Заміна міністра оборони під час війни є актом напівсуїцидальним. «Напів-», бо ротація наразі відбувається контрольовано. Але коли вже до такого дійшло, то, очевидно, для цього мали б бути справді вагомі причини, адже будь-які трансформації — це період нестабільності. А нестабільність у відомстві, яке забезпечує життя та функціонування армії, — подвійний виклик.
Чим нагрішив Резніков, що навіть президент дав згоду замінити його? Та проти попередників — особливо нічим. Принаймні він був точно не найгіршим міністром оборони за останні 30 років. Танків не розпродував, ракет не роздаровував, літаків на металолом не різав. У критичні години, коли існування держави, здавалось би, висіло на волосині, нікуди не втік, і це вже добре. Навпаки, нібито всіляко сприяв організуванню оборони, допомагав із видаванням зброї охочим боронитися тощо. Але з керуванням ввіреним йому відомством усе ж не справився.
Правник та політик пострадянського штибу, попри всі свої непогані менеджерські якості, виявився нездатним перетворити Міністерство оборони на ефективну структуру, позбавлену корупційного складника. Саме корупція в МО є ахіллесовою п’ятою міністра.
Ні, жодних звинувачень самому Резнікову офіційно не висунули. Ніхто не зловив його за руку, і, можливо, він узагалі не був проінформований про те, що відбувалось у нього за спиною. Але те, що відбувалось, усі ці маніпуляції з яйцями та куртками, підозрілі закупівлі неякісного спорядження та озброєння — це якраз сфера відповідальності міністра оборони. І який би пухнастий він не був сам собою, але має відповідати за вчинки людей зі своєї команди. Принаймні так заведено в цивілізованому світі, у який Україна прагне прорватися. Незграбні спроби гасити скандали у відомстві невизнанням проблеми чи переведенням стрілок тільки поглиблювали прірву та прискорювали момент істини.
Бо не можна, з одного боку, просити в союзників і партнерів подарувати танки, літаки, ракети, виділяти мільйони доларів допомоги, щоб вистояти перед ворожою навалою, і з іншого боку, не помічати, як у тебе під носом цинічно розкрадають якісь інші мільйони. Чи, може, ті самі…
На звільнення Резнікова чекали давно. Ще на початку лютого 2023 року поповзли чутки, що міністра оборони, щоб вивести з-під шквалу критики за «яйця по 17 гривень за штуку», нібито планують перемістити на посаду міністра стратегічних галузей промисловості, а в його крісло посадити керівника Головного управління розвідки Міністерства оборони Кирила Буданова. Жодних ротацій тоді не відбулося. Можливо, їх і не планували, але не виключено, що останньої миті від цієї ідеї просто відмовилися. Чи то вдовольнившись поясненням міністра оборони, що непорозуміння із ціною на яйця виникло через технічну помилку постачальника, який вказав ціну не за яйце, а за кілограм, чи то зрозумівши, що призначити Буданова неможливо, бо законодавство забороняє призначати військових на посаду очільника Міноборони, а іншої кандидатури не було. У будь-якому разі Резніков втримався й працював далі, але скандали довкола Міноборони чомусь так і не припинилися.
Цілком можливо, що відставка міністра стала результатом програшу ним парі, яке він запропонував журналісту Михайлу Ткачу та народній депутатці (СН), голові комітету Верховної Ради з питань антикорупційної політики Анастасії Радіній. Олексій Резніков заявив, що напише заяву про відставку, якщо звинувачення в закупівлі 180 тисяч літніх курток замість зимових підтвердяться. Але також є підозра, що причиною звільнення Олексія Резнікова саме сьогодні міг стати не так черговий галас довкола дивної закупівлі турецьких курток, як наполегливе прохання іноземних партнерів навести нарешті лад у ключовому міністерстві. Саме напередодні керівники антикорупційної системи України — НАБУ, САП та ВАКС — мали приємність зустрітися з радником президента США з питань нацбезпеки Джейком Салліваном, який закликав їх далі виносити судові рішення у справах про корупцію, «незалежно від того, куди вони ведуть».
