Міждержавні межі на суходолі вважаються повністю встановленими після делімітації (юридичного затвердження) та демаркації (встановлення відповідних позначок на місцях). Україні в цьому питанні не бракує клопотів. Особливих нарікань не викликають хіба що межі, які свого часу були кордонами СРСР. Інша справа – колишні кордони радянських республік. Демаркування цих територій чи то з політичної, чи суто технічної сторони затягується на тривалий час.
Однією із складних ділянок в облаштуванні є кордон з Російською Федерацією. Україна та Росія про такий розподіл почали вести мову ще 1997 року. Чергову году було підписано у травні 2010 року між Віктором Януковичем та тоді ще президентом Росії Дмітрієм Мєдвєдєвим. Згодом Янукович підписав закон України "Про ратифікацію угоди між Україною і Російською Федерацією про демаркацію українсько-російського державного кордону".
Угода передбачала створення спільної україно-російської демаркаційної комісії та проведення демаркації кордону. Тоді експерти називали суму у близько $200 млн, необхідну для проведення демаркації.
У листопаді минулого року у Чернігівській області було встановлено перший прикордонний знак на Чернігівсько-Брянській ділянці українсько-російського державного кордону, що фактично стало початком процесу демаркації кордону. Про завершення демаркації поки не повідомляється.
Переговори України і Росії з визначення кордону в Керченській протоці, а також в акваторії Азовського моря, тривають між двома країнами ще з 90-х років. Росія відмовляється ділити протоку по колишньому внутрірадянському адміністративному кордоні, оскільки в цьому випадку вона втратить контроль над єдиним глибоководним фарватером і змушена буде платити Україні за проходження суден через її територіальні води. У свою чергу, Україна не раз вказувала Росії на те, що, наприклад, російсько-естонський кордон в Нарвській і Фінській затоках був, за наполяганням Росії, проведений саме за колишнім радянським адміністративним кордоном. Україна вимагає поділити Керченську протоку аналогічним чином відповідно до міжнародного права.
У 2003 році суперечка навколо українського острова Тузла в Керченській протоці призвела до обміну гострими заявами між Україною і Росією і до посилення прикордонного контролю з боку України. Конфлікт навколо Тузли виник, коли російські будівельники почали зводити в напрямку острова дамбу. Роботи велися за рішенням адміністрації Краснодарського краю, стурбованої руйнуванням берегової лінії Таманського півострова через розмив частини коси. Але влада України розцінила будівництво дамби як посягання на суверенітет країни.
У липні 2012 року президенти України та РФ Віктор Янукович і Владімір Путін повідомилипро завершення переговорів щодо делімітації Азовського і Чорного морів, а також Керченської протоки.
Натомість міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров згодом спростував інформацію про наявність остаточних домовленостей, зазначивши лише, що домовлено про порозуміння. Пізніше ЗМІ оприлюднювали неофіційну інформацію про те, що пакет домовленостей між Україною та Росією щодо розмежування Азовського і Чорного морів та Керченської протоки містить вимогу росіян щодо модернізації Чорноморського флоту РФ. Росія не поспішає підписувати договір через побоювання, що українська сторона не виконає свою частину угоди. Цю інформацію підтвердило доручення Януковича, що стосувалося підготовки двосторонніх документів, зокрема щодо перебування Чорноморського флоту РФ на території України та визначення українсько-російського державного кордону в Азовському і Чорному морях, а також Керченській протоці.
Ця тема ще піднімалася під час зустрічі Януковича з Путіним минулого року, однак, жодних конкретних рішень не було прийнято.
Демаркацію кордонів із Молдовою також не завершено. Труднощі виникають у тому числі й через невизначений державний статус Придністров’я, яке є чи не головним джерелом контрабанди в Україну, зазначають експерти.
Зокрема, Україна та Молдова розпочали демаркацію центральної, так званої придністровської частини кордону 29 січня 2010 року.
Незадовго після цього виник конфлікт, у зв'язку з демонтажем Україною двох прикордонних знаків на молдавсько-українському кордоні поблизу села Паланка.
Українська сторона пояснювала, що це було пов'язано з тим, що в 2005-2006 роках україно-молдавська робоча група з демаркації зробила дві помилки у визначенні місця встановлення прикордонних знаків – вони були встановлені з відхиленням близько 100 метрів від лінії делімітації, позначеної на відповідних картах, які є невід'ємною частиною договору про держкордон. Цю помилку, за поясненням українського МЗС, виявили ще в 2008 році.
