Вітчизняний уряд задекларував готовність запроваджувати європейські правила гри в енергетиці ще за президентства Віктора Януковича: тодішній міністр енергетики Юрій Бойко підписав, а Верховна Рада ратифікувала (у 2010 році) Протокол про приєднання України до Європейського енергетичного співтовариства. Однак метою цього кроку Києва було не так бажання інтегрувати енергетичні ринки і вводити європейські стандарти в країні, як спроба припинити будівництво Москвою «Південного потоку». Членство у Співтоваристві, яке декларує створення єдиного ринку в енергетиці, давало змогу апелювати до європейських партнерів і вимагати блокування газотранспортних проектів РФ, що становлять загрозу енергетичній безпеці України. Про свою частину зобов’язань — імплементувати в національне законодавство Директиви ЄС — уряд хоч і не забував, але й не поспішав їх виконувати. Протягом 2011–2013 років майже не спостерігалося прогресу в цій частині, а наприкінці правління Януковича українська та європейські сторони навіть перейшли до взаємних образ із приводу нехтування обіцянками. Юрій Бойко говорив про розчарування від Співтовариства, бо воно не зупинило «Південного потоку», а єврочиновники — про ігнорування Україною зобов’язань щодо імплементації європейських енергетичних директив.
Після Революції гідності реформи почали відбуватися під тиском ситуації. Росія не на словах, а на ділі застосувала енергетичний шантаж, спочатку піднявши ціну газу, а потім перекривши його постачання до України. ЄС погодився стати посередником у переговорах між Києвом та Москвою, «формат трьох» допомагав уникати відвертого шантажу чи підкилимних домовленостей, що траплялося раніше. Зі свого боку, сприяючи досягненню угоди між сторонами, Брюссель вирішував питання щодо стабільного постачання газу до своїх країн через нашу територію. Таким чином, було підписано спочатку перший, а потім інші «зимові пакети», щоб ми купували російський газ зі знижкою. Одночасно газопостачання було розвернуто в реверсному напрямку. Україна почала отримувати блакитне паливо з ЄС (Словаччина, Польща та Угорщина), тож підготувалася до зимівлі й пройшла опалювальний сезон 2014–2015-го без надзвичайних ситуацій. Протягом двох попередніх років усі спроби Кремля добитися своїх політичних цілей, «перекриваючи кран», зазнавали фіаско: тепла зима, швидке реагування європейських партнерів та реверсне постачання
знівелювали газ як інструмент тиску на Україну.
Читайте також: У кого вчитися
Допомагаючи Києву в міжнародній площині, ЄС посилював тиск і вимоги щодо реформ усередині країни. Ішлося про імплементацію європейського законодавства в кількох сферах: газ, електроенергія, енергоефективність, довкілля, відновлювані джерела енергії, конкуренція. У нафтогазовій галузі одним із найважливіших завдань було ухвалення закону про ринок блакитного палива, який установив би нові правила гри на ньому, ліквідував монополії та відкрив можливості для приходу в Україну європейських компаній. Такий документ було прийнято у квітні 2015-го, а чинності він набув у жовтні того самого року. Вторинне законодавство на його виконання уряд готував за підтримки донорів у неймовірному темпі, і в цілому воно було ухвалене вчасно. Однак нині ринок тільки починає переходити на нові правила, і досі є багато «дірок», які потрібно «латати» швидкими темпами. До нормативних проблем додаються системні: компанії на ринку скаржаться на труднощі у фінансовій царині (зокрема, щодо проведення валютних операцій із західними партнерами), регулюванні (довгий час для допуску на ринок висувались умови стосовно страхового запасу, які не могла виконати більшість приватних компаній). Переговори між урядом та компаніями тривають, можна очікувати, що до кінця 2016 року система стане більш збалансованою, а правила гри — стабільнішими. Тільки після цього можна сподіватися на реальний інтерес інших, міжнародних гравців, готових прийти й позмагатися з українськими компаніями за споживача.
