«Колядки Inertanional», «Веселка», «Хліб своїми руками», дитячі школи і табори та табори для фронтовиків, а також численні концерти, форуми, кінопокази та й просто збіговиська ексцентричної (як на погляд аборигена) творчої публіки. Цього разу на хутір завітали гості з «колиски людства» – фестиваль «Мама Африка» перетнувся у часі з фестивалем «Хліб», то ж окрім основної програми, африканські друзі спробували себе із серпами й ціпами в руках.
«Чому «Мама Африка»? – перепитує директор й ініціатор фестивалю Леонід Кантер. – В Африці віковий ценз материнства – він набагато нижчий, ніж в Україні. І там мами – це вже дівчата 15-16 років. А 20-ти років – це вже мами трьох дітей. І там взагалі ця материнська тема, жіноча тема – вона і в танці, і в усьому! Словом, «Африка» й асоціюється зі словом «мама», це десь синоніми, насправді. Просто візуалізацію цього можна побачити безпосередньо в Африці, або ми намагалися відтворити тут. Насправді тут все просякнено цим. Також, оскільки у нас фестиваль без алкоголю, тютюну та наркотиків, дуже багато дітей, і в тому числі, африканських дітей. І я думаю, що ця тема мами, тема якоїсь опіки, тема якоїсь любові, вона тут дуже присутня!»
У програмі – майстер-класи із африканських танців, барабанних ритмів, чайна та кавова церемонії, ярмарок, показ мод, виставка живопису, традиційна кухня, африканські зачіски, кінопокази та звичайно, музика й посиденьки біля багаття.
Сам собі країна
King Kwa Zulu, вокаліст, музикант і діджей, родом із Південної Африки, проте його цілком спокійно можна назвати «людиною світу». А ще – реінкарнацією Боба Марлі. Він прожив кілька років в Ізраїлі, Туреччині, Штатах, Україні – загалом за його плечима – 64 країни і 385 міст. Він майстерно бавиться всіма стилями й жанрами, а також – настроєм публіки, яку «не відпускає» дві чи більше годин концерту (в певний момент просто втрачаєш лік часу). Поза концертом робив усім охочим розклади з карт Таро.
«Я насолоджувався кожною миттю фестивалю, все дуже круто! – говорить митець. – Так інтерпретувати Африку – це неймовірно!» Після виступу багато людей просто підходить обійняти його на знак подяки за шалений драйв. Він перепрошує – його футболка вимокла настільки, що її можна викручувати.
«Ми їмо, ми п’ємо, ми любимо музику! – коментує він спільність культур. – Я об’їхав майже весь світ, я бачу, що нове покоління відрізняється від старшого, я бачу нову музику Африки сьогодні – люди тут не розуміють, не знають її… я маю на увазі – нову музику нового покоління. Більшість тут – старші ніж 21, чи реально 25. Треба чимало часу, аби вона поширилась світом. Ще лишається щось, що треба зрозуміти. Це була довга історія… раніше би билися одне з одним, потім ми любили одне одного, зараз ми просто зустрілися – окей, всім круто!»
Читайте також: Porto Frankо, відеопоезія та Музей 0+. Три історії про трансформацію простору
Серед гостей фестивалю – люди з різних світів, що рідко за яких обставин мають нагоду перетнутися. Тут і мовчазні фронтовики, і витончені адепти східних культур та практик, і родини з малечею, що просто приїхали відпочити, і хіпова молодь, і юні радикали з набитими на плечах солярними символами. І, якщо спершу люди різних категорій поглядали одне на одного з відтінком недовіри, то під музику Кінга стрибали всі із єдиним ентузіазмом. «Музика єднає» – в даному випадку, жодним чином не метафора і не красивий вислів, а документальний факт.
«Якщо ви спитаєте, яка країна моя улюблена, я скажу: я своя улюблена країна! – говорить музикант. – Ви можете зустріти мене будь-де в світі, і я можу створити її! Така точна зору дозволяє залишатися осторонь змін, куди би я не їхав».
Окрім Кінга, музичну програму створює м’який оксамитовий джаз від нігерійки Кемі Оке; Сергій Фома («Мандри»), Le Cour з Конго («Не плутати з «лікером» – наголошують артисти!); Катя Чілі та інші. Поза концертом то тут то там натрапляєш на групки з барабанами, варганами, хангом, гітарами, флейтами тощо.
Тонкощі фестивальної справи
«Рік тому в цей самий час ми оголосили, що буде фестиваль «Мама Африка». Почала зароджуватися якась мрія в голові. І от зараз, коли ми в цій мрії всі знаходимося, це неймовірне відчуття кайфу!» – говорить Кантер. Він розповідає, що, аби залучити гостей із іншого континенту, організатори зустрічалися з посольствами, з університетами тощо. «Ми відвідали 21 університет, в яких навчаються африканські студенти, проінформували їх. Вони, в свою чергу, проінформували свої родини. І ті поприлітали з Африки, з братами, з мамами, з татами, вони в захваті від цього! Потім повідомили посольства, тут є представники семи посольств. Причому, тут є навіть одне посольство Ефіопії з Німеччини, бо в Україні їхнього посольства немає. Потім громади – є лідери громад різних, скажімо, громада Гани, чи громада Конго, чи нігерійська громада, у них є свої лідери. Ми так само спілкувалися з громадами, з лідерами, вони по своїх мережах повідомляли… потім є студентські громади – президенти цих громад студентських. Ми так само зустрічалися з ними, говорили… ми зробили щонайменше 150, може, 200 презентацій! Англійською мовою, французькою мовою. Це було щоразу дуже цікаво, щоразу багато нових людей, багато нових вражень…»
На момент розмови Леонід говорить про 400 учасників і гостей дійства, проте запевняє, що до вечора, імовірно, буде 500. Більше й не треба – адже хутір не розрахований на надто людні дійства, та й волонтери працюють на межі. «Тут справа зовсім не в кількості, – говорить організатор. – Справа в якості людей, в якості спілкування, в якості сервісів, тому що всі підрозділи фестивалю, які у нас є, кухня, їдальна, велкам-центр, клуб, ярмарок, – всі підрозділи працюють дуже якісно, можете побачити, наскільки тут все зроблено акуратно, продумано все до найменших дрібниць. Продумані велопарковки, щоб людина могла будь-де, навіть якщо вона приїхала на озеро, запаркувати свій велосипед; всі автомобілі стоять на окремій парковці; всюди стоять патрулі внутрішньої безпеки, щоб ніде не було ніяких незручностей, щоб всі гості могли насолоджуватися природою, чистотою і красою. Запущений безкоштовний кінний трансфер – щоп’ять хвилин під’їжджає новий кінь, можна підсісти на воза і проїхати, куди тобі потрібно – це дуже зручно!»
