Моя історія нерозривно пов’язана з досвідом членства у Європейському парламенті. Працюючи в ньому (2009–2014), я був свідком тамтешніх дебатів і політичних сварок, що допомогло мені передбачити нещодавні події у Великій Британії.
Ідея Brexit з’явилася ще 2009 року. Від початку мого депутатського терміну було очевидно, що справа, яку просував у Брюсселі й Страсбурзі тодішній лідер Партії незалежності Сполученого Королівства Найджел Фарадж, була здебільшого внутрішньополітичною.
Гадаю, успіх Фараджа та його політсили в Британії створив нову модель політичної аргументації та поведінки, що зумовили здобутки цього політика та його поплічників у Європейському парламенті й призвели до Brexit, а також самовбивчих помилок Девіда Кемерона, Боріса Джонсона й торі.
Фарадж, талановитий політичний блазень, здатний організувати ефектну двохвилинну політичну виставу в парламенті, переплюнув своїх бездіяльних колег із бюрократичним менталітетом, які двічі подумають, перш ніж заявити щось публічно (чого ми, щоправда, власне й сподіваємося від відповідальних і раціональних політиків).
Читайте також: Велика Британія вирішила відмовитися від головування в ЄС у 2017 році
Безликі, сірі єврократи з Європейської комісії та Європейської ради, як і деякі гідні, проте куди менш артистичні, яскраві та вправні у промовах політики з країн-членів (для яких англійська є іноземною мовою з усіма відповідними наслідками), ніколи не зрівняються з харизматичним Фараджем. Мені здавалося, я потрапив на виставу політичного цирку або на ефектний виступ британського Владіміра Жиріновского. Подібно до горезвісного клоуна російського політикуму і вправного маніпулятора, чиї політичні погляди лишаються загадкою, Фарадж теж огорнув свою політичну ідеологію таємницею.
Метаючись від лібертаріанства до націоналізму, Фарадж у своїх тирадах співчував гаданим та уявним жертвам злісної тиранії ЄС, особливо грекам. Він прославляв Фландрію і Валлонію, але не згадував про свою працю в установі Євросоюзу, яка діяла в бельгійській столиці, забезпечуючи йому місце добре оплачуваного політика, і яку він прагнув знищити разом з усім Євросоюзом.
Однак я зовсім не збираюся зараховувати Фараджа до когорти Марін Ле Пен, Геерта Вільдерса чи Крістіни Морваї (нестерпної антисемітки та праворадикалки з Угорщини). Фарадж не фанатик і не ксенофоб. Він примудрився винайти нову модель політики, що обернулася катастрофою для Сполученого Королівства. Історію про Фараджа й Ле Пен як фінансовані Кремлем проекти я омину: вона й без того всім відома.
Набагато важливіше те, що Фарадж відпрацював новий спосіб використання ЄС для реалізації внутрішньої політики країни-члена та перемоги на місцевих і загальних виборах, не маючи політичної програми. Популярність Партії незалежності змусила Девіда Кемерона хвилюватися про можливу втрату деяких виборців в округах, де «паслася» і його політсила. Успіхи Фараджа надихнули Кемерона на використання ЄС як хлопчика для биття, хоча це популярна тактика серед праворадикальних партій Європи. Усе що потрібно: Євросоюз у ролі нового Еммануеля Ґолдстейна для «двох хвилин ненависті» тієї чи тієї партії.
Читайте також: Британія вирішила не починати процедуру Brexit цьогоріч
Ось так Кемерон і збагнув, що Брюссель може бути універсальним цапом-відбувайлом. Він ніколи й не прагнув виходу з ЄС. Торі просто хотіли трохи пошантажувати Євросоюз, щоб бути в очах електорату партією, для якої британський фунт і суверенітет понад усе і яка ніколи не дозволить Франції та Німеччині керувати Великою Британією.
Однак те, що сталося в результаті, схоже на езопівську байку в переказі Горація: «Вагітна гора народила сміховинну мишу». Замість тріумфу британських політичних діячів, які відважно боролися за суверенітет держави, ми отримали «сміховинну мишу» — спантеличених і наляканих Боріса Джонсона й Девіда Кемерона, які вмить збагнули ціну своєї афери, коли країна почала втрачати мільярди фунтів, а молодь відчула себе заручниками безглуздої внутрішньої боротьби за владу. Шотландія надіслала парламенту меседж про намір блокувати Brexit, якщо британські депутати ратифікують його й ухвалять відповідний проект. Схоже на початок краху Сполученого Королівства…
Замість драматичної боротьби за свободу вийшли безвідповідальна політична гра й жахливий приклад того, як купка пронозливих політиків-невдах може зруйнувати масштабний проект, започаткований їхніми попередниками та батьками. Sic transit gloria mundi (лат. «Так минає мирська слава»).