Через більш як півтора місяці після винесення смертного вироку Чан Сон Тхеку – «людині номер два» в Північній Кореї, чоловіку рідної тітки молодого вождя Кім Чен Ина, його наставника й офіційного заступника в головному органі влади, Держкомітеті оборони КНДР, і сенсаційних чисток у вищому апараті Трудової партії Кореї – Китай залишається в глухому куті у відносинах зі своїм непередбачуваним сусідом.
І хоча поки що небагато хто в Пекіні готовий у цьому зізнатися, але політика Китаю у Північній Кореї вже давно відчутно провальна. Офіційну реакцію Китаю на внутрішню боротьбу в КНДР досі було обмежено шаблонними закликами до внутрішньої стабільності.
Проте усунення таким чином Чан Сон Тхека від влади не може не непокоїти вище китайське керівництво, яке вкотре опиняється перед неприємним для себе і непрогнозованим фактом.
Китайські лідери в Пекіні були приголомшені цими подіями і тим, що на відміну від Південної Кореї їхні спецслужби цілих п’ять днів не могли з’ясувати, чим закінчилася приголомшлива кульмінація на засіданні Політбюро 8 грудня 2013 року.
Кім Чен Ин намагався тримати в таємниці від Китаю цю інформацію так довго, як це було можливо. А китайські лідери, у тому числі й голова Китайської Народної Республіки Сі Цзіньпін, хоча й періодично висловлювали розчарування Північною Кореєю, видається, не можуть чи свідомо не хочуть перевести дедалі глибшу економічну залежність Пхеньяна від Пекіна на більш вагомі впливи на КНДР.
Варто пригадати, що з перших років початку реформ у Китаї Ден Сяопіном Пекін не раз намагався вмовити Північну Корею до поступових економічних змін, нормалізації відносин із зовнішнім світом і уважнішого ставлення до китайських інтересів.
Проте КНДР продовжувала демонструвати свою характерну суміш з вимог і порушень, у тому числі неодноразових погроз Південній Кореї і прискореного розвитку ядерної зброї та балістичних ракет дальнього радіусу, які загрожують не лише вдаваним ворогам Північної Кореї, а й самому Китаю.
Водночас, крім деяких скромних кроків неформальної експансії на ринки КНДР, політика впливу Пекіну на Пхеньян упродовж останніх трьох десятиліть не принесла великих успіхів.
Та ще меншим успіхом можна вважати те, що на кордоні Північної Кореї та Китаю, незважаючи на сніг і мороз, зараз почали будувати нові бетонні доти для кулеметів і гармат.
Надходять також повідомлення про повне розчищення берегової лінії прикордонних річок завглибшки 30 метрів: там зносять усі будівлі та житлові будинки. Спостережено й танки, яких у цьому районі раніше не було – навіщо вони потрібні на тлі дружби Пекіна і Пхеньяна?
Читайте також: Урок від Північної Кореї: ядерна зброя продається
Подібна інформація з прикордонних районів збіглася з даними про те, що Кім Чен Ин почав зараз несподівану для багатьох операцію: він завдає послідовні й нещадні удари по так званій прокитайській фракції в номенклатурному прошарку КНДР, розцінюючи її, судячи з усього, як основну внутрішню загрозу для свого режиму.
Чан Сон Тхек був основним каналом Китаю в Північній Кореї. Це не зробило його людиною Пекіна, але в нього був набагато більший міжнародний досвід, аніж у будь-кого іншого з керівників КНДР. А його контроль у різних сферах бізнес-інтересів КНДР і відповідальність за функціонування особливих економічних зон уздовж китайського кордону дали йому змогу наростити потужну економічну міць.
Імовірно, у Пекіні розраховували, що Чан Сон Тхек був готовий відкрити обмежене вікно на Північ. Можливо також, китайці бачили його потенційним захисником стабільності, яку вони так довго шукали в Північній Кореї, але так і не знайшли.
Проте Чан Сон Тхек, безсумнівно, за десятиліття важкої політичної боротьби у Пхеньяні придбав собі численних ворогів у комуністичному істеблішменті.
Правлячі північнокорейські політичні кола підозрювали його також у тому, що він занадто був прихильний до китайських інтересів у КНДР.
Нагромадження величезного багатства (за деякими даними, близько $4 млрд) і його економічні зв’язки з Китаєм зумовили поразку другої людини на пхеньянському політичному Олімпі, як тільки третій лідер з династії Кімів – Кім Чен Ин, зажадав перерозподілу прибутків у країні на свою користь.
Північнокорейські чиновники, пов’язані з Чан Сон Тхеком, тепер опинилися під підозрою, а багатьох з них було звільнено зі своїх посад або страчено.
