Європейські та євроатлантичні перспективи України великою мірою залежать від іміджу нашої країни, що формується на Заході. Саме тому потужна пропагандистська машина Російської Федерації докладає величезних зусиль задля дискредитації Української держави в медіа-просторі країн Європейського Союзу, США та Канади. Проте головним іміджмейкером України є її нинішня влада: президент, Кабінет Міністрів і парламент. Від них найбільше залежить, якою буде громадська думка щодо України в Європі. Вони повинні показати своєю діяльністю, що рішуче налаштовані покінчити з тією системою, проти якої українці двічі за 10 років виходили на Майдан, що хочуть і можуть змінити державу, що справді здійснюють реформи, які здатні завдати шкоди деяким егоїстичним інтересам реформаторів, але йдуть на це в ім’я поступу українського суспільства.
Однак від чинної української верхівки тхне відчутним саботажем і явним небажанням щось по-справжньому міняти. І це все на тлі нескінченної пропагандистської псевдореформаторської демагогії. Реформаторські «зусилля» влади нагадують такий феномен історії, як «потьомкінські дєрєвні». Відомо, що коли російська імператриця Єкатєріна ІІ поїхала оглядати нові володіння на півдні сучасної України, то її фаворит князь Ґріґорій Потьомкін збудував на берегах Дніпра велику кількість щедро розфарбованих фасадів хат.
Читайте також: Ціна старого друга
Там, де Єкатєріна висаджувалася на берег, хати будували справжні, а на столі стояла тарілка зі смаженою качкою, що викликало задоволення імператриці «високим добробутом» її селян. Коли вона виходила з хати й прямувала до іншої, хлопчик-козачок хапав тарілку й прожогом біг туди городом, щоб поставити на стіл ту саму качку, випередивши Єкатєріну… Відтоді вираз «потьомкінська дєрєвня» став позначенням фейкової, фіктивної діяльності, бутафорії. На сталінському будівництві Біломорсько-Балтійського каналу, де в’язні могли вижити тільки завдяки брехні, підробленій звітності, виникло суто російське поняття «туфта» — абревіатура від «технология учета фиктивного труда». У нинішній Російській Федерації під час проведення якихось міжнародних форумів фасади напівзруйнованих будинків закривають матерією, на якій намальовано щось дуже архітектурно гарне. З вікна автомобіля побачити обман так само важко, як із корабля, яким на південь просувалася Дніпром Єкатєріна ІІ…
«Потьомкінські дєрєвні» й «туфта» — це найогидніше, що запозичила Україна в колишньої метрополії. Нині в нас створено величезну кількість антикорупційних структур, що не діють і не дають жодного практичного результату. А тут і Національне антикорупційне бюро, і окремий антикорупційний прокурор, і всілякі комітети, групи, асоціації. Народний депутат від Блоку Петра Порошенка Мустафа Найєм публічно заявив, що НАБУ (Національне антикорупційне бюро) не працює… Його керівник пан Ситник, обраний президентом, кілька місяців скаржився, що ніяк не може сформувати кадровий склад. Тепер уже й скаржитися перестав, результатів роботи також немає. Щось трохи заворушилося після демаршу міністра економіки Айвараса Абромавичуса, але схоже на те, що нічим реальним не закінчиться. Навряд чи хтось нагорі кине на поталу антикорупціонерам «любого друга» Ігоря Кононенка, якого відкрито назвав і звинуватив пан Абромавичус. Щодо іміджу української влади, а отже, і держави, то депутат Європейського парламенту пані Ребекка Гармс уже запросила Айвараса Абромавичуса в Європу на конференцію, присвячену боротьбі проти корупції… Там усе добре бачать і розуміють, що відбувається на найвищих поверхах влади в Києві. Порошенко, Яценюк і Кº наївно сподіваються, що їм удасться щось приховати… Тоді як ті самі корупція, боротьба угруповань при президентові, прем’єрі, у парламенті за контроль над грошовими потоками, за статус і владу є очевидними. Як нещодавно заявив на телеканалі «1+1» знаний у минулому політик з оточення Віктора Ющенка Євген Червоненко, нині ми переживаємо дежавю, повернення в добу «любих друзів».
