Зміна вищого керівництва країни, що відбувається цьогоріч, для одних пов’язана з великими надіями, а для інших — із великими тривогами. Найбільше занепокоєння викликає перспектива реваншу проросійських, антиреформістських сил, що були усунуті від влади після Майдану. Сьогодні, по завершенні президентських виборів, ситуація все ще лишається неоднозначною. За певних обставин Володимир Зеленський справді може стати драйвером реваншу: з огляду на його риторику, а також творчість у форматі «Кварталу 95» жодного морального обов’язку перед Майданом він не відчуває, а приголомшливий результат на виборах додає йому (само)впевненості. До того ж у аморфній команді Зеленського є люди, пов’язані з екс-регіоналами. Втім, вважати його Януковичем 2.0 поки що бракує підстав. Якщо президент Янукович послідовно представляв інтереси досить монолітної на той час Партії регіонів, то президент Зеленський буде продуктом спільної дії кількох угруповань, характер і цілі яких суттєво різняться. Але якою саме буде розстановка сил у його оточенні, наскільки він буде залежним від своєї команди й чи дослухатиметься до громадськості, поки що лишається без відповіді.
Читайте також: Зеленський і Росія: пастки розставлені
Чи стане осередком реваншу Верховна Рада — питання також відкрите. Наразі реваншистські ініціативи екс-регіоналів скидаються радше на загравання з власним електоратом. Нагадаємо, нещодавно екс-регіонали зареєстрували низку проектів постанов, які стосувалися звільнення Володимира В’ятровича з посади голови Українського інституту національної пам’яті, зняття з посади голови Верховної Ради Андрія Парубія, а також скасування нового мовного закону. Втім, враховуючи поточну ситуацію в парламенті, ця «творчість» Олександра Вілкула, Вадима Новинського та Валерія Писаренка особливого значення не має. Інше питання, якою буде ситуація після виборів. За даними КМІСу, станом на квітень до ВР могли пройти п’ять політсил, серед яких найбільшу підтримку мала б партія «Слуга народу» — за неї були готові проголосувати майже 26% українців (з-поміж тих, хто визначився і має намір прийти на дільниці). Націонал-демократичні сили сукупно збиралося підтримати близько 31% виборців (13,9% — Блок Петра Порошенка, 12,1% — ВО «Батьківщина», 5,1% — «Громадянську позицію»). Натомість проросійський табір представляла б лише партія «Опозиційна платформа — За життя» з 15,7% голосів. Таким чином, перспективи реваншистів істотно залежатимуть від того, якої лінії триматиметься президентська партія, що наразі лишається такою самою «загадковою», як і сам Зеленський. Одним словом, те, що стосується президента, а також законодавчої та виконавчої влади, на сьогодні є рівнянням із багатьма невідомими. Натомість найочевидніша загроза походить звідти, звідки її чекали найменше, а саме з боку судової влади. І тут реванш є вже не ймовірною перспективою, а даністю.
Технології реваншу нині активно відпрацьовуються в Окружному адміністративному суді Києва, який останнім часом ухвалює скандальні рішення в конвеєрному режимі. Йдеться не лише про визнання націоналізації ПриватБанку незаконною. Це рішення, безумовно, є найгучнішим, але за ним тягнеться довгий ланцюжок украй неоднозначних ухвал. По-перше, Окружний адміністративний суд серйозно впливає на кадрову політику державних відомств. Зокрема, у 2018-му він поновив на посадах екс-голову ДСНС Сергія Бочковського та його колишнього заступника Василя Стоєцького, а також екс-очільника ДФС Романа Насірова. Був поновлений на посаді й екс-керівник Державіаслужби Денис Антонюк, а Катерина Амосова завдяки згаданому суду лишилася ректором Національного медичного університету ім. О. О. Богомольця. Загалом через Окружний адміністративний суд на посадах поновилися 62% звільнених чиновників. Про це в лютому 2019-го розповів його голова Павло Вовк. У лютому 2019-го через цей самий суд намагалися відсторонити в. о. міністра охорони здоров’я Уляну Супрун. Тут проглядається нова техніка саботування реформ: якщо бракує сил відкотити реформи в парламенті, через суд можна боротися із самими реформаторами поіменно. Або ж, навпаки, блокувати кадрові чистки. Крім того, Окружний адмінсуд продемонстрував, що може впливати на роботу й багатьох інституцій. Так, у квітні він заборонив Державному бюро розслідувань проводити конкурс із формування Ради громадського контролю, заборонив конкурс на посаду судді Європейського суду з прав людини від України, а на додачу ще й зупинив конкурс на посаду голови Державної митної служби. Крім того, заборонив призначати членів Вищої ради правосуддя за президентською квотою, а також порушив справи проти п’ятьох членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів. Не треба пояснювати, що в такий спосіб можна не лише впливати на кадровий склад певних відомств, а й паралізувати їхню роботу взагалі.