Таким чином, прихильники співпраці з Китаєм стикаються з великим ризиком, оскільки Кім ІІІ почав консолідувати владу у своїх руках і вимагає беззаперечної лояльності до себе від своїх підлеглих.
Стрімко втрачаючи своїх надійних союзників у КНДР, Китай тепер повинен мати справу з непрогнозованим і некерованим молодим лідером, який почав одноосібно переформатовувати стосунки зі своїм великим сусідом.
Падіння другої людини в КНДР Чан Сон Тхека є останньою подією у довгій послідовності китайських політичних невдач у Північній Кореї.
І хоча багато аналітиків стверджують, що Північна Корея є буферною державою для Китаю, яку використовує Пекін, щоб захиститися від американського тиску, але правдоподібніше зворотне. Радше саме Китай є для КНДР буферною державою, і Пекін продовжує залишатися одним з основних рушійних чинників для непередбачуваного Пхеньяна.
І тут можна вгледіти певну невідповідність: тимчасом як китайську зовнішню політику у світі проводять агресивно й наполегливо, позиція Китаю на Корейському півострові залишається надзвичайно схильною до ризиків.
Читайте також: "В епоху маршала Кім Чен Ина все кардинально відрізняється від того, що було колись у минулому"
Питання в тому, чому Пекін продовжує демонструвати таку обережність, якщо не пряму боязкість стосовно Півночі?
Деякі аналітики стверджують, що спадщина Корейської війни тисне на уми більш консервативних кіл у Комуністичній партії та армії Китаю. Це справді так. Однак водночас існують більш глибинні і поточні тривоги, які дуже непокоять китайське керівництво.
Очевидно, Китай побоюється того, що екстремальні дії непередбачуваного й озброєного до зубів сусіда з його ксенофобським керівництвом можуть спровокувати велику кризу на Корейському півострові, до якої буде швидко втягнено і Китай.
Тому, не маючи реальних варіантів і важелів для контролю поведінки Північної Кореї, Китай воліє не робити нічого такого, що могло б спровокувати Пхеньян до непродуманих дій.
Тимчасом як Китай наполягає на тому, що хоче нормальних міждержавних відносин з Північною Кореєю і не готовий створювати додаткові умови для того, щоб ізолювати свого клопітного сусіда, а тим більше проводити кардинальну переоцінку своєї політки стосовно нього, Кім ІІІ бачить мало підстав для того, щоб слідувати порадам Пекіна. І він продовжуватиме остерігатися китайського впливу на Північ.
Єдиним винятком у теперішній пасивності Китаю щодо Півночі – його сприяння встановленню тісніших зв’язків Пхеньяна із Сеулом.
На цей час торгівля Південної Кореї з Китаєм перевищує $250 млрд, що більше, аніж уся разом взята торгівля Півдня з Японією і США. Двостороння торгівля Китаю з Північною Кореєю сягає лише $6 млрд.
Китай проявляє досить велике занепокоєння з приводу ризиків, пов’язаних з діями і цілями КНДР. І страта Чан Сон Тхека тільки вкотре наголошує нинішню відсутність достатнього впливу на Пхеньян.
Сполучені Штати і Південна Корея сподівалися, що Китай візьме на себе більш рішучу роль у цьому питанні, але, схоже, Пекін ніяк не може вийти з паралічу політики нерішучості.
Невдачі політики Китаю на Корейському півострові означають, що Пекін не готовий самостійно вирішувати питання ризиків, яким піддасться китайська територія в разі дестабілізації ситуації в КНДР. Тому без більш відвертого діалогу між Пекіном, Сеулом і Вашингтоном небезпека гострої загрози на півострові залишається тривожно високою.
Видається, Південна Корея та Сполучені Штати повністю визріли до серйозного діалогу з Китаєм з приводу північнокорейської ситуації.
Тільки Пекін, схоже, не може вирішити для себе, чи залишати без уваги перспективу серйозної кризи в КНДР, яка не може бути в інтересах самого Китаю.
Ситуація погіршується тим, що зараз північнокорейська економіка паралізована. Там фактично немає державних заводів.
Залишилися тільки заводи з обробки металу та вугільні шахти. Підприємства, які заробляють іноземну валюту, а також ті, які виготовляють соєву пасту та інші продукти харчування, – єдині в КНДР, які хоч якось працюють.
Однак попри те, що китайці вважають спадкову династію Кімів анахронізмом, вони вирішили для себе, що стабільність режиму Кімів входить у стратегічні інтереси Китаю, тому Пекін не готовий відмовитися від підтримки Пхеньяна.
Та про яку стабільність 2014 року може йтися, коли КНДР готова до нагнітання ще більшої напруженості, аніж та, яка спостерігалася минулими роками.
