«Значна кількість українців не впевнені у своєму майбутньому. Не здатні знайти гідну роботу, перебуваючи у стресі під час відвідування хамів-чиновників, не можуть безкоштовно (та й платно, на жаль) отримати необхідну допомогу, відчуваючи втому, апатію, роздратування тощо», – заявив президент Асоціації психіатрів України Семен Глузман.
«Але ці люди не хворі. Їхня реакція – реакція нормальних людей на ненормальну, хвору державу. А недуги останньої таблетками не лікуються», – додав він.
Те, що позитивні чи негативні очікування стосовно долі держави позначаються й на ставленні наших співвітчизників до власного майбутнього, підтверджує і соціологія.
За результатами дослідження Інституту соціології НАНУ «Українське суспільство. 20 років незалежності. Соціологічний моніторинг», починаючи з 1999-го надія на добре майбутнє України була притаманна більшості громадян. Однак 2011-го стався різкий спад позитивних настроїв, натомість посилилася тривога, а згадану надію зберегла лише третина людей. Такі тенденції дзеркально відображені у відчуттях українців щодо власної долі: страх і песимізм у 2011-му зросли разом із переживаннями за країну, а впевненість та оптимізм стосовно і власного життя, і життя країни зменшилися. Зокрема, у 2010 році 58,8% людей сприймали своє майбутнє з надією, а 2011-го їхня кількість становила лише 43,8%. Водночас частка тих, хто відчував страх за власну долю, за цей період зросла з 12,9% до 21,5%.
Втім, оптимізм щодо майбутнього країни і власного за цей період зріс – з 16,9% у 1999 до 27,5% у 2011-у. Водночас зросла розгубленість (з 13,7% у 1999 до 18,7% у 2011), безвихідь (9,7% у 1999 році, 13,4% – у 2011) та байдужість (з 1999 до 2011 року – на 2,4%).
Детальніше про психологічні проблеми українців читайте в матеріалі «Чому українці не посміхаються» у №26 Тижня.