Україна вперше не взяла участь, аргументуючи це фінансовою і політичною ситуацією неоголошеної війни з Росією. Тим не менше, якщо країна бере участь у Канському фестивалі і чемпіонатах світу, не повинна була оминати й Євробачення. Ба навіть більше – саме у такій складній ситуації Україна взагалі не може оминати жодної можливості промоції країни. Як підтримувати країну, якої немає на культурній мапі і про яку обмаль інформації? Тоді коли інформаційний простір перенасичений відомостями про військовий конфлікт, від самих українців залежить чи їх сьогодні будуть асоціювати в Європі з бойовиком на танку чи з митцем або науковцем.
Україна домоглася підписання асоціації з Європейським Союзом і прагне інтегруватись з ним. Однією з ключових стратегій ЄС є власне культурна дипломатія. Насправді, культура як сектор економіки здатна змінити роль держав у глобальній цивілізації в цьому столітті. Культура – це не додана вартість до економіки, а її інтегральна сфера, що найбільш динамічно розвивається і найкращим чином може використовувати сучасні засоби комунікації. Переконання, що культура є не тільки найдешевшим засобом, але й найефективнішим засобом розвитку економіки та налагодження добросусідських відносин, мабуть досі найменше засвоїли українці.
Яким чином здійснювати координовану культурну політику держави? Способи збільшення ефектів європейської культурної дипломатії – це краща координація і спеціальний персонал (наприклад, аташе по культурі в представництвах ЄС), нові методи фінансування і пошук партнерів, у тому числі приватних, поєднання засобів культурних організацій і держав членів, зокрема через інститути культури і дипломатичних працівників закордоном, візова лібералізація для культурних діячів, налагодження контактів з молоддю через різноманітні проекти та обміни, зосередження уваги на великих і малих містах для визначення ключових партнерів, обмін між митцями і менеджерами культури, журналістами чи письменниками тощо.
Читайте також: Docudays-2015: пропаганда та відлуння війни
Звичайно, виникає потреба у фахівцях з культурної дипломатії. У Польщі у Collegium Civitas – провідному не державному вищому навчальному закладі Варшави відкрита спеціальність культурна дипломатія у формі після дипломних студій. Завданням є формування образу Польщі як сучасної європейської країни, батьківщини видатних митців та людей відкритих на інші культури. Це по суті нова сфера дипломатії під назвою creativediplomacy, діяльність якої охоплює культуру в широкому розумінні, а саме промоцію через мистецтво, кіно, театр, спорт, моду і навіть кулінарну традицію та культуру вина. Таким чином підготовляють працівників корпусу культурної дипломатії, а також творців промоції національних марок, творів культури і професійний заходів у цій сфері.
Власне поєднання знання про країну з кулінарною традицією віддавна активно практикується, зокрема в Італії, Румунії та Грузії. А сьогодні цей напрямок пізнання країни через кухню є одним з найбільш популярних у світі. Італійці, мабуть найкращим чином розвивають промоцію своєї країни через кухню, наприклад привертаючи мешканців і туристів до відвідування невеличких містечок у всіх регіонах країни через організацію традиційних свят патронів міста і фестивалів, присвячених типовим сільськогосподарським продуктам. У кожному їх щонайменше 20, а лише в одному регіоні Емілья-Романья нараховується 37 таких фестивалів. Відвідувачі можуть не лише скуштувати традиційні страви, але й побачити покази історичних костюмів, традиційних звичаїв і ремесел, феєрверки, спортивні змагання, кінні забіги, а також придбати різні вироби на ярмарку. На офіційних сайтах регіонів детально описані періоди свят, програма, особливості продуктів і традиційних страв та міститься практична інформацію як доїхати і поселитись. У Франції також дуже розвинутий регіональний туризм – майже кожне містечко має Дім туризму, в якому поінформують про пам’ятки, історію та інші місця варті відвідання.
Румунія під час днів своєї культури закордоном завжди влаштовує дегустацію вин і традиційних страв. Й настільки успішно, що в Польщі вже від декількох років сформувалась своєрідна мода на туризм у Румунії. Подібним шляхом розвиває промоцію своєї країни й Грузія. Різноманітні, яскраві сайти детально описують культурне і кулінарне багатство цієї країни. А деякі хостели привертають клієнтів традиційними обідами і вином в ціні проживання.
Принагідно також згадати стенд Чеського інституту культури на цьогорічному Мистецькому арсеналі, які не тільки представляли новинки чеської літератури та мистецтва, але й частували блюдами національної кухні та пивом з чеської ресторації «У хромого Пола» в Києві.
Читайте також: ART-мобілізація починає з локальних змін
Великий і часто недооцінений внесок у промоцію України вносять чисельні заробітчани, які об’єднуються закордоном у спілки, товариства, створюють центри культури та видають періодичні видання. Це справжня, хоч й аматорська мережа культурної дипломатії нашої країни. Наприклад, у заходах присвячених Україні в Римі 2009 і 2010 року «Розповісти про Україну, що охоплювали мистецтво, фольклор, ЗМІ та дискусії» взяли участь чисельні товариства та періодичні видання українців в Італії. Події відбулись у приміщеннях, наданих муніципалітетом Рима за патронатом Посольства України в Італії та Посольства у Ватикані.
