Результати нещодавнього опитування, яке провів центр Norstat на замовлення новинного порталу латвійського радіо та латвійського телебачення LSM.lv (Latvijas sabiedriskais medijs — Латвійські громадські медіа), випустили з провокативним заголовком «Латвійці не хочуть утримувати українських біженців заради ринку праці». Але якщо глянути уважніше, то результати будуть не такі однозначні. На поставлене запитання, чи варто державі намагатись утримати українських біженців після війни, щоби полегшити латвійські проблеми з демографією та робочою силою, 6 % опитуваних відповіли позитивно й 14 % погодилися, але з певними умовами. А от 8 % і 31 % відповідно зазначили: «Не знаю» та «Нейтрально».
Категорично виступили проти лише 17 % опитуваних, серед яких більшістю були жінки. І це можна пояснити тим, що в них серйозніша конкуренція за працевлаштування внаслідок того, що статус біженця отримують частіше українські жінки, а не чоловіки.
За останніми даними, на грудень 2023 року в Латвії на отримання статусу тимчасового захисту зареєстровано трохи більше ніж 46 тисяч людей, прописаних в Україні. Це також сприяє тому, що українці закріплюють за собою статус другої за чисельністю національної меншини в країні.
Загалом, ставлення місцевого населення до війни в Україні чи біженців досліджують не вперше. Наприклад, минулого літа проводили чергове опитування, яке виявило, що рівень підтримки України населенням почав суттєво знижуватися, що цікаво, найбільше в змішаних сім’ях.
Саме такі опитування свідчать про кілька речей. По-перше, владні медіа, ймовірно, таким чином промацують ґрунт щодо погляду населення на ситуацію з війною та чи розуміють громадяни Латвії всю серйозність рівня загрози собі в можливому майбутньому. По-друге, велика ймовірність того, що деякі біженці з України вже не повернуться додому, а залишаться тут і стануть повноправною частиною населення. І наскільки мешканці Латвії готові це прийняти, особливо після того, як ейфорія від відчуття допомоги проходить?
Упродовж останнього місяця тема повернення біженців назад у межі України звучить досить часто. Також проговорюють думки, як саме можна стимулювати це повернення. Зокрема, у Politico пишуть, що Україна вже обговорює з офіційними особами в ЄС важелі тиску на біженців, щоб змогли знайти, чим натиснути та посприяти поверненню українців. Як не з мобілізаційними цілями, то хоча б для підтримки крихкого стану економіки.
За майже два роки війни в Україні в Латвії поступово змінювалося ставлення до неї. Від великої любові до України та різких негативних заяв різних політичних діячів до порівняно нейтрального. І якщо війну ще обговорюють, хоч вона вже давно не головна новина, то про українців у Латвії, якими ще півтора року тому так переймались, уже немов забули. Згадую, як у 2022 році й дня не проходило, щоб хтось не згадав якоїсь історії, пов’язаної з біженцями, або не озвучив своєї «важливої» думки. За ними дуже пильно спостерігали. Тоді як одні мешканці намагалися всіляко допомагати, коли зустрічали дещо розгублених людей, інші ж, навпаки, немов чекали, щоб хтось із українців повівся неправильно, і дорікали їм за це.
Читайте також: Яке майбутнє очікує на українських біженців?
Ще в перші місяці з початку війни, коли масово почали приїздити перші біженці, місцеві не всі хотіли розбиратися, хто є хто, а тому українці могли впасти в неласку в різних прошарках населення. Для деяких латвійців вони були такими ж російськомовними, як і інші мешканці Латвії, а тому, навіть не цікавлячись національністю та передісторією, вони могли спокійно називати їх «крієвси» (тут так частенько кличуть російськомовних). А для деяких місцевих росіян українці ставали ціллю для рідкісного вуличного булінгу, повчання або лекцій на тему «хто правий, а хто ні». Тепер же це все поступово вивітрилося, спочатку з мізків, а потім і з вулиць. Тепер до приїжджих ставляться спокійно. Сприймають уже як своїх.
Та й самі українці поступово почали визначатися й обирати місце подальшого проживання. Хтось повернувся додому, хтось транзитом поїхав далі, а хтось просто адаптувався й живе звичайним повсякденним життям, так само як і пересічні латвійці. На вулицях міста автівки з українськими номерами вже стали нормою. Українські прапори також. Але цього не сказати про українську мову. Усе-таки у 2022 році вона лунала звідусюди, а тепер так затихла, що її майже нечутно. Деякі біженці, на жаль, зрозуміли, що Латвія доволі російськомовна. Ще недавно в деяких містах, зокрема в Ризі, можна було спокійно жити, не знаючи латвійської.
Фото: Rīgas domes Komunikācijas pārvalde
Звичайно, з мовою все трішки ускладнилось, особливо після ухвалення кількох законів, які зробили використання латвійської законно пріоритетним у різних закладах та установах. Навіть мовна комісія почала посилено перевіряти знання на робочих місцях. Бувало, що доходило аж до гучних новин. Наприклад, нещодавно в одній ризькій піцерії власник змилостивився та влаштував до себе українку без знання латвійської мови. Вона працювала на кухні, але періодично мала відповідати на дзвінки. Деякі клієнти обурились і поскаржились у мовну комісію. Представники інспекції прийшли та зробили зауваження. Через тиждень поскаржився ще один клієнт. Знову прийшла комісія, але цей візит завершився для власника вже відкритою справою про адміністративне правопорушення.
Також посилився тиск на громадян Російської Федерації. Особливо вплинуло рішення кабінету міністрів від 16 серпня 2022 року щодо того, що тимчасові посвідки на проживання в Латвії їм будуть продовжені лише у виняткових випадках, а посвідку на постійне проживання вони зможуть отримати, тільки склавши іспит з державної мови. Ще рік тому у значної частини населення Латвії це викликало суттєве здивування й певний дисонанс: мовляв, чому росіян без знання мови мають позбавляти посвідки на проживання, а українців без нього працевлаштовують. Тепер же й це знайшло певний баланс.
Читайте також: Спадок окупації. До кого апелює радянська пропаганда у Латвії
Але це досі не значить, що російської мови стало менше — просто тепер її використання в деяких місцях заборонено законом, який іноді порушують. Та й серед дорослого покоління латвійців дехто переходить на російську, коли помічає, що людина його не розуміє.
Загалом, життя українців-біженців у Латвії складалось по-різному, залежно від міста, регіону, оточення та ставлення. Комусь, наприклад, пощастило потрапити у Вентспілс, хороше тихе містечко, у якому адаптуватися доволі просто. А хтось потрапив у прикордонне з Росією місто Давґавпілс, яке на 70–80 % російськомовне. З мешканцями, які здебільшого не дуже добре налаштовані до українців.
На жаль, найскладніше адаптуватися дітям, які вимушені вчитися незнайомою мовою. В інтерв’ю LR-4 (Латвійське радіо 4) директорка Ризької української школи (яка б хотіла відкрити в Латвії міжнародну українську школу на кшталт такої, яка вже є в Литві) ще влітку 2023 року казала, що одні діти навчаються в латиських школах, інші продовжують дистанційно навчатися в українських, але зовсім невідомо, скільки дітей узагалі не вчиться. Але й із цим поступово борються, відкриваючи мовні курси, формуючи українські класи та приставляючи до них українських учителів.
І добре, що в скрутні часи допомога буде й надалі. Уже на 2024 рік заявлено, що Латвія орієнтовно планує прийняти близько 12 тисяч біженців з України. Але будемо вірити в краще і в те, що з України в Латвію можна буде просто мирно подорожувати, а не тікати від війни.