніпулювали в Києві, найімовірніше залишиться лише спробою. Бо все треба робити вчасно. Зневага до місцевих еліт і намагання звузити їхні самоврядні права та позбавити плодів децентралізації, що вилилося в бунт мерів, — іще один небезпечний для Банкової сигнал. Але замість спокійно гасити протистояння центру й регіонів напередодні місцевих виборів, у Зеленського вирішують вдатися за допомогою до Нацполіції й так роблять іще один крок у напрямку прірви.
Загалом Зеленський поводиться, як поганий студент, позбавлений критичного мислення й інстинкту самозбереження. Він примудрився перенести іспити на пізніше й замість готуватися до перездачі продовжує безтурботно веселитися. Хоча екзамен рано чи пізно доведеться складати, і задовільну оцінку президентові навряд чи поставить навіть найвідданіший глядач серіалу «Слуга народу».