Так, північнокорейський лідер Кім Чен Ин проголосив у своєму новорічному виступі: «якщо війна спалахне на цій землі, то це призведе до смертельної ядерної катастрофи, і Сполучені Штати ніколи не будуть у безпеці».
Можна припустити, що Кім-молодший має на увазі ядерні і балістичні ракетні програми своєї країни. Пхеньян, схоже, розглядає можливість уразити територію США ядерною зброєю.
Та тоді, коли експерти не згодні з тим, що ядерна програми КНДР ще не зайшла так далеко, щоб Північна Корея могла вразити Америку, очевидно одне: така потенціальна можливість у майбутньому буде додавати ще один вимір складності й небезпеки в й без того вже напружену ситуацію.
Додатковим чинником внутрішньої небезпеки 2014 року є і те, що Кім Чен Ин радше намагатиметься ще більше зміцнити свою владу над КНДР.
Не можна виключати того, що північнокорейському диктатору будуть чинити спротив ті впливові персони в номенклатурній північнокорейській еліті, які не виявлять бажання піти шляхом його дядька. І ніхто не може гарантувати того, що нестабільність не виплеснеться назовні з Пхеньяна та не струсить увесь регіон.
За такої ситуації голова КНР Сі Цзіньпін, який і без того вже має проблеми з Японією (через спір за острів Дяоюйдао), ускладнення з кількома країнами в Південно-Китайському морі, напруженість у відносинах з Індією і дедалі більшу глобальну конкуренцію зі Сполученими Штатами, мав би уважніше поставитися до подій у КНДР.
Проте в який спосіб Сі Цзіньпін міг би переконати своїх північнокорейських союзників не провокувати конфлікти 2014 року? Наразі можна розглянути три варіанти впливу Пекіна на Пхеньян.
Першим є те, що Пекін міг би конфіденційно повідомити Пхеньяну, що в подальшому всі небезпечні військові провокації на кшталт потоплення південнокорейських військово-морських суден або обстрілу острова не допускатимуть, бо вони можуть призвести до повної втрати китайської економічної та дипломатичної підтримки.
Враховуючи різноманітні вогнища напруженості в регіоні, Пекін, звичайно, не захоче ув’язуватися в додатковий конфлікт з будь-ким зі своїх сусідів, захищаючи КНДР.
Завдяки цьому Північна Корея, якщо вона вирішить продовжувати нагнітати конфронтацію, стає більше перешкодою, аніж цінним союзником. Тоді Кім Чен Ин опиниться сам на сам зі своїми проблемами.
Другий можливий варіант вплинути на поведінку Північної Кореї – надати Кіму-молодшому стимули для проведення економічних реформ у китайському стилі. І тим, в осяжному майбутньому, зайняти його внутрішніми справами.
Китай, безсумнівно, має суттєві економічні ресурси, щоб допомогти Пхеньяну отримати вигоди зі свого великого багатства природних ресурсів. А це може стати способом розвитку певної ділянки північнокорейської економіки.
Початок реформ у китайському стилі привернув би до КНДР інвесторів, і тим допоміг би Пхеньяну (використовуючи дешеву робочу силу) запустити економіку, яку нині режим Кімів довів до стану колапсу.
Третім варіантом є те, що керівництво Північної Кореї повинно усвідомлювати: випробування ядерної і ракетної зброї здатне призвести не тільки до великої напруженості, а й спровокувати тяжку кризу, яка може коштувати КНДР багато життів і ресурсів.
Враховуючи той факт, що нині на міжнародній арені Китай опинився у досить складній ситуації (щоправда, багато в чому завдяки своїм гегемоністичним амбіціям), а його відносини із сусідами явно бажають кращого, для Пекіна дуже важливо, щоб його єдиний союзник у регіоні не погіршував і без того складне становище.
На жаль, реальних варіантів, які могли б стимулювати внутрішню динаміку відносин Китаю з Північною Кореєю, не так уже й багато. А Кім Чен Ин може відкидати подібні пропозиції, знаючи, що в його руках є козир, який він може викинути в будь-який момент.
Цей козир – побоювання Китаю, що в Північній Кореї може виникнути колапс після того, як Кім ІІІ дасть наказ використати невеликий, але смертельний арсенал ядерної зброї. Після чого мільйони північнокорейських біженців намагатимуться проникнути на китайську територію, рятуючись від катастрофічних і руйнівних наслідків рішення свого керівництва.
Проте полювання на «китайських відьом», яке нині почалося в КНДР, має підштовхнути Китай до вироблення рішень, які б утримали Пхеньян від повторення агресивних кроків, демонстративно здійснюваних в останні роки, і переконати Кім Чен Ина, що шлях реформ і інвестицій куди перспективніший, аніж постійне нагнітання конфронтації.