Сєрґєй Наришкін, керівник державного історичного комітету, створеного за розпорядженням президента Росії, у спеціальному розділі видання Московського держінституту міжнародних відносин, присвяченому 70-й річниці пакту Молотова – Ріббентропа, написав: «Нехтуючи результатами Другої світової війни, Естонія претендує на частину Псковської і Ленінградської областей».
За словами Наришкіна, уряди країн Балтії планують висунути безпідставні претензії до РФ у зв’язку із ситуацією, яка склалася в повоєнний період. Естонія нібито збирається сформулювати територіальні вимоги, Латвія хоче отримати репарації за завдану Росією економічну шкоду, а Литва, мовляв, погрожує винести справу радянського геноциду на міжнародний суд.
«Невиправдані претензії»
Що це: штучна пропаганда чи російські лідери справді занепокоєні? Після Другої світової, коли Естонія вже опинилася під контролем Червоної армії, за рішенням президії Верховної ради СРСР Сталін перемістив кордон між РРФСР та ЕРСР на кількадесят кілометрів західніше. Декотрі райони, які входили до складу Естонії згідно з Тартуським мирним договором від 2 лютого 1920 року і в яких мешкали здебільшого росіяни або змішані естонсько-російські родини, були приєднані до Псковської та Ленінградської областей. Саме про ці маленькі загарбання йдеться, коли кремлівські лідери обговорюють можливі територіальні претензії з боку Талліна.
Насправді Естонія не висувала й не збирається висувати жодних зазіхань на землі сучасної РФ. Понад те, її влада після розпаду Союзу визначила рубіж між двома країнами відповідно до рішення Джугашвілі – по лінії, що розділяла дві радянські республіки. І вже наприкінці 1994-го естонський прем’єр-міністр Андрес Таранд заявив, що його країна відмовиться від кордонів, визначених у Тартуському договорі, якщо протилежна сторона визнає чинність інших його положень. Інакше кажучи, немає і не буде суперечок стосовно кордону, якщо Росія визнає, що Естонія – самостійна держава, як і 1920 року, коли Москва підтвердила її незалежність і суверенітет.
Тож реального конфлікту між двома країнами не існує і ніколи не існувало, одначе більш ніж за 20 років їм не вдалося домовитися про новий договір щодо кордонів. Понад два десятиліття тривали напружені переговори, узгодження, визначення й демаркація, були побудовані шалено дорогі прикордонні інспекційні пости, але документа ніхто так і не підписав.
Коли договір має значення
Суперечка із приводу кордону стосується, по суті, самої його лінії, та все-таки зачіпає історію. Предмет її ось у чому: має сьогодні чинність мирний договір між Естонією і радянською Росією від 2 лютого 1920-го чи ні.
Збоку може видаватися, ніби країни марнують свій час на дрібниці, але Тартуський мирний договір, підписаний 93 роки тому, досі справляє суттєвий вплив на двосторонні відносини. Саме він поклав край війні, в якій Естонія виборола незалежність. Уперше за кілька тисяч років своєї історії естонці мали самостійну державу, яку офіційно визнав східний сусід.
На початку Другої світової, у 1939–1940-х, за умовами таємного протоколу до пакту Молотова – Ріббентропа Радянський Союз анексував і окупував територію Естонії. Але Сталін зробив це хитро: не загарбав країну, а інсценізував комуністичний путч за підтримки Червоної армії. Однак більшість держав Заходу ніколи не вважала переворот і окупаційні війська легальними, трактуючи подію як грубе порушення міжнародного права. Утім, Росія досі стверджує, що окупації не було: мовляв, 1940 року Естонія добровільно вступила до Радянського Союзу.
Саме на тлі цієї суперечки (мала місце російська окупація Естонії чи ні) важливо з’ясувати чинність Тартуського мирного договору. Якщо країна відмовилася від незалежності за власною волею і вступила до СРСР законно, згаданий документ насправді не має сили. Але якщо Радянський Союз окупував Естонію, він просто порушив умови договору, який актуальності не втратив.
Із погляду Таллінна, це не просто правове протистояння чи моральна оцінка далекого минулого. Сприймання подій 1940-го мало й навіть сьогодні має великі практичні наслідки.
Якщо Естонія вступила до Радянського Союзу добровільно, то сотні тисяч людей, що приїхали туди з інших його республік, слід вважати рівноправними громадянами й постійними резидентами. Але якщо країну окупували, то іммігранти часів окупації не є її громадянами; вони мають подати документи на постійне місце проживання і громадянство.
Естонія вважає себе законною спадкоємицею не ЕРСР, а радше Естонської Республіки, загарбаної на початку Другої світової війни. Із розпадом СРСР було відновлено незалежність цієї держави, а не створено нову. Саме тому 1992-го парламент Естонії проголосив громадянами лише тих, хто мешкав у ній до війни, та їхніх нащадків. Усі, хто приїхав туди в наступні 50 років, насамперед росіяни (більш ніж третина населення), мусили спочатку подати документи й отримати дозвіл на проживання, а потім, за бажанням, і паспорт. Звісно, нікого не виселяли. Розмежування між громадянами де-юре й негромадянами було важливим насамперед для того, щоб долю Естонії вирішували її справжні громадяни, а не приїжджі.
Очевидно, таке ставлення до росіян не сподобалося східному сусідові. Почалися словесні чвари, невдовзі дійшло до перемов щодо кордонів. Понад 20 років точилися дебати, чи повинен новий договір у цій сфері посилатися на колишній – Тартуський. Естонія не наважується завізувати таку домовленість, із якої випливатиме, що останній є нечинним, а Росія – таку, яка означатиме протилежне.
2005-го країни були дуже близькі до консенсусу. Два міністри закордонних справ підписали документ у Москві помпезно й церемоніально, після чого естонський парламент ратифікував його, однак міністр РФ анулював свій підпис. Причина – естонський парламент додав до ратифікаційної грамоти положення про чинність Тартуського мирного договору.
2012 року діалог відновився. Ініціатором була Росія, яка прагне безвізового режиму й намагається вирішити всі суперечки щодо кордонів із країнами–членами ЄС. Нині розглядають варіант, як вийти із глухого кута, – додати до договору про кордони положення, відповідно до якого новий документ не матиме жодного стосунку до правового статусу Тартуського мирного договору.