Ідеолог ОУН Ярослав Старух у роботі «Опир фашизму» одним із перших обґрунтовував тотожність більшовизму і фашизму. Електронна копія цієї праці доступна в Електронному архіві визвольного руху.
«Фашизм є там, де є диктатура, тоталітарний устрій, шантаж над правами одиниці, державний централізм, поліційний терор, концентраційні табори, де є монопартійна система і урядове насильне вивищування і звеличування пануючого диктатора, де панує мілітаризм і загарбницький імперіялізм, де немає особистої ні національної свободи, де нема свободи сумління, думки, слова, друку і товариства чи партії, де нема правдивих, зовсім вільних виборів і парламентарної влади, де нема нема людяности, гуманізму, але панує ненависть, терор і розбій», – писав інтелектуал у 1946-му році.
Усі наведені ознаки, на думку Старуха, характерні для режимів Гітлера у Німеччині, Муссоліні в Італії, Сталіна у СРСР.
«Італійський фашизм, німецький гітлеризм і російський большевизм, – робить висновок Ярослав Старух, – це однотипні тоталітарні рухи і системи, що виникли і розвинулися після першої світової війни в різних європейських країнах».
«В 1946 році, коли писалися ці рядки, такі тези не готові були сприймати навіть у демократичних країнах Заходу. Сталін, «добрий дядько Джо» для багатьох за межами Союзу, легко приховував справжню суть створюваного режиму, прикриваючись іміджем переможця найбільшого лиха для людства. І навіть із початком “холодної війни” суспільні настрої змінювалися досить повільно. Про справжнє обличчя радянського тоталітаризму, його тотожність зі створеними Гітлером та Муссоліні режимами почали писати (Мілован Джилас, Анна Арендт, Збігнєв Бжезинський) щойно через десятиліття після Старуха», – пише історик Володимир В’ятрович у своїй колонці.
Володимир В’ятрович зазначає, що навіть після падіння Радянського Союзу в 1991 році спроби керувати суспільством радянськими методами не зникли з політичного життя, що ми спостерігаємо останнім часом і в Україні.
«Сталін приватизував поняття “фашист” як інструмент розправи над політичними опонентами, – продовжує дослідник. – Відтак світ зручно ділився навпіл: з одного боку антифашисти (це поняття цілком монополізувалося комуністами), з іншого – всі, хто не з ними, а отже – фашисти. Таке зумисно спрощене бачення реальності стало невід’ємним елементом політичного життя контрольованих Кремлем країн, однією з основ створюваного тоталітарного режиму».
Електронний архів визвольного руху є спільним проектом Центру досліджень визвольного руху, Львівського національного університету імені Івана Франка та Національного музею «Тюрма на Лонцького». Сьогодні в Е-архіві доступні копії 10 305 документів.
Як повідомлялось, електронний архів визвольного руху поповнився документами про останнього командира УПА.