Влада Молдови вимагала пояснень у зв'язку з демонтажем прикордонних стовпчиків. МЗС України ж заявляло, що українська сторона діяла не лише в рамках двосторонніх угод, а також повідомляла про це молдавську сторону.
У лютому минулого року парламент Придністров'я висловив стурбованість, що Україна в односторонньому порядку проводить демаркацію кордонів, і зазначає, що є близько 17 спірних територій.
Водночас представник зовнішньо-полічтиного відомства тоді повідомив, що молдавська сторона зайняла деструктивну позицію з даного питання, і в тому числі заблокувала процес подальшої демаркації кордону.
Як стало відомо у лютому цього року зі слів посла України в Республіці Молдова Сергія Пирожкова, після цього конфлікту Молдова вимагала проведення додаткових консультацій. Згодом сторони таки дійшли консенсусу.
"У період 2011-2012 років нам вдалося позначити місця встановлення прикордонних знаків вздовж кордону. Йдеться про 452 км кордону. Наразі ми встановлюємо стовпи… Україна встановила близько 1500 прикордонних знаків, а Республіка Молдова має встановити ще 500. Ми домовилися, що Україна встановить зазначені 500 знаків своїми силами, а Республіка Молдова компенсуватиме, згодом, витрати. Сподіваємося, що цього року демаркацію буде завершено", – зазначив він, додавши, що стовпи не матимуть державної символіки до моменту поки не буде вирішено придністровський конфлікт.
Демаркація україно-білоруського кордону формально розпочалася ще у 1997 році, коли було підписано відповідний договір. Проте він не був ратифікований білоруським парламентом.
Білоруська сторона раніше безпосередньо пов’язувала питання ратифікації договору про держкордон з погашенням Україною боргу, що виник на початку 90-х років і, за різними оцінками, складає від $80 млн. до $150 млн. Білоруська сторона стверджує, що її підприємства після розвалу СРСР перерахували українським гроші за випущену, але не поставлену продукцію. Україна, у свою чергу, не вважає цю заборгованість державною.
У 2003 Україна і Білорусь підписали двосторонній протокол, згідно з яким був визначений об’єм фінансових зобов’язань України на рівні $134 млн. Українська сторона пропонувала Білорусі на 80% погасити заборгованість шляхом облаштування кордонів і будівництва прикордонних переходів.
Наприкінці 2009 року президенти Аляксандр Лукашенко і Віктор Ющенко повідомили про вирішення проблеми. В обмін на списання боргу Україна пообіцяла продавати Білорусі електроенергію зі знижкою для реекспорту до Литви. Незабаром договір про держкордон був поданий до білоруського парламенту, у квітні документ ратифікували обидві його палати, а 21 травня підписав Лукашенко. Сторонам залишалося обмінятися ратифікаційними грамотами, проте Мінськ відмовився проводити цю формальну процедуру.
ЗМІ писали, що узгоджена в листопаді 2009 року схема компенсації залишилася нереалізованою, бо Україна не могла дати Білорусі додаткову знижку.
І лише у червні цього року за підсумками візиту Лукашенки в Україну сторони підписалиПротокол про обмін грамотами про ратифікацію Договору між Україною і Республікою Білорусь про державний кордон від 12 травня 1997 року, що був необхідний для того, щоб Договір про кордон набрав чинності.
Зазначимо також, що у 2011 році МЗС України повідомляло, що для демаркації кордонуУкраїни з Молдовою, Білоруссю та Росією потрібно п'ять років.
Довідка
Протяжність державного кордону Україна становить близько 7 тисяч кілометрів. Довжина кордону України, що межує з сусідніми країнами: Польщею 542,39 км, у т.ч. річкова 187,3 км; Словаччиною 97,852 км, у т.ч. річкова 2,3 км; Угорщиною 136,7 км, у т.ч. річкова 85,1 км; Румунією 613,8 км, у т.ч. річкова 292,2 км і морська 33 км; Молдовою 1222 км, у т.ч. річкова 267 км, Придністров’я – 452 км; Росією – 2295,04 км, у т.ч. сухопутна 1974,04 і морська 321 км; Білоруссю 1084,2 км, у т.ч. річкова 325,9 км.