Відповідно до повідомлення офіційного сайта УАПЦ, 23 вересня відбулося чергове засідання Архиєрейського Собору. На ньому були схвалені рішення, які, якщо не гальмують міжцерковний діалог від самого початку, то дуже його уповільнюють. Зокрема, йдеться про те, що «об’єднання української церкви має відбуватися на чіткій канонічній основі, з відома та схвалення Вселенського Патріархату, який, з огляду на історію, є Матір’ю – Церквою для давньої Київської митрополії».
Практично цей пункт означає, що як саме об’єднання, так і діалог про нього,значно розтягується у часі та просторі. «З відома та схвалення» Константинополя – це фактично за його участю в переговорному процесі. Але ж такі дії безумовно викличуть активне й агресивне невдоволення з боку Російської православної церкви, яка остаточно заблокує підготовку до Всеправославного Собору. А саме на важливості проведення цього Собору в найближчий час наголошувалось на засіданні п’яти найдавніших православних патріархатів світу.
Ще один пункт постанови УАПЦ говорить, що «передумовою об’єднання повинна стати відмова УПЦ Київського патріархату від необґрунтованої критики Вселенського Патріархату, а також абсолютна відмова від молитовного спілкування з церковними спільнотами, альтернативними до вселенського православ’я». Чим це загрожує на практиці? Відмова від молитовного спілкування з іншими альтернативними церквами означає повну ізоляцію УПЦ КП від всього православного світу. Адже саме завдяки контактам із невизнаними православними церквами, зокрема Македонською, Чорногорською тощо, Київський патріархат ще якось підтримував міжнародні православні контакти.
Що ж стосується «необґрунтованої критики Вселенського Патріархату», то всі пам’ятають, що саме через позицію, яку мав патріарх Філарет, не відбулось визнання УПЦ КП під час візиту Вселенського Патріарха Варфоломія до Києва 2008 року. На початку 2009 року в інтерв’ю журналу «Український тиждень» Філарет особисто це підтвердив: «…Бо в нас і у Вселенського Патріарха була різна мета. Наша – увійти на короткий термін до Константинопольського патріархату і вийти звідти автокефальною церквою. Його – зробити Київський патріархат частиною Константинопольської церкви й таким чином зміцнити її. А автокефалію нам дати в майбутньому, коли – невідомо…Коли я прочитав ці умови, то сказав – ні».
Чи змінилась позиція глави УПЦ КП відтоді? Можливо. Нещодавно він заявив, що готовий залишити посаду, якщо буде створена об’єднана Автокефальна українська церква. Але ж знову-таки, піти з посади за умови, «якщо буде створена» помісна церква, та задля того, щоб розпочався діалог про створення помісної церкви, – це дві великі різниці.
До того ж іще одним пунктом умов для діалогу з УПЦ КП єпископи УАПЦ називають «залучення до переговорного та об’єднавчих процесів також і Української православної церкви». Натомість в УПЦ МП неодноразово заявляли, що готові до діалогу, але не з Філаретом, якого вважають розстриженим монахом, а не Патріархом всієї України-Русі.
Отже, ще навіть не почався діалог, а відбулася лише його декларація, а питань поставлено значно більше, ніж можна дати на них відповідей.
Проте найцікавішим із ухвал Архиєрейського Собору УАПЦ є аж ніяк не рішення про умови та принципи їх переговорів з УПЦ КП, а, як здавалось на перший погляд, зовсім недотичне до цього питання. Комісії з канонізації святих УАПЦ запропоновано почати дослідження матеріалів у справі канонізації «православних подвижників останніх часів», зокрема Святішого Патріарха Київського і всієї України Володимира (Романюка).
Той, хто хоч трохи знайомий з релігійною картиною 1990-х років, зрозуміє, в чому неординарність такого рішення. По-перше, патріарх Володимир був главою УПЦ КП, а після його смерті (за нез’ясованих обставин), новим патріархом був обраний саме Філарет.По-друге, тоді в УАПЦ був свій патріарх Дмитрій (Ярема), наступником якого й став митрополит Мефодій (нинішній глава УАПЦ).
Крім того, відразу після смерті Володимира (Романюка)в пресі з’являлись публікації про те, що він неодноразово звертався до міліції зі скаргами на дії Філарета та просив силові органи захистити його. Та й самі похорони патріарха Володимира перетворились на чорний вівторок, коли загони «Беркута» влаштували справжнє побоїще на Софійській площі. До речі, ще тоді деякі аналітики припускали, що насправді причиною нічим не спровокованої силової дії міліції було намагання деяких кіл переключити увагу громадськості з питань, пов’язаних з обставинами смерті патріарха Володимира, на іншу гучну подію.
Чи було рішення УАПЦ про початок канонізації патріарха УПЦ КП Володимира «привітом Філарету», чи просто єпископи вирішили віддати належне видатному релігійному діячу православ’я – невідомо. Однак точно можна сказати, що озвучена «низка принципових для УАПЦ зауваг» щодо міжцерковного діалогу може покласти край цьому діалогу на самому старті.