Звісно, Європа, попри все, не може остаточно зректися України, бо тоді Путін посуне до станції Чоп, а в Європейський Союз прийдуть мільйони українських біженців. Проте вона не зможе нескінченно підтримувати корумпований клептократичний режим, незважаючи на всю псевдодемократичну риторику й хорошу англійську мову його провідників.
Читайте також: Світ про Україну: політичний суїцид і досвід Гватемали
А сигнали Європі щодо негараздів у середовищі українського істеблішменту надходять постійно. Тут і заяви Міхеїла Саакашвілі, і той-таки демарш Абромавичуса, і багато іншого. Корупційні вади нинішньої влади важко приховати (фінансова розвідка західних держав діє кваліфіковано, а банківська таємниця, коли треба, вже давно не таємниця). Цілодобова балаканина про боротьбу з корупцією, від якої суспільство вже нудить, не може замінити кількох відкритих судових процесів проти топ-корупціонерів. А таких процесів немає і не передбачається. Два роки тому Порошенко порадив тодішньому генеральному прокуророві Яремі посадити трьох своїх друзів. Самому президентові можна обмежитися одним: заступником голови фракції БПП у парламенті Ігорем Кононенком, якщо його провину буде доведено. Звісно, ми знаємо всі ці юридичні відмовки, що все вирішує тільки суд, але ті самі слова ми чули, коли Янукович «не мав ніякого стосунку» до засудження Тимошенко «незалежним» суддею Кірєєвим… На жаль, у сфері судочинства Україна ні на крок не наблизилася до Європи. Однак є підстави вважати, що Кононенку нічого не загрожує. Сам фігурант вимагає, щоб його справу передали до Національного антикорупційного бюро (НАБУ). А на чолі НАБУ стоїть пан Ситник, якого Порошенко ніколи не обрав би, якби відчув із його боку найменшу загрозу незалежності й підпорядкування лише закону. Власне, найближчим часом apasteriori (за досвідом) ми зможемо пробачити, чи відповідають дійсності ці здогадки автора статті. Всі ті антикорупційні структури насправді не є незалежними від найвищої влади, це ще одна «потьомкінська дєрєвня»…
Читайте також: Посилений контроль
Влада відчайдушно намагається під несамовиті антикорупційні волання за будь-яку ціну зберегти корупційну систему управління державою, хоча така геть вичерпала себе ще за Януковича й здатна лише провокувати гострі політичні кризи. Зворушують спроби Порошенка, Яценюка та їхніх бізнес-груп змінювати Україну, реально нічого в ній не змінюючи. Якщо так піде й далі, Європа перестане давати гроші й преференції, бо скільки можна витрачати податки європейських громадян на годування ненажерливої корупції в Україні… І чи не доведеться тоді українському народові йти на третій Майдан, а Порошенкові запрошувати в Україну путінські «миротворчі війська»? Адже між вільною Україною і своїми маєтками ця публіка, що керує нині країною, може обрати маєтки… А як вони вміють здавати, було наочно продемонстровано в Криму… Верхівка вперто не хоче відмовлятися від корупції, що є способом її життя. Це її атмосфера, її довкілля, іншого вона не знає. Не можуть не бачити на Заході виведення мільярдів доларів на офшорні рахунки, зникнення величезних сум у вигляді так званих рефінансувань із держбюджету комерційних банків «любих друзів», інших дивних справ НБУ, що не вписуються в уявлення про нормальну банківську діяльність. Захід повинен чомусь постійно давати гроші Україні в той час, коли цілком зіставні суми регулярно надходять за кордон в інтересах окремих осіб. Це важко було б організувати без участі високої влади. На тлі постійних прохань офіційного Києва до Заходу щодо надання Україні зброї Укроборонпром і далі постачає її іноземним військам, забуваючи про українську армію. А варто було б саме їй надавати всю свою найкращу продукцію. Не припиняється також торгівля з Російською Федерацією. А бізнес із ворогом під час війни створює феномен тотальної корупції, не лише економічної, а й політичної, руйнуючи державу зсередини.
Ніщо сьогодні так не підважує європейських та євроатлантичних перспектив України, як чинна влада (разом із опозицією!), що не хоче рвати зв’язки із системою Кучми — Януковича. І особлива роль тих-таки Кучми та Медведчука в зовнішньополітичних оборудках Петра Порошенка в Мінську є яскравим символом цього…