Наповнення ПСГ – це найпростіший хоча й тимчасовий інструмент убезпечення від російського газового шантажу та посилення позицій України в умовах газової війни на європейському ринку.
Про це йдеться в статті Олександра Крамар у свіжому номері Тижня.
Наповнення ПСГ – це найпростіший, хоча й тимчасовий інструмент убезпечення від російського газового шантажу. Проте станом на 1 серпня там за даними Уктрансгазу там було лише 12,5 млрд м3 технологічно-активного газу (того, який може бути піднятий для потреб споживачів), хоча навіть на ту ж дату 2020-го йшлося про 17,6 млрд м3. А незаповнені наразі потужності становлять майже 13 млрд м3 проти 7,9 млрд на ту ж дату минулоріч.
Автор наголошує, що «саме заповнені ПСГ були й залишаються нашою найпевнішою гарантією. Адже 25 млрд м3 доступного для підняття блакитного палива покривають потребу України в імпорті на два, а за певних умов (режиму економії) навіть три опалювальних сезони. Відтак створюють для енергетичної безпеки подушку, яку не здатні замінити жодні домовленості чи міжнародні гарантії. Просто для цього ПСГ мають бути «під зав’язку» заповнені щороку бодай до початку опалювального сезону».
Читатйе також: Михайло Гончар: Ми вже бачимо переваги лібералізації європейського ринку, проти якої завжди заперечувала Росія
Проте, зазначає Олександр Крамар, не лише в Нафтогазі, але й у владі загалом, цей інструмент гарантування енергетичної безпеки та посилення позицій України на газовому фронті гібридної війни з РФ, вперто і послідовно нехтують. «Аргумент завжди – гроші. Закупівля додаткових 10-15 млрд м3 палива потребують залежно від ціни на європейських хабах заморозити в них кілька мільярдів доларів. Хоча насправді це не питання прибутковості відповідного напрямку бізнесу, а безпеки і виживання країни. Врешті було б значно ліпше конвертувати частину із $28 млрд валютних резервів в критично необхідний для країни і цілком ліквідний товар. Не кажучи уже про те, що якби Нафтогаз за дорученням уряду України здійснював заповнення сховищ за максимально низькими цінами, а під час їх зростання продавав частину на ринку, то у влади був би ще й додатковий інструмент для підвищення конкурентоздатності вітчизняних підприємств».
Натомість відбуваються протилежні речі. У квітні-травні, коли середня ціна імпорту газу в Україну становила всього $240-260 за тис м3, його закупівлі й закачування в ПСГ були мінімальними. Понад те, в квітні навіть відбулося скорочення запасів на 662 млн м3. Натомість на тлі стрімкого зростання цін у червні-липні, коли вони становили відповідно $326 та $368,5 закачування поступово зростало. Хоча стратегія Газпрому на стримування постачання на європейський ринок була очевидною вже навесні. Тепер, попри те, що уже очевидно, що в серпні-вересні ціни на газ на європейському ринку будуть ще вищими, основні обсяги в сховища доведеться закачувати саме за ними.