Культура

  ▪   Олена Кухар

Флірт без діалогу. Амбіції та помилки Kyiv Art Week

Міжнародний формат «мистецьких тижнів» спробували адаптувати до київської аудиторії через примітивне загравання із глядачем.

Kyiv Art Week – чотириденний мистецький захід, що стартував 4 травня на своїй основній локації, у бізнес-центрі «Торонто-Київ» навпроти Костьолу святого Миколая на Великій Васильківській. Головна подія фестивалю – міжнародний арт-ярмарок Kyiv Art Fair, участь у якому беруть 23 галереї (16 - з України, по одній з Бразилії, Німеччини та Польщі, і ще 4 з Грузії).

PR-супровід Kyiv Art Week визначально був доволі амбітним. Подію називали «першим професійним мистецьким заходом міжнародного рівня в Україні». Об’єктивно знакові арт-інституції об’єднали загальною темою «Мистецтво зараз»: вони мають на меті познайомити гостей із різноманітними тенденціями сучасного мистецтва. Kyiv Art Week проходить за підтримки КМДА «на полях» Євробачення, а його особливостями називають «плюралізм контенту та діалог між традицією та сучасністю».

«Портрет дами в білому» Олександра Ройтбурда та «Натюрморт на сірому тлі» Марко Гейко (KARAS GALLERY)

Крім експонатів з 23-х галерей на 4200 квадратних метрах (і двох поверхах) розмістився проект «Музей приватних колекцій» та ще кілька спецпроектів. «Мистецький тиждень» проходить вдруге, і якщо минулого року глядачі були вимушені блукати між 16-ма різними локаціями, на одній з яких навіть було переплутано кнопки ліфта, через що деякі глядачі так і не змогли потрапити на 3-й поверх, - цього року просторове рішення видається доволі органічним. Але логістика того чи іншого заходу не обмежується наявністю вільного простору для пересування: не менш важливим є питання зрозумілості та системності цього простору для непрофесійного глядача.

Читайте також: Сміх, глюк, поштовх: в очікуванні Книжкового Арсеналу та Українського павільйону в Венеції

Організатор та куратор проекту Євген Березницький, представляючи Kyiv Art Week, неодноразово декларував основну мету заходу: познайомити з сучасним мистецтвом якомога більш широку аудиторію та налагодити з нею діалог; трохи іншими словами - познайомити з сучасним мистецтвом навіть тих, хто за інших умов не пішов би із ним на контакт.

Музична картина «Танцюючі фігури» (Кандінський- Playtronica)

Як задля такої амбітної мети, інфраструктура Kyiv Art Fare іноді дивує: здається, організатори забули подбати про глядача. Поруч із великою кількістю картин на першому поверсі немає табличок із анотаціями – натомість у залах лежать роздруківки (в одному екземплярі) із іменами авторів, описами робіт та цінами на ті з них, що продаються. Така ситуація вносить певне сум’яття – принаймні, для тієї частини аудиторії, що власне і є ключовою для організаторів. Представники професійної аудиторії розберуться і без пояснень. Але для широкого загалу таблички (або й аудіо-гіди) просто-таки необхідні.

Читайте також: Актуальне в культурі: музейне сум’яття та африканські мотиви

Власне, представника широкої аудиторії треба брати за руку і водити зрозумілими траєкторіями. На жаль, у випадку Kyiv Art Week відсутність продуманої системи виставкового простору серйозно дається взнаки, і контраргументи про розмаїття представлених робіт та свідому відмову від повчань та акцентів тут не допоможуть.

Акценти розставити не завадило б. Серед численних міні-експозицій мистецького тижня звернути увагу варто було б на проекти «Still life» та «Вулиця Дніпровська» Олександра Бабака, представлені галереєю «Червоне Чорне» (Канів). Бабака вважають одним з провідних сучасних художників України. У двох представлених проектах він досліджує пейзажи Каніва та рефлексує на тему натюрморту як осередку тихого життя, без війни та конфлікту.

Роботи Олександра Бабака

Ще один вартий особливої уваги український блок – груповий проект одеських художників нонконформістського кола, представлений галереєю Dymchuk Gallery. У співпраці художників з колекціонером та промоутером Анатолієм Димчуком власне й народилася ідея поекспериментувати з масштабом (художникам був більш властивий камерний формат висловлювання): представлені на Kyiv Art Week абстрактні картини – це полотна розміром 150 на 200 см.

Роботи одеських художників нонконформістського кола

Третій глядацький фокус – картини, які привезли на фестиваль з найвідоміших галерей Грузії (Gamrekeli Gallery - проект Олега Тимченка  «Дежавю», «Зроблено в Китаї» Михайла Шенгелія, «Нескінченність» Анни Рогави; LerNi Art Foundation - проект Лері Чантурії «Шлюз»; Artbeat - роботи Мака Батіашвілі, Іраклія Бугіані, Левана Міндиашвілі, Майі Сумбадзе та Ладо Почху; Red Square - проект Михайла Балавадзе про сучасне місто та його жителів). Українському глядачеві може бути особливо цікавим спосіб рефлексії художників над радянським минулим та пострадянською дійсністю.