Іншим ключовим моментом для реформи в газовій галузі має стати 2017 рік, тоді ціни на блакитне паливо для всіх споживачів стануть ринковими. Для українських домогосподарств це означає ще кілька етапів підвищення. Сьогодні українці платять за енергоносій за нижчими тарифами, ніж промислові споживачі, тоді як у ЄС, навпаки, саме для домогосподарств ціна вища. Зокрема, і через це за кожну європейську сім’ю змагаються постачальники, пропонуючи їй кращі умови, і таким чином не дозволяють «нагрівати» громадян на невиправдано високі ціни. Пропозиції в них як у мобільних операторів: різні тарифи залежно від часу доби та наданих обсягів палива. Якщо така система запрацює в Україні й між постачальниками газу існуватиме реальна, а не показна конкуренція, не потрібно буде постійно розслідувати обґрунтованість цін на ринку: компанії самі знизять їх до рівня, який дасть змогу втримати клієнтів.
У галузі електроенергії Україна, окрім того, мала запровадити нові правила гри, ухваливши новий закон про її ринок. Ще влітку 2015-го уряд і секретаріат Співтовариства спільно створили перший драфт такого законопроекту, однак його постійно переписували й правили на рівні міністерств. 2 березня Кабмін нарешті його схвалив і спрямував на розгляд до парламенту. Але нові правила ринку багато де зачіпають інтереси малого, середнього та великого бізнесу. Як і в ситуації з газом, нові регули для ринку електроенергії дозволятимуть споживачам обирати свого постачальника, купувати електроенергію без зайвих посередників та складних бюрократичних надбудов, а доступ до інформації буде значно легший.
Читайте також: Рух за течією. Потенціал нових пріортетних галузей
Окрім згаданих реформ Україна має зробити ще один важливий крок: утворити новий, незалежний і професійний орган регулювання ринків. Регулятор повинен стежити за тим, щоб на них дотримували правил і на практиці виконували закони (до чого часто в нас не доходить), а також вчасно виявляти порушників і застосовувати до них санкції. Саме тому до осіб, які представлятимуть регулятора, особливі вимоги: вони мають бути не лише фахівцями, а й незаангажованими людьми з високими моральними якостями, без жодних прив’язок до олігархів. Цим посадовцям потрібні великі повноваження й незалежність від інших органів влади, щоб ніхто на них не тиснув. Усі ці умови слід зафіксувати в окремому законі про національного регулятора в царині енергетики та комунальних послуг. Такий законопроект теж був розроблений урядом за підтримки міжнародних експертів, однак іще торік улітку «завис» у парламенті, бо там його не визнали достатньо об’єктивним. Восени за підтримки фонду «Відродження» було створено окрему групу в складі депутатів, українських та міжнародних експертів, які доопрацювали проект, і вже нині він зареєстрований у новій версії, під якою підписалося багато народних обранців з усіх фракцій. Це дає Україні шанс на ухвалення закону вже протягом найближчих місяців, а вітчизняним споживачам — на отримання справді незалежного арбітра, який фахово моніторитиме енергетичні ринки, не допускаючи маніпуляцій, порушення правил чи зневаги до клієнтів.
Читайте також: Довгий шлях до економії
Як і в інших сферах, у реформі енергетики держава не стоїть на місці. Ухвалюються закони, які дають шанс на нові, кращі правила гри; журналістські розслідування викривають мільйонні схеми, за які дехто з українських політиків уже поплатився депутатським мандатом чи посадою; тривають спроби розбити монополії, запровадити реальну конкуренцію на ринках. Але це лише початок шляху. Щоб зміни стали відчутними для кожного споживача, маховик перетворень повинен крутитися значно швидше в кожній із започаткованих ініціатив. Міністерства й парламент мають ухвалювати закони не роками; так само не роками їх треба запроваджувати. Порушення на ринках повинні мати негайне реагування, а не «зависати» в судах. Україна просто не може дозволити собі сьогодні не поспішати — і в режим динамічної роботи має перейти кожен, хто хоч якось долучений до реформ.