Зустріч двох президентів — французького та українського — тривала понад годину. Біля сходів Єлисейського палацу Петра Порошенка зустрічала Республіканська гвардія. “Петро!” – заусміхався Макрон, промовивши ім’я гостя українською. Обійми, фото — це, безперечно, частина протоколу, що відповідає статусу високого гостя. Але все ж… Зустріч почалася о 18.10 та закінчилася о 19.15, трохи пізніше, ніж передбачалося. Зарубіжних та українських журналістів на події було десь порівну, три-чотири десятки загалом.
В тому, що на зустріч Макрона з Зеленським не запросили пресу, нема нічого надзвичайного. На сайті керівника французької держави захід зазначено “приватним та неофіційним”. Єлисейський палац утримався від будь-якого найскромнішого прес-релізу за підсумками розмови. Французька преса скромно відгукнулася передруками повідомлення l'AFP та авторською публікацією в Le Monde. Натомість, франкомовні сторінки RT та Sputnik прогнозовано оприлюднили розлогі тексти.
Якщо France Presse та Le Monde, згідно зі стандартами західної журналістики, дотримуються певної рівновіддаленості від обох кандидатів, російські пропагандистські ресурси рясніють зовсім не нейтральними припущеннями. “Захід міг би наполягати на домовленості між двома кандидатами, – дає волю фантазії Sputnik.fr. – Коли Порошенко сфальшує на свою користь результати другого туру, Зеленський мав би, за домовленістю, змовчати”.
Читайте також: Втрати та здобутки першого туру
Згідно з інформацією часопису Le Monde, «ініціатором зустрічі була команда Зеленського, яка запропонувала французам поспілкуватися. Для молодого кандидата, який мріє побачити себе “українським Макроном”, інтерес очевидний: продемонструвати свою наближеність до популярного в Україні керівника, зміцнити свої позиції в міжнародній сфері та після того, як він був скарикатурованим до маніпульованого росіянами своріння, нагадати про свою прихильність Заходу.
Єлисейський палац спочатку вирішив відмовитися: дійсно, з-поміж інших прикладів, можна згадати, що в Парижі приймали ізраїльського кандидата Яїра Лапіда за кілька днів до виборів в Ізраїлі, але подібні кроки є рідкісними та незвичними. Коли ж Порошенко, зі свого боку, запитався про зустріч, Єлисейський палац погодився, але додав до порядку денного пана Зеленського, щоб не справляти враження підтримки одного табору.”
Твердження про ініціативу з боку команди Зеленського підтверджують дипломатичні джерела Тижня. Не виключено, що до приїзду цього кандидата причетний французький філософ Бернар-Анрі Леві, який спеціалізується на подібних “оглядинах”, і вже возив до Парижа, щораз напередодні виборів, Кличка та Порошенка. Натомість сам Зеленський на відео, записаному в готелі “Hyatt» у Парижі представниками телеканалу “Нейтральний”, що мовить з окупованих територій, каже, ніби його “запросили”. В унісон кандидату виступають сумнівні сайти на кшталт “Странa.ua», що розповсюджують, зокрема, сфальшовані інтерв”ю французького журналіста Стефана Сіоана з компліментами Зеленському. Було б не так принципово знати, хто першим висунув ідею зустрічі з лідером, до якого прагне дорівнятися, в очах опінії, Зеленський, якби не роль “нового та чесного обличчя”, яку цей кандидат вирішив зіграти під час президентських виборів.
Читайте також: Портрет виборця. Перший тур
Le Monde зазначає, що “на думку французів, команда Володимира Зеленського зорієнтувалася на Париж, оскільки вважає, що Берлін завойований Порошенком.” За день до обидвох зустрічей, в Єлисейському палаці планували “нагадати, в партнерстві з Берліном, що Україні потрібно робити зусилля”.
Очевидно, у Макрона вирішили скористалася нагодою, щоб скласти про “недосвіченого комедіанта” власне враження. “Розгадати загадку”, як написав Le Monde. “Цей новачок в українській політиці за кілька місяців посунув всіх своїх конкурентів, проте гуморист залишається досить розпливчастим у своїх намірах, зокрема, стосовно конфлікту з Росією. Його перемога стала б стрибком в невідомість, як для українців, так і для партнерів Києва, – йдеться в статті під назвою “Макрон прийняв Порошенка та Зеленського, двох кандидатів у президенти в Україні”. – Якщо актор каже, що не пристав би на жодну угоду, що змусила б “покинути території та населення” Донбасу, він бачить пріоритетом припинення вогню та сподівається реформувати Мінський формат, додавши до нього Вашингтон та Лондон, – проект, у якого мало шансів знайти підтримку різних причетних країн: Франції, Німеччини, Росії.”
Читайте також: Форма порожнечі
Публікація в Le Monde нагадує, що для Зеленського " перше бойове хрещення на початку року, – зустріч з західними дипломатами в Києві, – було визнано провальним, кандидат продемонстрував нездатність вимовити щось більше, ніж розмиті декларації про наміри". Порошенка натомість названо “звичним до місця зустрічі”, себто — до відвідин Єлисейського палацу. “Від початку кампанії він акцентує увагу на статусі керівника, який подобається на Заході, підписав угоду про асоціацію з Європейським Союзом та домігся безвізового режиму з ЄС для своїх співгромадян, – пише Le Monde. – Цього не досить, аби забути критику стосовно боротьби з корупцію, що розчаровує.” Часопис назвав нинішню президентську кампанію “щодалі бруднішою”, але ніде жодним словом не дорівнює “слугу народу” до французького лідера, як про це поквапилися повідомити пропагандистські зливні бачки. Не знайшлося жодних подібних паралелей і по інших медіа. Натомість слово “клоун” поряд з прізвищем Зеленський з”являється десятки раз.
“За Макроном Ротшильд, за Зеленським — Коломойський”, – вигадує цитати французьких журналістів Страна.ua, фантазуючи, ніби через однаковий вік та наявність команди “з недосвічених молодих людей” Макрон “побачив себе” в Зеленському. Таке не можливе в принципі, бо французький лідер — колишній міністр економіки, екс-радник президента Олланда та ні разу не знімався в примітивних телевізійних серіалах. Емманюель Макрон ціну собі знає.
Скажи мені, хто просуває тебе брехнею та вигадками, і я скажу тобі, які політичні сили побачили в тобі свої можливості. Активність прокремлівських ресурсів щодо “дипломатичних успіхів” Зеленського в Парижі показова. Навряд чи стільки зусиль робилося б для кандидата, якого Москва бачить собі загрозою.