Світ

  ▪   Алла Лазарева

Не бачу зла

AP/Associated Press/East News
Чому Європі не вдається стримувати російський експансіонізм?
Матеріал друкованого видання
№ 28 (660)
від 8 липня

«А що, хіба війна в Україні не закінчилася?» — перепитує другокурсниця ліонського університету. Розумна, ерудована, освічена дівчина. «Але ж французька преса не розповідає, що бої тривають», — додає вона розгублено, ніби виправдовуючись за свою непоінформованість.
Французька преса справді мовчить, за поодинокими винятками. «Крим і Донбас — це ті дві теми, до яких ніхто сьогодні не знаходить рішення, — пояснила в інтерв’ю телеканалу France24 журналістка й письменниця Анн Ніва. — Ніхто не хоче обіцяти, щоб пізніше відмовлятися від своїх слів. Ні Путін, ні європейці. Тому про те, що відбувається на Донбасі, та про те, що сталося в Криму, — про оцей заморожений конфлікт, — не вдається навіть говорити. Тема зникла з європейських медіа, бо саме вона є серцевиною наших відносин з Путіним».


За даними джерел Тижня, існує велика ймовірність, що візит Макрона до Москви відбудеться в другій половині серпня. «Згода побачитися з Путіним — це симетрична відповідь на приїзд господаря Кремля до Брегансона рік тому, — пояснює в розмові з Тижнем колишній дипломат, який раніше працював у французькому посольстві в Києві. — Відносини між Росією та Францією не змінили ритму. Вони не погіршуються й не покращуються. Це тяглість, яку Макрон сподівається вигідно продати Брюсселю. Європейська дипломатія надає особливу увагу якості особистих відносин, що складаються між державними лідерами. Французький президент доклав чимало зусиль, щоб здаватися тим, хто вміє говорити з Путіним».

 

Читайте також: Без’ядерна альтернатива


Єлисейський палац не поспішає інформувати пресу, які саме теми готує Париж до розмови з Путіним. Контекст справді непростий: прогнозовано успішний референдум зміцнив позиції російського керівника, який теоретично може тепер залишитися при владі до 2036 року. Чи вийде йому скористатися такою можливістю — інше питання, проте очевидно, що в Кремлі не думають про поступки Заходу. З точністю до навпаки: Москва вже використовує свій референдум як щит, щоб боронитися від внутрішньої та зовнішньої критики.


Макрону, який укотре вирішив зіграти самотнього вершника в діалозі з Путіним, буде нелегко домогтися в Москві якихось конкретних зрушень, що вважалися б успіхом. Проте порожнього візиту ні про що він теж не може собі дозволити. Надто складною та несприятливою для його партії є внутрішня політична ситуація у Франції. Якщо Путін завдяки змінам у конституції РФ свої позиції підсилив, то Макрона недавні муніципальні вибори, навпаки, послабили. Президентська партія «Вперед, Республіко!» суттєво втратила підтримку, не здобувши жодної мерії у великих містах країни. Ця поразка спричинила до відставки уряду популярного Едуара Філіппа. 6 липня призначено новий склад уряду на чолі з новим прем’єром Жаном Кастексом. І навіть якщо міністр зовнішніх справ Жан-Ів Ле Дріан зберіг посаду, загальний вплив команди Макрона зменшився. Отже, повертатися з Москви треба тільки на коні. А отже, добирати до переговорів лише виграшні теми. Які саме?


«Ніхто не починатиме розмову з Путіним з теми Криму, — переконаний один із прихильних до Росії французьких політологів Паскаль Боніфас. — У минулому Захід також ніколи не визнавав окупації трьох балтійських країн, що не заважало розвивати відносини з Радянським Союзом. Погана новина для України в тому, що президент Зеленський під тиском частини свого населення у відносинах із Москвою поступово переходить на позиції свого попередника Петра Порошенка. Захід звик тиснути на Кремль — можливо, варто почати тиснути й на Україну?»

 

Читайте також: Гра з вогнем


Думки, подібні до тих, що висловив Паскаль Боніфас, досить поширені у французьких політичних та експертних колах. Їх озвучують впливові політики Юбер Ведрін та Жан-П’єр Шевенман, заступник директора Інституту стратегічних досліджень при Військовій школі Жан-Батіст Вільмер та багато інших. Не можна сказати, що заклики змінити тон у діалозі з Москвою здобули нових прихильників, але й позицій прокремлівські сили не втратили. Якщо Латвія припиняє трансляцію пропагандистського каналу RT на своїй території, а Польща прибрала «Русский голос» з ефіру телебачення Білостоку відразу після першого випуску, то Франція, Бельгія, Швейцарія та інші франкомовні країни з російськими пропагандистами не конфліктують. Крім RT і Sputnik, такі сайти, як News24, Breakingnews.fr, AgoraVox, Actuality, L’essentiel, Yeclo.com та інші, знай собі поширюють московські меседжі французькою, а відповідні компетентні органи делікатно не звертають на це уваги.

