Усвідомлено чи підсвідомо

Суспільство
27 Грудня 2022, 16:59

Чи змінило повномасштабне вторгнення Росії цінності українців

У західному світі пострадянські країни ототожнюють із традиціями, відданістю сім’ї та схильністю до патерналізму. Україна донедавна не була винятком. Нас не могли відрізнити від росіян та дивувалися, коли чули, що ми є абсолютно різними націями. Повномасштабне вторгнення Росії стало чинником ціннісної трансформації українців. Це підтверджують і соціологи.

Однак, говорячи про цінності, варто брати до уваги не лише аспект повномасштабного вторгнення. Цінності — це складна ієрархічна структура, яка формується ще з перших місяців життя. Змінити їх доволі важко, для цього потрібні десятиліття. Цінності також закладаються на основі психології та моралі людини загалом. Євгеній Головаха, доктор філософських наук, професор, директор Інституту соціології НАН України, твердить: «Зазвичай те, що досліджують соціологи, є лише поверховим складником цінностей, бо його ми можемо побачити й виміряти. А те, що насправді є цінностями, лежить набагато глибше, на підсвідомому рівні. У ситуаціях екзистенційного вибору людина керується своїми цінностями, не замислюючись над тим, що це таке».

Справжні, глибинні цінності українців, які тепер побачив увесь світ, закладалися та кристалізувалися в нашій нації століттями. А тепер через умови, які склалися, поверховий складник цінностей України почав трансформуватися. Євгеній Головаха також зауважує, що нині в українців змінюються саме політичні цінності. Десь вони закладалися століттями, а в нас мало не за кілька днів. Однак формуються політичні цінності здебільшого в молодих людей, які мають неригідну психологію. Вони дійсно розуміють, у якому складному світі живуть, на кого їм треба орієнтуватись і який вектор формування політики обирати. Раніше в суспільстві переважали амбівалентні політичні цінності. Половина бачила європейський вектор розвитку, а половина — пострадянський. У молодого покоління цієї амбівалентності вже немає, бо вони усвідомили, що криється за цими векторами.

Для того щоб зрозуміти, які відбуваються зміни в конкретних складниках цінностей українців, кілька разів на рік проводять спеціальні дослідження. Соціологічна група «Рейтинг» до Дня Незалежності 2022 року опублікувала звіт свого традиційного дослідження цінностей українців, проведеного за методикою Шварца. За результатами загальнонаціонального опитування, цього року спостерігається зсув нашої традиційності. Тобто якщо до 2021-го українців можна було назвати патерналістами — ідеться про те, що більша частина суспільства була не проти, щоб держава забезпечувала їхні потреби, а громадяни в обмін на це дозволяли владі диктувати моделі своєї поведінки,— то тепер ця тенденція розділилася. З одного боку, зросла вага традиційних цінностей для українців. Це сталося тому, що зросла роль держави й державного інституту для суспільства. У такій великій кризі, як війна, тільки інститут держави може протистояти ворогу. З другого боку, в українців зросла самостійність, що зазвичай є ознакою молодого покоління. Цьогорічний феномен полягає в тому, що ці цінності самостійності й самовизначення зросли в усіх вікових категоріях і в усіх макрорегіонах. Усі ми стали більш самостійними й беремо більшу відповідальність за себе.

Читайте також: Украдений Луганськ

Любомир Мисів, заступник директора соціологічної групи «Рейтинг», коментуючи ситуацію з патерналізмом, вбачає його витоки в радянській системі: «Держава брала відповідальність за життя людини і, відповідно, мала право ним розпоряджатися так, як їй заманеться. Це загалом ознака тоталітарного суспільства. Цікавим є те, що в дослідженні 2021 року, яке називалося “Покоління Незалежності”, ми побачили, що група 18–25 років теж не проти бути патерналістами. Тобто вони виступали за ці самі цінності, тому що так зручно, так простіше, бо тоді свідомість прав і свобод ще не дозріла. Але в українців є ознака, яка відрізняє нас від інших,— це несприйняття диктату. Саме тому розпочати повномасштабну війну було найбільшою помилкою росіян. Якби вони дійсно вивчали історію України й дивилися на реальні соціологічні дані, то ніколи б не пішли проти нас. Наші народи розвивалися абсолютно різними шляхами. За той час, поки в нас змінилося шість президентів, у них було всього два, як і в Білорусі, а в Казахстані тільки тепер з’явився другий. Так, у нас вистачає своїх проблем: і анархізм, і свободолюбність не завжди є добрими рисами, бо іноді вони призводять до хаотичних рішень, що не відповідає підпорядкуванню законності. Але домінантною в українців є цінність. І це наша перевага».

