Але з плином часу й щоразу більшою рефлексією раціональної думки, яка поступово віддаляється від емоцій революцій та воєн і доходить до скупого розрахунку, пропагандистського зерна в «республіканському» оптимізмі стає дедалі менше і з’являється загроза реальних аргументів для прихильників «народних земель».
Насамперед слід сказати, що таке зближення вагових шальок двох сторін — це зовсім не заслуга «республіки»: жити тут так само несолодко, як і півроку тому, і говорити про налагодження «республіканських» реалій можна лише порівняно з піком кризи на окупованих територіях, коли повсюдний дефіцит супроводжувався захмарними цінами на те, що все-таки просочувалось у задзеркалля, принагідно поєднуючись із залпами гармат. Нині всього цього немає. У центрі Донецька лише зрідка чути тривожні звуки з околиць, магазини забиті харчами, а соціальні виплати пенсіонерам і вчителям проводять поки що із заздрою регулярністю. Тож ідеться швидше про тривожні симптоми української економіки та національної валюти, які в новому році демонструють стрімке падіння навіть на тлі даних осені. Безумовно, і в «ДНР» є чимало соціальних шарів, котрим куди складніше, ніж у неокупованій частині України: на деяких комунальних підприємствах по кілька місяців не видають заробітної плати; приблизно в такому самому становищі й ціла низка шахт Макіївки та Донецька; студенти все ще перебувають у підвішеному стані, постійно стикаючись із проблемою адаптації до російських або українських реалій, якщо вирішують покинути «ДНР» із «республіканським» дипломом.
Читайте також: Прогулянка Луганськом
Але основні показники соціального життя — ціни на харчові продукти, комунальні тарифи, функціонування інфраструктури тощо — справді не тільки не поступаються українським, а й у деяких аспектах (як-от розцінки на світло та опалення) відрізняються в кращий бік. І той факт, що стало реально в принципі порівнювати життя в окупації та на підконтрольних Києву територіях, засвідчує багато нюансів, яких не могло бути ще рік-півтора тому. Щоб не бути голослівним і дати змогу порівняти основний ціновий спектр «республіки» та неокупованої території, наведу актуальні на початок березня ціни на деякі найбільш значущі товари. Відразу обмовлюся, що зробити об’єктивний моніторинг — навіть у самому Донецьку — навряд чи реально, бо спекуляцію в «ДНР», особливо на непродуктову групу товарів, можна порівняти з кінцем 1990-х і той самий предмет можна купити втричі, а то й учетверо дешевше, лише завернувши за ріг ринку. Крім того, частину продукції тепер уже з успіхом випускають під брендом «зроблено в ДНР/ЛНР», вона має спеціальні яскраві наліпки з такою самою яскравою ціною, справді значно нижчою за російську. Тож мова лише про мінімальні прайси на той чи той продукт, які трапляються в найбільших торговельних мережах Донецька. Для адекватного порівняння товарів ціни слід ділити на 2,8, хоча в самому обласному центрі курс гривні до рубля трохи інший. Отже:
Хліб — 8 руб.
Сірники (упаковка, 20 коробок) — 23 руб.
Туалетний папір — 9 руб.
Мило (шматок) — 17 руб.
Сода — 19 руб.
Цукор — 51 руб.
Вермішель «Мівіна» — 10 руб.
Макаронні вироби (1 кг) — 27 руб.
Морква — 26 руб.
Часник — 180 руб.
Лимон — 150 руб.
Петрушка (1 кг) — 268 руб.
Печінка свиняча — 105 руб.
Печінка яловича — 140 руб.
Свинина — 210 руб.
Яловичина — 230 руб.
Окіст курячий (1 кг) — 127 руб.
Сир твердий — 370 руб.
Читайте також: План «Б» для патріотів «Новоросії»
Судити про співвідношення «республіканських» цін із київськими — це я залишу самим киянам. Але річ навіть не в цифрах. Точніше, не тільки в них. Ментальність Донбасу така, що коли роз’їдається цінова межа між «республіканськими» та українськими ковбасою чи сиром, то випливає один вагомий аргумент — рідної землі, де все звично й зрозуміло, тоді як синьо-жовтий прапор пропонує тотальну невизначеність для біженців, часто вищі тарифи, ну і, звичайно, для осіб, які все ще перебувають під дією вечірніх новин від LifeNews, «нацизм» у вигляді тих-таки «горезвісних правосєків». І сьогодні, через два роки, за цілодобових промов Захарченка про те, що «це ще українці їздитимуть до нас по продукти», мотивів залишитися чи повернутися на рідну землю й інтегруватися в реалії «народних земель», нехай і з неприємним обличчям на екрані, стає дедалі більше в людей, котрі так і не відчули особливих відмінностей на «тому боці».