Україна, Сирія, Лівія, Венесуела й інші землі, де відкрито чи приховано діє російська зброя, не привертають належної дослідницької та політичної уваги. Для формування повноцінної системи стримування Кремля Європі бракує волі, ресурсу та усвідомлення реальних масштабів московських спецоперацій


На цьому тлі стаття Путіна в журналі National Interest у франкомовному світі навіть не викликала дебатів: опоненти та прихильники Кремля обмінялися звичними репліками, але суспільної дискусії про Другу світову й право на правдиву версію історії знову не відбулося. Паризькі передмістя рясніють вулицями Лєніна, а французів найдужче турбують інші проблеми. Публіку значно більше цікавлять вірус, криза, новий уряд, податки та реформи у Франції, ніж російське загарбництво й навіть кібератаки російських хакерів на численні великі французькі підприємства, що відбулися в травні. Утрата інстинкту самозбереження? Цілком може бути. Поки загроза не стає очевидною, люди часто бачать тільки те, що хочуть бачити. Принаймні на колективному рівні.


А що еліти? Україна, Сирія, Лівія, Венесуела й інші землі, де відкрито чи приховано діє російська зброя, також не привертають належної дослідницької та політичної уваги. Для формування повноцінної системи стримування Кремля Європі бракує волі, ресурсу та усвідомлення реальних масштабів московських спецоперацій. «Нинішня ситуація викликає певні асоціації з 1986 роком, — пояснила в одному з інтерв’ю письменниця й журналістка Галина Акерман. — Тоді через війну в Афганістані СРСР перебував під санкціями, вибухнув Чорнобиль та різко впали ціни на нафту, що ускладнило економічну ситуацію. Нині замість Чорнобиля маємо епідемію COVID-19, але кон’юнктура в загальних рисах схожа, включно з пропагандою, що мінімізує російські втрати. Скидається на те, що економічна ситуація в РФ, так само як 1986-го, лише погіршуватиметься, і тоді в Москви забракне грошей на активні зовнішні диверсії».

 

Читайте також: ОПК: доречні обладунки


Схоже, найкращим фактором стримування апетитів Москви залишається її власна хвора економіка. Захід більше змобілізований протистоянням Вашингтона з Пекіном, а також перспективами близьких американських виборів, ніж очевидністю російської експансії не лише в Україні, Абхазії, Південній Осетії та Придністров’ї, а й скрізь, де політичний устрій забезпечує громадянам суспільні свободи. Тоталітаризм не терпить конкуренції з боку вільного світу.


Той факт, що Путін може залишитися при владі ще на 16 років, не є локальною проблемою Російської Федерації. Проблема — це система відносин у світовій політиці, де подвійні стандарти перемагають вимоги міжнародного права, де керівники держав, що володіють ядерною зброєю, замість відкинути путінські спроби зорганізувати новий саміт Ради Безпеки ООН, навпаки, планують свої «візити ввічливості» до Білокам’яної, де високі науковці «не помічають» маніпуляцій у московському дискурсі…


Західну безпорадність у протистоянні з авторитаризмом найкраще, мабуть, ілюструє ситуація в Гонконзі, де Пекін не збирається дотримуватися своїх обіцянок Лондону, що давалися, коли місто переходило під юрисдикцію Піднебесної. Китай хизується силою, а світ мовчить, як колись під час Голодомору, розділу Польщі, окупації Балтійських країн та Західної України… А престижні західні журнали надають сторінки агресору, щоб його задобрити. Та хто ж йому відмовить? Навіть коли в тексті самі маніпуляції.


Але є й гарні новини. Світ ще існує, бо в ньому завжди знаходилися сили, здатні зупиняти пекельний локомотив за крок до катастрофи. Самим своїм географічним розташуванням Україна приречена на роль одного з епіцентрів опору московській експансії. Війна триває, і ніде не сказано, що вона закінчиться поразкою. Навіть якщо західні столиці відволікаються сьогодні на інші справи. 

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.