Читайте також: Фільми на експорт, жарти про безвіз: у Києві пройшов фестиваль короткометражок KISFF

Ще одна непроминальна експозиція – проект одного з найголовніших українських художників кінця 1980-90-х років Георгія Сенченка, людини, яку вважають засновником сучасного українського мистецтва: на кілька років він пропадав із поля зору, і от – за словами кураторів – відбулося його «епічне повернення» із проектом «Народження трагедії з духу музики».

Юна глядачка та проект Георгія Сенченка

На жаль, заміть того, щоб надати глядачеві можливість більш глибокої роботи з побаченим, фестиваль відводить першому не дуже почесне місце й роль – такої собі мавпи, яка тільки-но перевдяглася у людський одяг і почала адаптуватися у соціумі. Увагу широкої аудиторію тут планують привертати епізодичними розвагами у межах спецпроекту «Відчуй мистецтво». Познайомитися з артом закликають через інтерактив, але цей інтерактив викликає хіба що ніяковість. От, наприклад, щоб краще «відчути» роботу «Селія Обсервінг» Девіда Хокні (представника поп-арту, одного з найвпливовіших художників минулого сторіччя), на якій зображені болгарські перці, пропонують залучати нюхові рецептори. Поруч із картиною стоїть біла тумба із мискою, в які лежать розрізані та вичищені червоні перчики, куратори весело пропонують брати їх до рук та нюхали. Про те, що представляє з себе художній спадок Хокні і в якому культурному контексті його варто сприймати, ніде не написано ані слова.

«Розмалюй натюрморт у стилі кубізм» 

Майже ціла стіна на експозиції відведена глядачам під спонтанну творчість: шрифтом Comic sans нас закликають взяти до рук крейду та розмалювати натюрморт «у стилі кубізм». Тут-таки поруч – музична картина: це робота Василя Кандінського «Танцюючі фігури», перетворена українською творчою групою Playtronica на такий собі художній синтезатор: доторк до елементів картини провокує певні музичні звуки.

Відчуття, ніби широку аудиторію дійсно вважають за інфантилів або дикунів, досягає кульмінації біля стенду, де експоновані білі куби, в які пропонується засунути руку крізь невеличкий отвір. Завдяки цьому сміливому актові глядач зможе відчути найвидатніші твори мистецтва (репродукції Ван Гога чи постмодерніста Йозефа Бойса) на доторк – всередині кубів можна намацати полотно, написане олією, скульптуру коня (його стегно) чи, наприклад, яловичий жир). Складно утриматися від спойлерів, тому обмежимося згадкою про те, що найефектніше занурення у мистецтво відбувається під час контакту із кубом під фотографією культової скульптури Марселя Дюшана «Фонтан».

Проект «Відчуй мистецтво», «Фонтан» Дюшана

Кілька не менш культових робіт та фотографій куратори Ігор Абрамович, Євген Березницький та Олександр Соловйов привезли на Kyiv Art Week із приватних колекцій. Тут вже згаданий Хокні, і Пікассо, і фотограф Хельмут Ньютон. Роботи ці, щоправда, представлені по одній на автора. Низку робіт з проекту «Музей приватних колекцій» пропонують почути вухами. Роботу Роберта Індіани «LOVE» - яку без перебільшення можна назвати іконою поп-арту – ідентифікують в навушниках із звуками Нью-Йорку. Картину американця Роя Ліхтенштейна «Memoire de la Liberte» - свого роду візитівку Kyiv Art Week, написану автором у 1991 році та згодом презентовану в ООН, – в навушниках супроводжує голос Елеонори Рузвельт, записаний у далекому 1948 році під час оголошення святкової промови з нагоди прийняття Загальної декларації прав людини. Зарази справедливості варто сказати, що поруч із цими двома роботами є адекватні таблички із анотаціями.

«Memoire de la Liberte» Роя Ліхтенштейна

Україні для роботи з сучасним мистецтвом заважає не лише відсутність зацікавленості чи гідного простору (хоча, останнє – це дійсно проблема: експерти схильні критикувати єдиний наявний центр сучасного мистецтва, організований Віктором Пінчуком, за орієнтацію на тимчасові експозиції, переважно зірок чи розкручених персон із Заходу). Одна з головних проблем – це відсутність чіткої системної «картинки», необхідної для грамотного менеджменту. Будь-яка просвітницька мотивація за таких умов поступається флірту із західними взірцями, що врешті унеможливлює будь-яку ефективну популяризацію чи «діалог між традицією та сучасністю».

Читайте також: Знайомство з вічністю. Виставка «Чисте мистецтво» починає розмову про наїв

...Чи не найбільш системними та осмисленими на Kyiv Art Fair здаються дії тендітної дівчини у довгій спідниці з тонкого шифону, яка делікатно підходить до котрогось із гостей та майже без слів залучає до свого перфомансу. В руках у дівчини - нитки та голка. Отримавши згоду, вона мовчки присідає навпочіпки біля ніг людини та починає пришивати краєчок своєї спідниці до одягу глядача. Камілла приїхала з Польщі, її англійська, українська та російська «are very bad», тож ім’я та країна – це все, про що вдається її розпитати. Процес триває довго, дівчина працює голкою зосереджено. «Скажіть, - не витримує хтось і теж присідає навпочіпки, - коли ви закінчите, то просто підете, і частина вашої спідниці відірветься й залишиться із людиною? Це метафора контакту? А як називається ваш перфоманс?» Камілла киває на знак згоди і додає: «Діалог».

Перфоманс «Діалог»

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.