«Чудище обло, озорно, огромно, стозевно и лаяй»
Епіграф до книжки Алєксандра Радіщєва «Путешествие из Петербурга в Москву»
Після розголосу, що його спричинив документальний фільм «Стадіони ненависті» на BBC, тема расизму і ксенофобії щедро заврунилась у вітчизняних ЗМІ. Начебто зійшлися на думці, що немає в нас ні того, ні того. Але ніхто не поставив перед собою запитання: чому серед країн із расистською та ксенофобською ментальністю раптом вигулькнула наша?
Читайте також: Українці без рогів
Закономірно, що це пов’язано з Євро-2012. Але не тільки. Українці як ксенофоби, а точніше антисеміти, – давня і стійка тема. На місцевому рівні її культивують різні провокатори коштом «старшого брата», а на Заході це вже якась така традиційна відмазка: мовляв, не тільки ми погані, ось іще гірші.
І це при тому, що мої співвітчизники не спалили жодного циганського табору (не тицятимемо пальцем, де це було не так давно вчинено) або синагоги і не було в нас ніколи ку-клукс-кланів. Ніхто вже не пам’ятає про те, як у 1930-х роках поляки влаштовували антиєврейські акції, ганяли вулицями студентів-євреїв, лупцювали і знущалися. Зате всім відомо про так звані дні Петлюри в липні 1941-го.
Є і фотографії, і кінокадри, де євреїв товчуть якісь вуличники, але з чого видно, що то українські націоналісти? Немає там і людей у формі української поліції. А читаючи спогади про ті події, натрапляю на дивну річ. Представники мого народу палицями б’ють євреїв і волають: «Jude! Jude!» (Яніна Гешелес «Очима дванадцятирічної дівчинки», Stanisława Gogołowska «Szkoła okrucieństwa» тощо).
Хотілося б побачити того земляка, який кричав би щось подібне.
Натомість очевидці, зокрема Євген Наконечний, у книжці «Шоа у Львові» пишуть про те, що побиття євреїв учиняли мешканці центральної частини міста. А хто у нас жив у центрі? Точно не українці. І що цікаво: ці погромники, які начепили синьо-жовті пов’язки й намагалися розмовляти по-нашому, легко себе зраджували тим, що говорили слова на польський лад. Жоден поляк без тренування не вимовить звуків «о», «л», «и», а жоден росіянин – м’якого «ц» так, як українець.
Тому, коли німці почали відпускати полонених українців із таборів на волю, спеціальна комісія пропонувала всім, хто до них зголошувався, вимовити слово «паляниця».
У нас можуть зробити з мухи слона, а самого слона й не помітити. Скандал і обурення викликали жарти польських радіоведучих про українок. Але російські фільми, де принижено наш народ, обурили лише вузький прошарок інтелектуалів. У нормальній нації Ступка-молодший після своїх ганебних ролей боявся б на вулицю носа потикати. Але не в нас.
Читайте також: Під час Другої світової війни у стосунках українців і євреїв було більше людяності
Ніхто ніколи не обурився американським серіалом «Голокост» (1978), який і досі мандрує телеканалами світу. Тут українки в сарафанах та хустинах у горошок, чоловіки з довгими бородами в кашкетах радісно вітають німецьку армію, а діти звертаються до матерів неодмінно «мамУшка». І що цікаво: навіть німці в тому кінотворі дивуються з українського антисемітизму. Бо з’ясовується, що наші земляки тільки й чекають сигналу, аби кинутись убивати євреїв, «наче вошей». А поки їм такого знаку не дали, влаштовують справжні фан-зони, щоб помилуватися розстрілами. І, звичайно ж, доносять німцям, де сховалися юдеї. Одна жінка так і каже: «Я зробила те, що повинна зробити кожна (!) справжня (!) українка: повідомила СС».
Звучить там і така фраза із вуст єврея: «Українські поліцаї вбили наших більше (!!!), ніж усі нацисти разом узяті». Отож бачиться, що не все нам іще відомо про тамту війну. Ці поліцаї, очевидно, мали якісь підпільні крематорії, що були технічно довершеніші за німецькі.
У фільмі «Вітер зі Сходу» (Франція – Швейцарія, 1983) наші земляки не тільки знищували юдеїв у варшавському гетто, а ще й посилали їх «у крематорій Освенцима».
Залишається тільки довести українське походження Гітлера – і можна вимагати від України фінансової компенсації. А то якось несправедливо, що лише Німеччина змушена розхльобувати.
Утім, розгадка цих антиукраїнських випадів криється в титрах обох фільмів: там повно польських прізвищ. І це вже така традиція. Польські прізвища фігурують і серед тих, хто фільмував голлівудського «Тараса Бульбу», де бородаті «казакі» в косоворотках танцюють «калінку-малінку».
На доказ того, що в нас відроджується нацизм, головний рабин Росії Бєрл Лазар навів лише один-єдиний приклад – присудження нагороди Героя України «палачу СС Шухевичу». Хоча я тепер не сумніваюся, що Ющенко зробив це на прохання своїх нових друзів.
Але чи чув хтось про ксенофобію стосовно українців? Прикладів безліч. Навіть «лічно» Путін назвав нашу державу штучним утворенням, «лоскутним государством», забувши про те, що фактично більшість країн світу саме так і створювалися – з окремих частин.
Лідер кримської «казачьей общины «Соболь» Віталій Храмов заявив: «…лучше нас называть дебилами и педерастами, чем «украинцами».
«Украинской нации никогда не было, нет и не будет!» – викладає в інтернеті свою думку працівник стадіону «Динамо» Андрєй Саламатов.
Але в країні, де СБУ очолює росіянин, на захист її честі годі сподіватися.
Читайте також Супер-охоронець Януковича: СБУ очолив генерал, якому президент довіряє особисто