Хай там як, але станом на сьогодні жодної інтриги стосовно звільнення Резнікова більше немає. Президент підтвердив, що вирішив провести заміну міністра оборони, мовляв, «міністерство потребує нових підходів та інших форматів взаємодії, як із військовими, так і з суспільством загалом», і запропонував на його місце кандидатуру Рустема Умерова, чинного натоді голови Фонду державного майна України. Далі процедура проста: подання президента, розгляд на комітеті та голосування в парламенті. Найімовірніше, потрібна кількість голосів набереться без проблем.
Читайте також: Виклик Росії, результат скандалів і крок назустріч ЄС — як західна преса коментує відставку міністра оборони України
Про роботу Умерова відгукуються непогано. Колишній нардеп від «Голосу», як стверджують експерти, на посаді голови Фонду держмайна не встиг потрапити в жодні корупційні скандали, і це для українського чиновника небувалий успіх. Нібито це один з небагатьох успішних кейсів у нинішній владі на високому рівні. Крім того, в Умерова є непогані зв’язки із саудитами, з Туреччиною (навіть вихід на самого Ердогана), та й загалом він вважається ключовим перемовником з мусульманськими країнами. До того ж комунікація щодо постачання зброї. Умеров нібито був непублічно залучений до пошуків і постачань потрібного озброєння.
А ще Рустем Умеров, як і нинішній прем’єр-міністр Денис Шмигаль, є людиною близькою до Ріната Ахметова. А можливо, і набагато ближчою. Принаймні він не тільки розпочав свою кар’єру в компанії олігарха (lifecell) і доволі стрімко злетів у ній на висоти менеджменту. Ахметов фактично подарував 2018 року родинному фонду Умерова («Міжнародний благодійний фонд “Фонд національного добробуту Криму”») три гектари землі неподалік центру Києва, на місці пивоварні Карла Шульца, для будівництва чи то житлового комплексу, чи мусульманського культурного центру й мечеті. Історія про це виплила на світ божий, коли 2021 року будівлі старої пивоварні раптом почали зносити й громадськість підняла галас.
Чому Зеленський вирішив, що Рустем Умеров буде добрим міністром оборони? Хтозна.
Те, що він гарний менеджер, — не посперечаєшся. Але в жодній доступній біографії чиновника так і не вдалося віднайти пункт про його службу в збройних силах і чи достатньо компетентний він для того, щоб розгрібати авгієві стайні в армії, перетворювати її з «малої совєцької» на нормальну, — невідомо.
Президент зазвичай не звітує суспільству про причини своїх рішень, але ці дивні та несподівані переміщення в його стилі. Можливо, він справді вважає, що є сенс забирати чиновника з посади, на якій він добре зарекомендував себе, і кидати в невідоме, вимагаючи від нього майже неможливого. Не виключено, що це одна з небагатьох якісних кандидатур, яка ще в нього залишилася. Кадровий голод супроводжує Володимира Олександровича від старту його політичної кар’єри, і ротація, яку ми спостерігаємо, лише від безвиході.
Читайте також: Хибна дилема демократії. Вибори, які нав’язують Україні, не вирішать жодної проблеми
Проте Міністерство оборони сьогодні потребує не лише зміни очільника. Відомство серйозно хворе. Воно потребує насамперед очищення від корупціонерів, знищення налагоджених корупційних ланцюжків, переформатування роботи й підвищення її ефективності тощо. Щоб це зробити, треба знати кухню досконало. Без занурення в деталі неможливо буде відповісти на виклики, а подолати задавнені болячки — і поготів. Але на те, щоб учитися й досліджувати, новому очільнику просто немає часу: у країні війна. І хоча ротація міністра оборони безпосередньо не загрожує обороноздатності країни, наразі все в руках Генштабу, проте експериментувати вже точно недоцільно. Однак президенту видніше. Це він у нас верховний головнокомандувач. Маємо те, що маємо.