Для соціологів і політологів ліберального табору середній клас – своєрідна священна корова,з ним пов’язують позитивні тенденції в будь-якому сучасному суспільстві, як-от розвиток демократичних інститутів, навички самоорганізації, підприємницька активність, системи громадського контролю тощо. Деякі українські експерти кажуть, що традиційний майновий підхід до визначення цієї страти в нас не працює, треба користуватися тоншими механізмами. Зокрема, йдеться про аналіз цінностей і стабільних поведінкових установок, а для вимірювання всього того давно існують надійні методики.
Український «мідл» вирізняється високим рівнем усвідомлення власної гідності, він готовий поступитися безпосереднім зиском заради якості життя, яка не визначається лише матеріальними показниками, покладається на власні зусилля та відмовляється від патерналістських відносин із державою, схильний будувати довгострокові сценарії, й, головне, йому притаманне почуття відповідальності, а отже, здатність об’єднуватися із собі подібними заради досягнення усвідомленої мети. З погляду електорального поводження такий громадянин менше схильний піддаватися маніпуляціям, іти на компроміси, а в разі порушення своїх прав готовий їх обстоювати в межах доступних процедур – від суду до Майдану. Інакше кажучи, «новий середній українець» – це той омріяний європеєць, із яким оптимісти пов’язують настання всезагального щастя й ладу та на відсутність якого скаржаться песимісти, виправдовуючи власні цинізм і бездіяльність. Далі, щоб запобігти неминучій профанації, варто відіслати читача до першоджерел, оскільки «несторівці» вже готові публічно оприлюднювати свої візії, а тут поки що головне – кінцевий висновок. Відповідальних, освічених, раціональних українців стає більше, і вони формують суспільний запит на позитивні зміни в країні.
Залишається відкритим питання: наскільки описаний процес випереджає протилежну тенденцію феодалізації та люмпенізації суспільства? Інґлгарта з Коузом і навіть Аузана здатні прочитати й зрозуміти кілька тисяч, натомість мільйони занурені в соціальні та економічні практики, які імперативно потребують зовсім інших підходів. Кожен «маленький» українець не раз переконувався, що будь-який вимушений контакт із представником держави закінчується хабаром, а «йти на принцип» означає гарантовано зіпсувати собі життя на кілька наступних тижнів чи років. Кожен твердо знає, що єдиний надійний спосіб забезпечити собі й своїм дітям майбутнє – вбудуватися в корупційну вертикаль, а те, як це працює, він наочно спостерігає на прикладі латання дірок у шляхах і зведення парканів навколо «межигір’їв» різного рівня. Повсякденні реалії навчили його, що справедливості немає, купується все – від освіти до репутації, а гріхи в разі чого можна відмолити за допомогою необтяжливих процедур (хто свічку поставить, хто храм збудує).
За два минулих десятиліття структура суспільства змінилася докорінно. Кваліфіковані робітники, інженерно-технічні працівники, науковці практично зникли як класи, як сталі групи, поєднані спільним культурним кодом. Водночас розрісся й зміцнів клас розподілювачів та «регуляторів», які так само усвідомлюють свій спільний інтерес і навряд чи ладні ним поступитися без спротиву (рекордна черга на заняття вакансій спостерігається в міліції, податковій інспекції та на митниці). Ну й, нарешті, за бортом лишилися ті, хто був стабільним кадровим резервом для поповнення пролетаріату, – тепер вони приречені або шукати тимчасового приробітку, або вбудовуватися в напівкримінальні чи кримінальні групи.
У кожної з цих груп своя мотивація, своя колективна поведінка, свої способи поводження в конфліктних ситуаціях. І, що в цьому випадку є головним, з наглядачем/митарем/гопником значно простіше працювати з огляду на магічний рубіж-2015: ось де вже заздалегідь визначені ціна питання, бюджети, кадри, технологічні ланцюжки, тезаурус… А ви з ним спробуйте домовитися: в оригіналі – middle class, у перекладі – новий українець! От тільки хто з них швидше усвідомить свою силу?