Не секрет, що деякі кола у США були болюче розчаровані перемогою на виборах Віктора Януковича. Будучи фаворитом Москви в очах багатьох, Янукович став втіленням депресії, яку Вашингтон відчував після бурхливої підтримки кольорових революцій на початку тисячоліття.
В журналі ForeignPolicy з’явився дуже промовистий заголовок «Янукович виграв. Змиріться». Невеличка когорта оптимістичних реалістів, які населяють аналітичні центри американської столиці, почали шукати способи заперечення цієї загальноприйнятої догми. Демократія отримала змогу сказати своє слово в Україні, а після провальних років правління Ющенка не завадило б трохи стабільності. Дехто стверджував, що і пані Тимошенко не зашкодить провести трохи часу на волі поза політичним істеблішментом.
Дехто з цим не погоджувався від самого початку – найімовірніше організації діаспори, які знали, що не уникнути проблем з українською ідентичністю. Представники правого крила фундації Герітедж (HeritageFoundation) теж помітили для себе нагоду покритикувати кроки, у яких вони вбачали політику примирення Обами з Росією попри продовження терміну базування Чорноморського флоту.
Преса і спільнота НУО теж залишалися вірними критиками Януковича і здебільшого бастіонами Тимошенківщини. Треба віддати належне старанній прес-службі Тимошенко. За десять місяців президентства Януковича Юлія Володимирівна дала з десяток інтерв’ю міжнародній пресі, які розлетілися десятками авторських колонок, блогів і постів у твіттері.
На відміну від неї, в англомовному світі знайдеться заледве три інтерв’ю Януковича за минулий рік. У останніх інтерв’ю WashingtonPostвін переплутав статистику і дав кричущо негуманну відповідь на запитання про журналістів.
Вашингтонська НУО Freedom House, яка складає рейтинги країн на основі принципів відкритого суспільства, викликала сплеск емоцій, понизивши оцінку України від вільної до частково вільної. А це вже інша вагова категорія. Попри порівняно невелику різницю – на 1 пункт гірше за шкалою від 2 до 14 в загальній оцінці України, порівняно з рейтингом попереднього року – важко не помітити послання, яке стоїть за цією зміною категорій.
Щоправда український президент добре постарався, аби дати знати про себе світові ще в перші дні на новій посаді. На початку свого президентства він поїхав до Вашингтона начебто розвіювати страхи. На саміт з ядерної безпеки він привіз із собою залишки українського 80-кілограмового запасу збагаченого урану, отримавши взамін непогану фотосесію і схвальні слова президента Обами.
Однак переслідування опозиції та активізація СБУ вдома здивували багатьох. Хоча з точки зору міжнародної політики Янукович був ідеальним кандидатом для відновлення дружніх стосунків з Росією. Розповіді з землі були тривожними, але не перетворилися остаточно на камінь спотикання. Якщо навіть зміщення помаранчевої команди і засмучувало американський закордонний політичний істеблішмент, здавалося, що це вони збираються стійко витримати.
Відносини між США і адміністрацією Януковича в перший рік його президентства характеризувалися вимушеною люб’язністю. Періодично і з почуття обов’язку Посольство США в Києві висловлювало занепокоєння з приводу «вибіркового переслідування опозиції», свободи журналістів та мереж теле-радіо мовлення – подальше придушення демократії могло ускладнити співпрацю між двома країнами. Мовчазний меседж полягав у тому, що Вашингтон був готовий погодитися на статус-кво.
Але тепер, коли чисельні протести котяться Арабським світом, нова хвиля ентузіазму до розвитку демократії може означати, що Вашингтон почне збільшувати тиск на Януковича. Єгипет трансформує сприйняття світу з боку США і сприйняття Америкою України – не виняток. Тепер, коли США проміняла розвиток демократії на прагматизм, країна може озирнутися і переглянути те, чого можна досягнути за допомогою міжнародної політики, що ґрунтується на цінностях.
Старший член Атлантичної ради (Вашингтон) Адріан Каратницький стверджує, що Вашингтон зараз знаходиться в процесі масштабного перегляду того, що може відбутися, коли доведеться відстоювати демократію закордоном. Щоправда, адміністрація Обами свідомо почала відходити від високих ідеалів Картера, Рейгана і Джорджа Буша. Але цей настрій може повністю змінитися після Єгипту.
«Вашингтон завжди був заразним, містом тенденцій і трендів. Політична спільнота тут тяжіє до мистецтва можливого», – сказав мені Каратницький. «За останні чотири чи п’ять років багато демократичних проектів пішло не так, але тепер, дивлячись на Єгипет, Туніс, Ємен, ставлення зміниться.»
Цілком можливо, що ця трансформація вже почалася, принаймні, якщо вірити риториці Держдепартаменту. Гілларі Клінтон закликала до влади народу минулого місяця, коли зустрічалася зі своїм українським колегою, Міністром закордонних справ Грищенком.
«Правда в тому, що Україна має всі передумови для реалізації надій своїх громадян на справжню демократію і процвітаючу економіку, – сказала пані Клінтон у спільному зверненні в Держдепартаменті. – Вона має освічене новаторське населення, глибоко закладені основи демократії, зокрема активне громадянське суспільство.»
Американці мають пам’ятати, що Україна – не Єгипет. За даними останніх опитувань, близько третини цього демократичного населення підтримує режим Януковича. І це не дивно, бо ж наступ чинного президента на вільне суспільство і близько не порівняти з режимом Мубарака, який, зокрема, зробив незаконними опитування громадської думки.
У настільки розділеній і нестабільній системі як українська бали Януковича низькі, але не безповоротно. Тут і порівняння не може бути з Єгиптом, де популярність Мубарака оцінюється менш ніж у 3% – в Україні таким рівнем непопулярності користується Ющенко.
Крім незадоволення Україні бракує ще пропускної здатності. Тут не береться до уваги, що жителі Вашингтона – не єдині, хто шукає натхнення на сторінках CNN. Навряд чи Тимошенко нещодавно відкрила свій офіційний екаунт на твіттері просто за збігом обставин.
Відколи Єгипет позичив собі прізвисько «твіттер-революціонера», народжене в Молдові у 2009 році, безперечно, Тимошенко сподівається стати наступною, хто отримає це легендарне звання. Однак шанси на зародження справжнього твіттер-путчу в Україні малі. На відміну від Єгипту, Україні бракує пропускної здатності на душу населення. Поки цілих 25% єгиптян блукають павутиною, лише близько 15% українців підключені до Інтернету.
Попри будь-які сигнали попередження від держсекретаря Клінтон є досить причин вважати, що наразі США готова працювати з чинною владою – навіть якщо вона й частково вільна. І це не так вже й погано.
Значною мірою ця зустріч принесла позитивні американські інвестиції в Україні в найрізноманітніших напрямках – від співпраці у запобіганні торгівлі людьми та лікуванні ВІЛ/СНІДу до розвитку джерел енергії, зокрема оцінки Геологічною службою США джерел нетрадиційного газу.
Вашингтонці тільки відчувають у повітрі солокий весняний запах змін, але у випадку з Україною американська політика, можливо, вже на правильному шляху. У демократії не всі ліки дають однаковий результат, тож не можна вдавати, начебто існує чудодійний коктейль з інтернет-медіа, громадянського суспільства та вуличних протестів.