Під час Другої світової війни українці були бездержавною нацією, земля якої стала полем битви між двома тоталітарними режимами. Чи не найбільше людських втрат під час боїв на Східному фронті зазнали українці, мобілізовані до Червоної армії. Однак також тисячі вояків добровільно воювали з нацизмом у складі інших сил, виступаючи за збереження свободи. Зокрема, ідеться про службу в складі збройних сил союзників, передусім Великої Британії та США.
Ще сотні тисяч українців боролися з двома тоталітарними режимами на власній землі, насамперед у складі Української повстанської армії. Совєцька пропаганда тривалий час штучно пов’язувала українських повстанців з нацистами, замовчувала історію боротьби між українським підпіллям і німецькими військами.
Цьому допомагала історична аберація: якщо нацистські окупанти були в Україні з 1941 по 1944 рік, то совєцький режим утвердився на десятиліття, протягом яких тривала боротьба вже з ним. Тому слід згадати конкретні факти, наскільки українські повстанці становили загрозу для нацистів.
З 1941 року під час масових страт регулярно знищували представників українського націоналістичного підпілля. Під час розстрілів у Бабиному яру в Києві у 1942–1943 роках убито більше ніж шість сотень активістів Організації українських націоналістів, представників керівництва, зокрема Олену Телігу.
Подібний підхід панував і на заході України. За даними польського історика Ґжеґожа Грицюка, з жовтня 1943 року до середини червня 1944 року під час публічних страт у Галичині було вбито 1519 українських націоналістів.
У низці місцевостей, зокрема історичного регіону Волині, УПА контролювала цілі райони (наприклад, згадаймо утворення Колківської республіки). Але, на відміну від російських колаборантів (тієї ж сумнозвісної Локотської волості), на Волині німецькі війська намагалися знищити самоврядні райони, проводили каральні акції проти сіл.
Операцією зі знищення Колківської республіки керували особисто рейхскомісар України Еріх Кох і обергрупенфюрер СС Ганс-Адольф Прюцманн. Із цією метою вони викликали з фронту регулярні частини, зокрема танки, артилерію та авіацію (4 літаки). Німецьким есесівцям допомагали угорські, казахські й узбецькі формування. Як твердить мемуарист та історик Лев Шанковський, у боях за Колки загинуло 3 тисячі німців і їхніх союзників і 1237 бійців УПА. Крім того, постраждало близько 5 тисяч осіб з-поміж цивільного населення.
Аж до 1944 року, коли останні німецькі війська змушені були відступити з України, вони стикалися з величезними труднощами в сільських і гірських районах, контрольованих повстанцями.
Один з наймасштабніших епізодів — бої в районі гори Лопата в Карпатах з німецько-угорськими військами протягом липня 1944 року. Командував підрозділами УПА Василь Андрусяк. За відомими оцінками, втрати УПА — близько 50 убитих і поранених, і близько 200 убитих і поранених з німецької сторони без урахування угорців.
Читайте також: Російський колабораціонізм у Другу світову: замовчувана історія
Однак совєцька, а далі й сучасна російська пропаганда постійно висвітлювала тему нібито нацистської природи українського визвольного руху. Ще після Другої світової війни СРСР намагався прив’язати лідерів ОУН до масових злочинів, які чинила нацистська Німеччина. І хоча ці звинувачення не були доведені в міжнародних судах починаючи з Нюрнберзького трибуналу, вони стали головним приводом звинувачувати український рух і згодом незалежну Україну на світовій арені.
На нашу думку, головною метою цієї пропаганди залишається не тільки очорнення справи боротьби за свободу України, а й ретушування провин самого СРСР. Сталінський режим, який глорифікується в сучасній Росії (зокрема, у найновішій редакції підручника історії 2023 року), виступав прямим союзником країн Осі на першому етапі Другої світової війни. 1939 року згідно з пактом Молотова — Ріббентропа Гітлер і Сталін поділили Польщу, до 1941 року СРСР постачав природні ресурси в Німеччину, тривала військово-технічна співпраця. У союзі з Німеччиною СРСР окупував балтійські країни, території Румунії та Фінляндії. Але після нападу Гітлера на СРСР совєцькі історики та пропагандисти всіляко замовчували ці контакти, переводячи увагу на боротьбу народів, що опинилися між двома тоталітарними імперіями.
Врешті, українці тут не виняток. Постійно звинувачують країни Балтії, Хорватію. Мало того, в нещодавньому інтерв’ю Такеру Карлсону Владімір Путін прямо звинуватив Польщу, нібито вона спровокувала нацистів 1939 року.
Отже, російська історія в оптиці керівництва держави й досі не лише міфологізує події минулого, а й прямо виправдовує співпрацю комуністів з Гітлером. Натомість найбільшими нацистами в пропаганді виступають українці та їхні союзники. Слід розвінчувати ці подвійні стандарти й порушувати питання на міжнародному рівні про засудження злочинів комуністичного режиму та спроби перекласти відповідальність з агресора на жертву. Це дасть змогу посилити чіткі етичні оцінки й сучасної агресії.