Заходи, присвячені Україні відбуваються здебільшого за підтримки місцевих влад, а не посольств України, представників яких зазвичай дуже складно залучити до організації окремих заходів чи навіть участі. Наприклад, у Мадриді відкрито великий Іспано-український центр, яким керує іспанський Фонд культури Міжнародної групи розвитку. Центр займає велике дворівневе, обладнане технікою і меблями приміщення з залами для вистав, курсів і зустрічей біля станції метронеподалік центру, що фінансується з муніципалітету Мадрида. Принципом діяльності Центру є налагодження взаємного пізнання та комунікації між місцевим населенням й іммігрантами. Тут можна отримати правову допомогу, записатись на курс іспанської, української, російської та французької мов, допомогу в пошуку житла і праці, а також взяти участь у різноманітних культурних заходах – виставках, екскурсіях, лекціях тощо.
А часто – й подеколи більш ефективно – промоцією України займаються взагалі іноземці, які полюбити культуру та мову нашої культури. У Кракові при Яґеллонському університеті декілька років тому відкрили Школу українського права. Ініціаторами її створення були німець і поляк, які навіть мусили переконувати скептично налаштованих українців у важливості і потребі вивчати недосконале право їхньої держави. Школа успішно співпрацює з Національним університетом ім. Франка у Львові та Києво-Могилянській академії в Києві, а також заохочує польських студентів приїздити на конференції, семінари і стипендії в Україну.
Цивілізація сьогодні – це один великий простір комунікації держав, економік і суспільств, в якому культура становить важливий носій комунікації. А тому відсутність культури в цьому новому просторі, брак сильної і динамічної ідентифікації є приреченням країни, що нею нехтує на цивілізаційну прірву. В сучасному світі ведення ефективної дипломатії чи закордонної економічної політики просто неможливо без міжнародного культурного обміну та культурної дипломатії.
Культурна дипломатія як обмін ідеями, інформацією, мистецтвом та іншими проявами культури між народами покликана сприяти кращому порозумінню. Це приклад soft power, себто вміння передавати цінності та ідеї через культуру на відміну від hard power – міліарної та економічної сили впливу на інші суб’єкти. Національна ідея будується на культурній спадщині, а приналежність до народу означає визнання даної системи цінностей.
Читайте також :Євген Галич: «Українська хвиля знесе весь той непотріб, який заповнює теле- та радіоефіри»
Тим не менше не всі країни ЄС є серйозними гравцями культури на світовому ринку, що стосується також культурного туризму. Різними є також способи координування культурних засобів. Наприклад, у Німеччині і Голландії – це відбувається в системі децентралізації, коли відповідальність несуть регіони чи органи самоврядування. Натомість, у Франції, Данії та Італії культурна політика полягає на централізації рішень, стратегії та засобів. Однак, жодна модель не є взірцевою і залежить від специфіки та потреб країни. Спільним для країн ЄС є те, що держава виступає в ролі мецената культури, оскільки володіє ефективними і довготерміновими інструментами перетворення культури на систему ідентифікації та промоції в світі.
Певні кроки в Україні все таки відбуваються. Зараз Міністерство культури розмістило на своєму сайті інформацію про розробку проекту Концепції Українського інституту Тараса Шевченка з запрошенням надсилати пропозиції та зауваження до 30 квітня цього року. У проекті, зокрема передбачено при формуванні мережі осередків за кордоном такі важливі моменти, як географічні пріоритети. А саме «країни Центральної та Східної Європи, де існує значний інтерес до України та її культури (Польща, країни Балтії, Грузія, Білорусь, Чехія, Румунія);великі країни, де існують значні українські громади, що слугуватимуть природною соціокультурною базою для діяльності таких Інститутів (США, Канада, Італія, Іспанія, Португалія)». Зараз вже готовий Звіт про проведення громадського обговорення цього проекту. І щонайважливіше враховано пропозицію необхідності формувати і просувати бренд України у світі. Тим не менше, проект має чимало суттєвих недоліків. У ньому відсутнє само поняття культурної дипломатії і чітка концепція ролі культури в розвитку економіки та конкретних способів промоції нашої країни. Видається, зараз доцільніше було б розпочати від активізації діяльності вже наявних інформаційних та культурних осередків при дипломатичних установах закордоном.
Утім це перший крок, адже впродовж всіх років незалежності нашої великої країни українці не лише залишаються мало відомі в світі, але вони навіть не знають один одного в межах власних кордонів. Як виявили останні події стереотипи та поділи дуже легко було використати в нинішніх конфліктах, окупації територій та війні. Тому зараз, передусім культурна політика має відігравати роль гаранта безпеки країни. Україна має перемогти в широкомасштабній інформаційній війні, яку веде Росія.
