Україна має свій стенд на Берлінале вже третій рік поспіль, але саме цього разу, на шану нового керівництва Державної служби з питань кіно та її голови пані Катерини Копилової, українська сторона має власну програму дій, яка презентована купою флаєрів і солідним каталогом з діаграмами збірок українських фільмів, переліком фестивалів, продакшн- і постпродакшн компаній, дистриб’юторів, приватних і державних інституцій, знятими документальними і художніми коротко- і повнометражними стрічками і мультфільмами та films in productions.
На відміну від приватних компаній чи державних організацій інших країн, які в межах свого промоушну широко використовують рекламні площини трьох щоденних журналів, що виходять протягом фестивалю, велику кількість білбордів, постерів та кінороликів, Держкіно України обрало іншу стратегію: план презентацій своїх проектів і активний спосіб спілкування з потенційними партнерами. Як запевняє менеджер проекту українського стенду Денис Іванов (за сумісництвом директор дистрибуційної компанії «Артхауз трафік» та Одеського кінофестивалю), ця система є успішною на всі сто, позаяк у ситуації обмеженого фінансування, тактика особистих контактів є більш дієвою.
Вірити на слово Денисові не слід – варто поглянути на результати. Повний список досягнень українського стенду буде оголошено після завершення фестивалю на звітовій прес-конференції наприкінці наступного тижня – 21–23 лютого. Але вже на середину фестивалю презентація картини французького режисера вірменського походження Сержа Аведікяна «Параджанов» копродукції України, Франції, Грузії, Норвегії та Вірменії переросла в укладання двох (!) угод про продаж прав на дистрибуцію стрічки в СНД та Європі.
Наразі на договорах печатки не стоять, як пояснила продюсер фільму і співрежисер Олена Фетісова, назвати дистриб’юторів та країни прокату, який має стартувати навесні 2013 року, не є коректно. Проте продюсер фільму Михайла Іллєнка «ТойХтоПройшовКрізьВогонь» Володимир Філіпов не приховує географії своїх успіхів: картиною зацікавилися аргентинці, португальці й австралійці – орієнтація доречно робилася на наявні в цих країнах великі українські діаспори, – а також росіяни, причому вони ж погодилися сплатити переклад фільму російською та (нез’ясований) перемонтаж.
Фільм Отара Шаматави «Урсус» («Кавказький бурий ведмідь»), що зніматиметься влітку у копродукції України, Грузії та Німеччини, на Берлінале поповнився німецьким актором Детлевом Буком («Біла стрічка» Махаєля Ханеке), а французьке акторське агентство запропонувало на до того вільну вакансію фільмового персонажа «режисер із Франції» чудового актора Чекі Каріо («Нострадамус»).
Щоправда, «Урсус» досі перебуває у невизначеному стані через брак чіткої згоди на головну жіночу роль австралійської акторки та голлівудської зірки Кейт Бланшет. Так само поки не вирішена доля фінансування з боку Держкіно Грузії. Мова йде про невелику частку у 3% загального бюджету, та через затримку із рішенням грузинської сторони українське Держкіно не може поставити крапку у своїх фінансових документах – наприкінці лютого грузинський Фонд кіно має завершити конкурс на державне фінансування та обрати з трьох проектів переможця.
Власне за сім днів роботи українського стенду на Берлінале відбулося чимало подій: презентували Національний центр ім. Олександра Довженка (а це і студія постпродакшну «Кінотур», і звукова студія Le Doyen, і (в найближчому майбутньому – копіювальна фабрика); Одеський кінофестиваль; Українську кіноасоціацію (централізоване угруповання кінопродюсерів); фільми «Рок-н-болл» Дмитра Приходька і «ТойХтоПройшовКрізьВогонь» Михайла Іллєнка; і вісім проектів, які перебувають на різних стадіях виробництва, починаючи від «Кобзарів» Олеся Саніна, який запустила напередодні Берлінале студія ProntoFilm, і закінчуючи «Плем'ям» Мирослава Слабошпицького тієї ж таки ProntoFilm, що розпочне зніматися у вересні цього року.
Вже на Берлінале стало відомо, що старт зйомок картини «Брати» Вікторії Трофіменко перенесено з кінця лютого на кінець квітня – побудова всіх потрібних для фільму будиночків в умовах нинішнього 15-градусного морозу в Карпатах і кам'яної землі вимагає від творців перегляду планів.
На жаль, Україна ніяк не представлена в інших нішах Берлінале, гігантського кінематографічного спрута з шаленою кількістю паростків. Окрім Ольги Куриленко у фільмі Роланда Жоффе «Це будуть дракони» (форум), лише колишній киянин продюсер Олександр Роднянський згадувався як «народжений в Україні». Але в якій категорії фігурував він – Роднянський є продюсером конкурсної американської стрічки Біллі Боба Торнтона «Машина Джейн Менсфілд», картини гарної, хоч і аж ніяк не геніальної, проте вагомо драматичної, повнокровної й узагальнювальної, яка має непогані шанси на отримання головного призу фестивалю. Якщо «Машина…» таки здобуде «Золотого ведмедя», шлях на Голлівуд, який з наполеонівськими планами намітив собі Роднянський, буде здолано навіть швидше.