На початку 1990-х я дуже посварилася з молодим італійським славістом Лукою Кальві, який переклав маловідомий твір Миколи Костомарова, надрукований 1917 року в петербурзькому журналі «Нива»: «Скотской бунт. Письмо малороссийского помещика к своему приятелю». Мені здавалось обурливим опублікувати його під такою назвою відразу після здобуття країною Незалежності. Погані вимальовувались аналогії. У творі малоросійський землевласник розповідає своєму петербурзькому другові історію про те, що одного разу виснажені експлуататорами тварини повстали. Трибун-бугай, жеребці-агітатори, свині, що розрили сад… «Волі! Волі!» – вимагали бунтарі. А потім настали будні, осінь, холод. «Скоты, видя, что уже им в полях недостает пропитания, отрезвились от обольщений суетною надеждою вольности и добровольно стали возвращаться в свои загоны». Ще один герой твору – добрий Омелько. Він розуміється з тваринами, позаяк знає їхню мову. Мимовільний провокатор, у змові з господарями він спершу відпустить їх на волю, а потім знову одведе в стійло і визначить «наказание соразмерно степени их виновности».
Читайте також: Якби не Майдан
Гірка антиутопія, що, за припущенням, могла бути джерелом орвеллівської «Ферми тварин». Антиутопія, яку написав революційний історик, що колись вірив у падіння імперій. Твір, що повертається сигналом тривоги, – між 20-річчям Незалежності, черговою річницею Майдану та зривом європейської перспективи України.
Україна досі пишається тим, що помаранчевий Майдан був мирний. Каїрська площа Визволення не мирна. Але ось уже впродовж місяців це поле битви за демократію. На Майдані поспівали і розійшлися. Влада потім назвала його Майдансом, і суспільство не здригнулося. На площі Тахрір стріляють. Хоч би яким був результат цієї боротьби, протест триває.
Цього року в українців, по суті, відняли право святкувати 20-річчя Незалежності. Людей побили, їм перешкодили просто рухатися вулицями. І нічого – на наступний День Незалежності у нас уже сьогодні готуються… до параду вишиванок.
Парад буде. Вишиванки теж. Деякий сумнів, чи буде Україна. Півсотні олігархів тримають у кулаці 46-мільйонне населення – після 1991-го і 2004-го?! Отже, це суспільство костомарівських героїв, які «отрезвились от обольщений суетною надеждою вольности».
Неосуджений Кучма може повернутися в парламент, не забувши при цьому схвалити арешт Тимошенко? Отже, правильно знущався 10 років над Україною. Знав, що йому за це нічого не буде.
Колишні помаранчеві журналісти і лідери молодіжних рухів працюють, прислужуючи антидемократичній владі? Отже, й тоді вони були… «омельками».
Інтелектуали просторікують про Європу, а самі танцюють і співають на гроші мафіозних спонсорів нинішньої влади? Отже, така їм ціна. Інтелектуалам. Бо спонсори дорогі. Це інтелектуали дешеві.
Стартує рейтинг кулінарних свят в Україні «Їли-пили-2011». А «Їли-пили-2010» нарахував аж 40 кулінарних фестивалів у відповідному славному році! Весела нація. Наступного року проведе фестиваль «Сиділи-сидітимуть-2012».
Читайте також: Революція, Розчарування та Репресії
Отже, це ще НЕ громадянське суспільство. Тож і не заслуговує ні на що краще. Європа одвернеться. Євразійське стійло наблизиться. 19 грудня 2011-го підводить риску під багатостолітнім розвитком України. Угода є. Підписана не буде. Можна навести багато доказів європейськості нашої держави в минулі століття. Але на сьогодні українське суспільство – своєю слабкістю, компромісністю, корумпованістю – виявило себе фатально НЕ європейською реальністю. І мультиплікат президента, що 19 грудня однією штаниною зачепився за саміт ЄС, а другою вже летить до Москви, – достойний її портрет.
Але немає чого нарікати на владу. Смішно чекати європейської інтеграції від антиєвропейського політикуму. Це все одно що поставити злодія в законі директором банку, а потім спробувати віднайти там свій рахунок. Питання в іншому: а чи є в цьому суспільстві сили, здатні мобілізувати Україну на європейський шлях? Відповідь жорстка: якби ці сили були, така влада не була б можливою.
Чимало українців уявляє Європу як простір, де багато грошей, криза там чи не криза, жодною мірою не підозрюючи, якими культурними змістами наповнений цей проект. А цим культурним змістам ось уже принаймні два з половиною тисячоліття.
Європа – це свобода індивідуума. Підзвітність влади суспільству. Горизонтальне суспільство, де більшою чи меншою мірою урівноважені різні його категорії. Розділення трьох гілок влади. Незалежність судочинства. Критичне мислення. Альтернативність політичних сил. Наявність цінностей у політиці – від часів Арістотеля. За цим стоять багатовікові зусилля, тисячі томів осмислень, безнастанний труд, а не бла-бла з трибун і площ.
Хто не здатний за це боротися, хай послухає костомарівського Омелька і повертається в стійло. Там дарма що сморідно, зате гниле сіно таке м’якеньке. Питання Європи не в угодах. А в кількісному – і якісному – співвідношенні між тими, хто вибирає затишне стійло, і тими, хто вибирає незатишну й ризиковану свободу.
Читайте також: Тріумф ідіотизму