Усе оформлення фестивалю робилося вручну – організаторами та волонтерами. Бесідки, сцени, клуб, душові кабінки, дитячі майданчики, ярмарок із альтанками, вкритими очеретом… Охочі можуть орендували велосипед. Саме тому, певно, усі гості як один говорять про хорошу енергетику – адже кожна дрібничка зроблена з душею.
Читайте також: Право на вечірку. Як поп-музика в Британії формує антитерористичний канон
Кантер згадує, що ще місяць тому на місці жвавого, строкатого ярмарку була суцільна пустка і повне нерозуміння, з чого почати. «Тепер це вже от, справжній африканський ярмарок, причому, реальний! Всі африканці приходять і кажуть: «Вау, я як додому приїхав! Це в мене в селі такий ярмарок!»
В ритмі балагану
Представники посольства Марокко проводять чайну церемонію. До чаю додаються традиційні марокканські солодощі. Ні, в Марокко не росте чай, проте там люблять його настільки сильно, що напій давно перейшов у категорію «традиційного». «Це китайський зелений чай, який ми змішуємо з гарячою кип’яченою водою, додаємо м’яту і трохи цукру, – розповідає представник посольства пан Абделкрім Уалі. – У Марокко цей напій дуже популярний, нам притаманно витрачати і пити багато води, зеленого чаю, а також Марокко є найбільшим імпортером у світі китайського зеленого чаю. Ми пробували вирощувати чай у Марокко, але для цього потрібна надто специфічна місцина, тож доводиться імпортувати з Китаю».
Натомість, кава в Африці росте, тож кавомани мають на ярмарку справжній рай. Також тут можна скуштувати африканський квас, сік баобабу, гібіскуса; заплести афрокосички або ж зробити на тілі малюнок хною.
У клубі і біля нього – виставка живопису Марії Зражаєвої, що зображує африканські портрети. Щомиті хтось забігає до приміщення і запитує, як можна знайти художницю. «У мене є така серія робіт, називається «Африка» або «Faces», – коментує Марія. – Переважно зображені африканці. Вона налічує близько 50-ти робіт відповідного формату, і так випадково сталося, що ці роботи самі знайшли цей фестиваль, і мене запросили їх представити». Художниця запевняє, що африканці надихають її на творчість. «Тут неймовірно круто! – каже вона про фест. – Дуже гарна енергетика, цікаві люди, можна багато з ким спілкуватися, аудиторія так підібрана – тут немає алкоголю, немає тютюну, тут дуже комфортно і діткам, і дорослим! Щось неймовірне стається кожної миті, то танці африканські, то ще щось! Цікаво, дійсно цікаво!»
Читайте також: Флірт без діалогу. Амбіції та помилки Kyiv Art Week
Тим часом, інша художниця, Сандра Самбо з Мозамбіку, працює всі дні над створенням муралу на стіні крамниці. В останній день фестивалю відбувається його презентація.
В дитячому просторі також не нудно: малеча натхненно працює над створенням африканських масок, намиста з локшини та інших дивовиж. «Сподобалось, коли ми робили всякі вироби і в ігри грали, ділиться враженнями дев’ятирічний Олесь. – Я вчора познайомився з африканським хлопчиком, його звати Айро, йому сім років. Говорив з ним англійською, він не знає української зовсім!»
Афроукраїнський футбол, обряд судандського весілля, випікання нігерійських пирогів; дещо кумедні спроби відтворити базові рухи африканських танців («Це вже дуже добре, але ще не африканські танці!» – коментує викладач Адам, а люди зі сміхом нарікають на біль від крепотури). Дискусії, покликані зруйнувати стереотипи. Серед почесних гостей, що відвідали фестиваль – командир медичного батальйону «Госпітальєри» Яна Зінкевич, що розповіла про ситуацію із медичними службами на фронті та про важливість опановувати навички першої допомоги. Одразу ж після цього була представлена традиційна народна медицина Африки.
Ні, фестиваль «Мама Африка» не додав якихось особливих знань про далекий континент. Адже, для того, аби опанувати барабанні ритми або ж танці, необхідно заглиблено і довго працювати, три дні тут не панацея. Але фестиваль напевно дозволив відчути Африку. На звук, смак, колір, запах і доторк. Колоритні, енергійні, такі несхожі, і водночас такі близькі до нас гості далекого континенту безсумнівно допомогли зламати невидимі бар’єри і відчути спільне, єдине для всіх жителів Землі, коріння. І ще – додати трохи доброї енергії й ритмів у невеселий інформаційний простір.