Її відмінна ознака — сприймати порядне поводження, ба навіть просто відсутність демонстративної агресії як слабкість і тільки як слабкість, тобто як безпосередній привід для нападу. Тотальне роззброєння наших частин на передовій тоді, коли ерефівські курсанти-артилеристи їздять до наших бананових республік здавати заліки з бойових стрільб (безпосереднє свідчення учасників процесу), — не просто невдале рішення. Як висловився колись один наполеонівський чиновник: «Це гірше, ніж злочин, це помилка».
На ці граблі вже неодноразово наступали ще після першого Мінська, коли комроти, який надто буквально розумів накази згори, зачиняв на ключ цинки з набоями, щоб уникнути вогню у відповідь на сєпарські провокації. Щоразу, буквально щоразу це призводило до загострення на відповідній ділянці фронту. Нині, коли вкотре сто перша угода про припинення вогню на Донбасі супроводжується вилученням у бійців на лінії зіткнення зброї, а також відведенням усієї техніки у тил, треба бути сліпим, щоби не помітити наслідків.
Читайте також: Не бачу зла
Наслідок перший: бентежний вогонь (це сталий термін, disturbing fire) з того боку посилився. Наслідок другий: кремлівський прес-секретар нагадав, що Москва, бачите, абсолютно ніяк не впливає на своїх ляльок, а отже, не може відповідати за порушення домовленостей, що й треба було довести. Наслідок третій (радше симптом): багаторічний мінський переговорник, екс-президент Леонід Кучма залишив контактну групу. Ну і, як тепер кажуть, «вишенька»: зараз ми нібито збираємося відправити на передову «миротворців», тобто військовослужбовців, які брали участь у місіях «синіх шоломів» ООН у світі. Знову-таки без зброї. Карикатура? Жарт?
Торік узимку слідами тоді ще свіжої ініціативи нашого прекраснодушного гаранта щодо розведення військ я з колегами обережно розпитував наших вояків про їхні подальші наміри. Конкретно: «Чи виконуватимете ви наказ про розведення?» Відповіді були більш-менш однотипними: наказ виконаю, але опісля звільнюся. Мимохідь з’ясувалася ще одна обставина: чимало тих, хто досі боронить нашу свободу на передовій, не мали би там перебувати, бо вони просто надурили медкомісію, прагнучи потрапити на фронт. Я вже писав і не втомлююся повторювати: це золотий фонд нації, тверезі й мотивовані громадяни, свідомість яких випробовували впродовж усіх цих років невпинно і з наполегливістю, гідною кращого застосування. Одного дня в них увірветься терпець і вони почнуть звільнятися один за одним. «За порєбріком» тільки на це й чекають.
Я залишаю за кадром нісенітні маніфестації пацифізму з боку Банкової аж до телефонного дзвінка нашого президента їхньому, виглядає воно вбого. Адже Путін без упину стверджує, що місцеві вибори, до яких готується Україна, — це порушення мінських угод, мало не вихід із переговорного процесу. Як?! А так! Хто пояснив би нашому легітимному, що варто згадати звичаї відомого тепер уже мало не на весь світ рідного йому кварталу, похідного від пітерських і московських унаслідок генези. Я зі свого боку готовий поділитися досвідом підліткових травм зі свого такого рідного столичного соцмістечка: будь-які спроби встановити взаєморозуміння з пацанами закінчуються тим, що тебе визнають слабаком і регулярно б’ють. Аж доки не покажеш зуби.
Читайте також: «Чорний список» Путіна
Хто там на Банковій має прямий доступ до чиїх вух, з’ясовувати немає ні сенсу, ні бажання — головне, що результатом таких «близьких контактів третього ступеня» є конкретні політичні кроки, що аж ніяк не стосуються об’єктивної реальності. Якщо хтось комусь розповідає, що такі недолугі спроби замирення сприяють популярності влади в очах електорату, мені шкода того, хто на це купився. Вони лише підривають легітимність першої особи в очах єдиної структурованої страти соціуму.
До 2013-го ми не мали ні громадян, ані суспільства. Але те, що лише позначилося на Євромайдані, плавно переросло в бойове братерство дорослих чоловіків і жінок із, хай би хто там що казав, найсвітлішими й найстабільнішими мізками в усій популяції. Перший кривий, хибний жест було продемонстровано на торішній День Незалежності, коли ветеранів позбавили участі в офіційному параді, як і в самому параді. Натомість вони просто пройшлися Києвом, і ті, хто в ці години не ховався за фіранками, а вийшов на центральні вулиці, мав змогу отримати підказку: хто саме нині є реальним і дієвим джерелом легітимності в Україні. Не варто ображати цих людей. Ой, не варто.