Читайте також: Порада президенту: не запливати за буйки
Але й цим діяльність Окружного адміністративного суду не обмежується. Нещодавно він скасував заборону на в’їзд для російського політтехнолога Іґоря Шувалова, а також вивів з-під заборони серіал «Свати», один із акторів якого — росіянин Фьодор Добронравов — публічно підтримав анексію Криму. На сьогодні в’їзд до України заборонений ще двом акторам «Сватів», але не виключено, що слідом за Добронравовим розблокують і їх. У кінцевому підсумку це може закінчитися масовим допуском російських артистів до України, поновленням гастролей та поверненням в український ефір російського медіа-контенту: фільмів, серіалів, телепрограм тощо. На додачу до всього Окружний суд уже встиг скасувати результати перевірки декларацій про доходи нардепа Вадима Новинського та призупинити перейменування УПЦ Московського патріархату. Своєї готовності активно втручатись у «велику політику» судді не приховують. Зокрема, вони публічно виступили з вимогою імпічменту Петра Порошенка. І все це, нагадаємо, лише за один місяць! Не виключено, що зацікавлені сили здійснюватимуть реванш саме через Окружний адмінсуд, оскільки саме він має повноваження оскаржувати рішення всіх органів центральної влади, за винятком президента та Верховної Ради. Утім, річ не лише в повноваженнях. За дивним збігом обставин кадровий склад згаданого суду є вельми специфічним.
З 2010 року Окружний адміністративний суд очолює Павло Вовк, до якого Громадська рада доброчесності має довгий список підозр, починаючи від ухиляння від декларування майна й закінчуючи незаконним збагаченням. Також йому закидають зв’язок із політиками, а саме із Сергієм Ківаловим та Олександром Грановським. У травні 2017-го НАБУ проводило обшук у маєтку, який належить колишній дружині Вовка, причому їхнє розлучення скидається на фіктивне. Його колега Ігор Качур, якому, до речі, теж закидають фіктивне розлучення, має не менш цікаву біографію. На роботу до Окружного адміністративного суду він прийшов у 2008-му. До того був заступником міністра промислової політики в уряді Януковича, а перед тим — членом одіозної ківаловської ЦВК, відповідальної за фальсифікації на президентських виборах 2004-го. Суддя Володимир Келеберда також давно відомий. Зокрема, тим, що у 2008 році заблокував указ тодішнього президента Віктора Ющенка про розпуск Верховної Ради й заборонив ЦВК готуватися до дострокових виборів. Щоправда, потім це рішення було оскаржено в Апеляційному адмінсуді. Але саме тоді Келеберда зблизився з Андрієм Портновим, на той час депутатом БЮТ, а згодом високопоставленим функціонером режиму Януковича. Загалом, за підрахунками журналістів, із 49 суддів 23 прийшли на роботу в Окружний адмінсуд за часів Януковича, тож список можна продовжувати. Про те, якою мірою цей суд є плодом кадрової творчості Ківалова та Портнова, нині активно сперечаються експерти. Як так сталося — секрет Полішинеля, бо судова реформа в Україні фактично так і не відбулася.
Читайте також: При двох президентах
Нереформована судова влада сама по собі була гальмом для розвитку України, але тепер вона може стати потужним інструментом реваншу. Якщо проросійським та антиреформістським силам не вдасться утворити більшість у Верховній Раді, боротьбу можна перенести із сесійної зали до судової. А заангажований суд здатен завдати не набагато менше шкоди, ніж реваншистський уряд. Слідом за націоналізацією ПриватБанку суд може не лише оголосити незаконною люстрацію певного посадовця, а й скасувати мовні квоти, декомунізацію, блокування російських соцмереж і далі за списком. До того ж Окружний адміністративний суд навряд чи залишиться самотнім. Приміром, ґрунт уже зондує Шевченківський районний суд Києва, який нещодавно скасував арешт і розшук одіозного проросійського блогера Анатолія Шарія. Та й Конституційний Суд уже відзначився скасуванням статті Кримінального кодексу про незаконне збагачення. У публічному просторі вже не раз висловлювалися побоювання, що наступним кроком КСУ буде скасування люстрації чиновників часів Януковича та обмеження електронного декларування. Наскільки ці побоювання реальні — питання дискусійне, проте такий сценарій цілком відповідає логіці подій останніх тижнів. Таким чином, загроза реваншу є цілком реальною. Кажуть, що генерали завжди готуються до воєн, які вже давно скінчилися. Схоже, українське громадянське суспільство, принаймні його опозиційно налаштована частина, також готується до реваншу за сценарієм 2010 року. Але цього разу загроза виходить зовсім з іншого боку. І як їй протистояти, поки що незрозуміло.