Крім того що українці стали більш самостійними, ми також усвідомили цінність держави. Такого не було в Україні раніше. Це означає, що люди на поверхні свідомості прийняли державу як те, заради чого можна ризикувати життям. Для порівняння: у дослідженні 2022 року 75% українців відчувають гордість за свою країну, тим часом 2021-го гордість відчували тільки 34% українців, а найпоширенішою емоцією щодо країни 2021 року був сум — 37%. Найбільше на емоційний складник щодо країни впливають події на полі бою. Любомир Мисів також зазначив, що, якби не було переможних моментів у війні, наші оцінки суттєво відрізнялися б. Висвітлення наших перемог впливає на відчуття гордості та вселяє людям надію в перемогу, бо лише 1% опитаних відповідає, що не вірить у перемогу.

Ще одним феноменом для українців став дух об’єднаності. Поділ на Схід і Захід України, який остаточно вкорінився у свідомості людей за часи життя в СРСР, був предметом розходження думок українців більш ніж одне століття. Та тепер, хоч би як парадоксально це звучало, саме російський чинник остаточно об’єднав усю країну. Суперечки щодо політичного життя, які дуже люблять українці, нині стихли. Не тому, що на порядку денному немає що обговорювати, а тому, що сьогодні ми всі маємо одного ворога, одну спільну справу та одне завдання — перемогти, бо на кону стоїть наше фізичне виживання. У цій ситуації люди об’єдналися, попри свої політичні погляди чи переконання. Нині немає суперечностей щодо зовнішньополітичного вектора чи політичних амбіцій. Усі вірять у перемогу, усі розуміють, що Росія — це ворог, і бачать західний вектор розвитку.

Читайте також: Показ(уш)на русофобія

«Чи збережеться ця консолідація після війни, поки що складно сказати. Усе залежить від того, коли закінчиться війна і як вона закінчиться. Але розколу щодо оцінки російської присутності в житті українців уже точно не буде, — каже Любомир Мисів про фактор об’єднаності українців. — Натомість ми можемо говорити про те, які інші лінії розколу нас чекають після війни. Тобто моменти, де ми будемо сваритися. Насамперед лінії суперечностей можуть виникнути між тими, хто брав участь у воєнних діях, та цивільними. Це своєрідна ознака повоєнного суспільства. У будь-якому разі ця необхідність адаптації одних до інших певний час існуватиме, тому що одні переживали стрес, а інші жили у відносно спокійній ситуації. Друга суперечність може бути між тими, хто перебував у країні, і тими, хто був за кордоном. Ще одна лінія розколу, яка можлива в післявоєнному періоді, стосується того, якої форми правління ми прагнутимемо — диктатури чи демократії. Треба розуміти, що повоєнна відбудова — це майже та сама війна, вона потребує консолідації ресурсів і суспільства. У демократію не завжди пограєшся, особливо коли необхідно буде контролювати кошти. Це вимагатиме доволі жорсткої політики. І тут може бути суперечність. Сподіваємося, що ці лінії розколу будуть нетривалими, але все залежатиме від того, як розвиватиметься ситуація».

Усе-таки повоєнне суспільство матиме свої кризові моменти з погляду переходу від війни до миру. І ціннісні перетворення українців триватимуть. Процес євроінтеграції також впливає на реконструкцію нашої свідомості, бо у ХХ столітті країни Західної та Східної Європи пішли різними шляхами. І нині, коли на континенті знову назріла реальна загроза тоталітарного режиму з боку Росії та Владіміра Путіна чи тієї ж Угорщини і Віктора Орбана, Україна робить свій внесок до європейської скарбниці цінностей. Євгеній Головаха вважає, що Україну сприймають як нову цінність антитоталітарного спротиву, якої в Європі не було вже давно. Україна цінна для європейської системи толерантності саме своїм спротивом агресії. Нас підтримують у цивілізованому світі. Але щойно закінчиться війна і, сподіваємося, не стане Росії та її загрози, нам треба думати, яким буде наш внесок далі.


Матеріал підготовано в рамках спільного проєкту «Українського тижня» і Школи журналістики та медіакомунікацій Українського Католицького Університету. Електронну версію спецвипуску можна переглянути за посиланням.

Позначки:
95